До недавнього часу в нас панувало однобоке соціально-політичне тлумачення соціальної сутності і соціальної ролі держави, що спиралося на його розуміння в марксизмі як знаряддя класового панування, диктатури будь-якого класу. Зрозуміло, не можна зовсім заперечувати класовий момент у характеристиці держави, що особливо наочно виявлялося в минулому столітті. Але не можна і зводити до цього сутність і роль держави, особливо в умовах сучасних розвинутих демократичних політичних систем.
Дуже важливо, що сьогодні й у нашій політичній соціології усе більше стверджується думка, що соціальна сутність і роль держави виявляються насамперед у його основній функції — узгодженні інтересів різних соціальних груп, забезпеченні соціальної стабільності і порядку, нормального функціонування і розвитку суспільства, його мобілізації на розв'язання загальних завдань і досягнення загальних цілей.
До числа найважливіших політико-соціологічних проблем у цій області повинні бути віднесені і питання формування і взаємодії цивільного суспільства і правової держави. Той факт, що в Конституції України було записано, що наша держава — це правова держава, соціальну основу якої складає цивільне суспільство, поки ще більше відбиває мету і напрямок розвитку нашого суспільства і держави, ніж сьогоднішню соціально-політичну реальність. Утвердження цивільного суспільства і правової держави — це наша історична перспектива, здійснення якої потребує великих і довгострокових зусиль. До числа важливих проблем політичної соціології варто віднести дослідження соціальних аспектів різних державних форм:
• форм правління — президентських і парламентських республік, абсолютних і конституційних монархій та ін.;
• форм політико-територіальної організації — унітаризм, федералізм, автономізм та ін.;
• а особливо форм політичних режимів — демократизм, авторитаризм, тоталітаризм та ін.
У політичній соціології багато уваги приділяється соціальним сторонам проблем багатопартійності й однопартійності, політичного плюралізму, політичних еліт, політичної участі, політичних конфліктів і політичної згоди і т. п.
Нарешті, третьою великою групою проблем політичної соціології є питання політичної соціалізації особистості і політичної поведінки. Тут на перший план висуваються проблеми сутності, змісту й особливостей політичної соціалізації, місця і ролі в ній сім'ї, школи, груп однолітків, держави, громадських організацій і рухів, засобів масової інформації й інших агентів політичної соціалізації, шляхів і засобів засвоєння політичної культури на різних етапах соціалізації, формування, утвердження і розвитку нормативного політичного мислення і поведінки, Ті різних типів, рівня політичної активності, особливо електорату в період виборів, а також в умовах соціальних, політичних та інших криз і конфліктів.
Проблема "особистість і політика" також знаходиться в центрі уваги політичної соціології. Вона має дві відносно самостійні сторони: вплив особистості на політику і вплив політики на особистість, її поведінку. Історичний і особливо сучасний досвід показує, ЩО люди можуть по-різному відноситися до політики взагалі і по-різному оцінювати конкретну політику, але цілком піти від політики сьогодні практично неможливо, оскільки вона пронизує Конституцію і все законодавство країни, діяльність усіх видів влади і бюрократичного апарату, зміст газет і журналів, радіо- і телепередач і т. п. При цьому політика може як сприяти, так і перешкоджати розвитку особистості, її соціально-політичної активності, ініціативи і самопочуття. З іншого боку, для успішного проведення політики винятково важлива соціально-політична ціннісна орієнтація особистості, її очікування у відношенні політичної влади, відповідність даної політики інтересам і запитам людей, стану масової суспільної свідомості і т. п. Зовсім очевидно: якщо, наприклад, люди бачать, що політика не відповідає їх інтересам і запитам, здійснюється несумлінно (зловживання службовим становищем, хабарництво, корисливість, протекціонізм бюрократизм, кар'єризм і т. п.), то це не може не відбитися негативно на її дієвості й ефективності.