Центральною соціологічною ідеєю, що практично проходить через усю творчість Дюркгейма, є ідея суспільної солідарності.
Дюркгейм спирався на традицію соціологів-органіцистів, які вважали розподіл праці "загально біологічним фактом". Так, розподіл праці — закон природи, і з цим погоджувався і Е. Дюркгейм, але він розглядає цей процес не взагалі, а з погляду співвідношення особистості і суспільства. Він задається питанням, чи відповідає розподіл праці інтересам особистості, чи моральне воно? А головне, як впливає розподіл праці на соціальну солідарність людей у суспільстві? У поясненні цієї проблеми Дюркгейм відштовхується від типової для соціології XIX століття ідеї двох типів суспільства:
• традиційного,
• сучасного.
Звідси він виділяє два типи соціальної солідарності. По-перше, механічну солідарність, що була типовою для традиційного, архаїчного суспільства і ґрунтувалася на нерозвиненості і подібності людей, які складають суспільство. Індивід у такому суспільстві не належить сам собі, а колективна свідомість майже цілком покриває індивідуальні особливості, тобто відсутнє власне "Я" — "Я це тільки МИ". Як відомо, соціальний примус виражався тут у строгих репресивних законах, що карають за найменше відхилення від норм колективної поведінки.
По-друге, органічну солідарність, яка породжується розподілом суспільної праці і яка заснована не на подібності, а на розходженні індивідів. І якщо механічна солідарність припускає поглинання індивіда колективом, то органічна солідарність, навпаки, припускає розвиток особистості. Саме завдяки розподілу праці індивід усвідомлює свою залежність від суспільства, яка раніше підтримувалася репресивними мірами.
Тому перехід від механічної солідарності до органічної він вважає не тільки історичним законом, але і головним показником прогресу.
Розглядаючи солідарність як вищий моральний принцип, вищу універсальну цінність, Дюркгейм визнавав моральним і розподіл праці. Однак не можна не помітити, що суспільство, у якому домінує органічна солідарність, створює умови для розквіту індивідуалізму. Разом з тим, у суспільстві, де поважається особистість, для підтримки мирного співіснування диференційованих індивідів необхідні загальні цінності і важливо надати колективній свідомості достатній авторитет і досить широкий зміст.
Проте, будь-яке сучасне суспільство, у якому панує органічна солідарність, провокує небезпеку роз'єднання Й аномалії. Дюркгейм, звичайно, бачив наявність соціальних проблем і конфліктів. Однак він вважав їх просто відхиленням від норми, яке викликане недостатньою відрегульованістю відносин між головними класами суспільства. У цьому плані Дюркгейм розвивав ідею створення професійних корпорацій як нових органів суспільної солідарності. Вони повинні, на його думку, виконувати широке коло суспільних функцій — від виробничих до морально-культурних, виробляти і впроваджувати в життя нові форми, що будуть регулювати відносини між людьми і сприяти розвитку особистості.
Вирішальну роль у справі соціальної інтеграції Дюркгейм відводив ідеалам і віруванням ("колективним уявленням"), вбачаючи в них головні компоненти моралі і релігії.
Послідовно проводячи думку про "колективну свідомість", як джерело і регулятор громадського життя і суспільного розвитку, Дюркгейм поширює її й на походження філософських категорій. На його думку, логічні категорії — "колективні уявлення", вони передають стан колективу, і в цьому закладена їхня загальність і стійкість. Він відзначав, що колективні уявлення — "продукт величезної кооперації в часі і просторі. Щоб створити колективні уявлення безліч різних розумів об'єднали, синтезували, сполучили свої ідеї і почуття, багато поколінь накопичували в них свої знання і досвід". У колективних уявленнях, за Дюркгеймом, сконцентроване своєрідне розумове життя, нескінченно більш багате і складне, ніж розумове життя індивіда.
З погляду колективних уявлень розглядає він походження і функціонування релігії, релігійних вірувань.