Найважливіші конвенції які ратифіковані в Україні

№ п/п	Конвенції	Зміст документа
	Конвенція № 95 (1949 р., ратифікована в 1961 р.)	Про гарантії заробітної платні. У ній сказано, що підприємець виплачує працівнику за виконану роботу або послуги і за ту, яка повинна бути виконана. Заробітна платня виплачується виключно валютою, законний оборот, що має, в даній країні; виплата заробітної платні у вигляді спиртних напоїв заборонена; заробітна платня виплачується безпосередньо працівнику або його довіреній особі; заробітна платня не підлягає арешту; заробітна платня виплачується регулярно й за місцем роботи.
	Конвенція № 111 (1958 р., ратифікована в 1961 р.)	Про дискримінації у області праці та занять. Вказано про неприпустимість відміни або переваги за ознакою раси, кольору шкіри, релігії, політичних переконань, іноземного походження, що привело б до порушення умов у області праці і занять.
	Конвенція № 122 (1964 р., ратифікована в 1968 р.)	Про політику в області зайнятості, яка передбачає активне сприяння повної, продуктивної і вільно вибраній зайнятості. Цю Конвенцію слід розглядати спільно з рекомендаціями МОП № 122 (1964г.) і рекомендацією МОП № 169 (1984г.).
	Конвенція № 142 (1975 р., ратифікована в 1979 р.)	Про профорієнтацію та профпідготовку в області розвитку людських ресурсів, яка зобов'язує члена організації приймати і розвивати всесторонньо скоординовані програми і політику профпідготовки й орієнтації, тісно пов'язані з зайнятістю, зокрема через державні служби зайнятості.
	Конвенція № 138 (1973 р., ратифікована в 1979 р.)	Про мінімальний вік ухвалення на роботу. У ній вказано про заборону дитячої праці: мінімальний вік не нижче за вік закінчення обов'язкової шкільної освіти та у всіх випадках не нижче 15 років.

 

Продовження табл. 14.1.

	Конвенція № 154 (1994 р., ратифікована в Україні в 1981г.)	Про сприяння колективним переговорам. Ця Конвенція базується на міжнародних нормах, що містяться в Конвенції 1948 р. про свободу асоціації та захист права на організацію; Конвенції 1949 р. про право на організацію й на ведення колективних переговорів; у Рекомендації (1951 р.) про добровільне примирення й арбітраж, в Конвенції 1978 р. про трудові відносини на державній службі, а також Конвенції 1978 р. і Рекомендації 1978 р. про регулювання питань праці.
	Конвенція № 158 (1982 р.)	Відповідна їй Рекомендація про припинення трудових відносин, які передбачають захист трудящих від звільнення без ґрунтовних причин, забезпечення захисту доходів у разі втрати роботи і встановлення процедур, якими належить керуватися у разі утворення надлишку робочої сили.
	Конвенція № 168 (1988 р.)	Відповідна їй Рекомендація № 176 про сприяння зайнятості й захист від безробіття, разом з питаннями сприяння продуктивної зайнятості, детально розглядають питання допомоги з безробіття й іншої матеріальної допомоги безробітним і членам їх сімей.
	Конвенція № 173	Відповідна їй Рекомендація № 180, прийняті в 1992 р. про захист вимог трудящих по виплаті заробітної платні, оплаті наднормових робіт, відпустки, вихідної допомоги та інших виплат у разі закриття, самоліквідації або припинення діяльності підприємства.
	Рекомендація № 169 (1984 р.)	Про політику у області зайнятості, де якнайповніше зі всіх нормативних документів МОП розглянуті проблеми зайнятості й можливі шляхи їх рішення.
	Конвенція № 144 (1976 р., ратифікована в 1993 р.)	Про трибічні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм.
	Конвенція № 156 (1981 р., ратифікована в 1999 р.)	Про однакове відношення та однакові можливості для працюючих чоловіків і жінок.

 

 

 

Рис. 14.7. Причини міжнародної трудової міграції.

 

 

Рис. 14.8. Позитивні наслідки міжнародної трудової міграції.

 

Рис. 14.9. Негативні наслідки міжнародної трудової міграції.

 

 

 

Рис. 14.10.Мета державної міграційної політики та нормативно-правові документи, що діють в Україні

Рис. 14.11.Головна мета й завдання міжнародної організації з питань міграції.

Рис. 14.14. Основні положення Конвенції ООН про захист прав працівників-мігрантів і членів їх сімей.

Рис. 14.24. Три моделі регулювання СТВ у Японії.

 

Рис. 14.25. Риси міжнародного досвіду у регулюванні СТВ, які можна впровадити в Україні.

Література:

1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. Підручник. – К.: Знання, 2006., С. 458-484.

2. Есінова Н.И. Экономика труда и социально-трудовые отношения. Учебное пособие. К.: Конкор. 2003., С. 382-404.

3. Калина А.В. та ін. Менеджмент продуктивності: Навч.посіб.-К.: МАУП,2005., С. 152-156.

4.КардашевскийВ.,БондаренкоА. Повышение производительности: европейский подход// Вопр.экономики.-2000.-№11., С.35-40.

5. Карпіщенко О.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С.210-233.

6. Максма М.Б. Економіка праці та СТВ. Навч.посіб. – К.: Вид-во Епроп.ун-ту. 2003., С. 180-183.