1) За об'єктом чи сферою діяльності розмежовуються норми, що діють в області визначених видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні і т. п.
2) За змістом: норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, що забезпечують права і свободи особи, що регламентують діяльність установ, взаємини між державами і т. п.
3) За місцем в нормативно-ціннісній ієрархії: основні і другорядні, загальні і конкретні.
4) За формою освіти і фіксації: жорстко фіксовані і гнучкі.
5) За масштабами застосування: загальні і локальні.
6) За способом забезпечення: ті, що спираються на внутрішнє переконання, суспільну думку чи примус, на силу державного апарату.
7) За функціями: норми оцінки, що орієнтують, контролюють, регламентують, карають, заохочують.
8) За ступенем стійкості: норми, що спираються на соціальну звичку, на звичай, традиції і не мають такої підстави та ін.
У якості складних специфічних і самостійних видів соціальних норм, що представляють основні норми поведінки, основні фактори єдності суспільства, звичайно виділяють норми моралі і права.
І право, і мораль регулюють суспільні відносини шляхом створення загальнообов'язкових правил поведінки і установлення визначеної відповідальності у випадку їхнього недотримання. Разом з тим вони істотно відрізняються один від одного. Це відносно самостійні регулятори поведінки.
Насамперед помітимо, що різне походження і доля моралі та права. Мораль давніша. Вона з'являється з появою людського суспільства, у процесі становлення праці. Право ж — тільки з появою держави. Якщо право поділяє долю держави, то мораль одержить найбільш повний розвиток у майбутньому як загальнолюдська мораль.
Мораль і право відрізняються за формою вираження волі суспільства. Мораль виражає волю окремих соціальних груп і суспільства в цілому, право — державну волю. Саме цим пояснюється принципове розходження моралі і права за способом забезпечення. Якщо дотримання норм моралі забезпечується внутрішнім переконанням у справедливості норм і силою суспільної думки, то дотримання норм права, крім того, і силою державного апарату. Однак на цій підставі не можна розглядати норми моралі як внутрішні, засновані на переконанні, і норми права як зовнішні, засновані на примусі. Виконання норм права забезпечується і переконанням. Правопорядок стійкий, коли спирається на свідоме прийняття норм як необхідних і справедливих. Мораль спирається не тільки на переконання, але і на суспільний примус. Головна відмінність полягає в характері і пито- ' мій вазі примусу, а не в його наявності чи відсутності. У праві питома вага примусу більша і вона носить державний характер.
Не можна не помітити, що правові норми, як правило, відрізняються від моральних своєю формальною визначеністю. Вони встановлюються чи санкціонуються державою в заздалегідь визначеному порядку, мають строго визначену форму (закону, указу, постанови і т. п.), набирають сили в точно встановлений час. Норми ж моралі постійно складаються в суспільстві в міру його розвитку, поступово поширюються в міру підтримки суспільною думкою.
Правові норми носять і більш конкретний характер. Звичайно вони переслідують чи заохочують конкретні дії. Норми ж моралі, як правило, указують на загальний принцип поведінки.
І головне, що хотілося підкреслити, мораль і право відрізняються один від одного за рівнем вимог, запропонованих до поведінки людини. У принципі мораль висуває великі вимоги. Вимоги моралі необмежені, усеосяжні. Мораль, наприклад, засуджує у всіх випадках погане, неуважне ставлення батьків до дітей, право ж карає тільки таке ставлення, що свідчить про неналежне виконання батьківських прав і обов'язків, передбачених законом. Мораль засуджує усі випадки несумлінного, халатного відношення до дорученої справи, право ж переслідує тільки таке невиконання службових обов'язків, що заподіяло істотну шкоду державним, суспільним інтересам чи правам та інтересам окремих осіб, які охороняються законом.
Мораль на відміну від права завжди засуджує байдужне формальне ставлення до людей, будь-які прояви егоїзму, цинізму. Право ж засуджує тільки особливо злісні випадки цих негативних явищ. Так, право засуджує цинізм, який приймає форму хуліганських дій, тобто пов'язаний із крайніми формами неповажного ставлення, що ображають гідність присутніх.
Про те, що моральні норми пред'являють більш високі вимоги ніж правові, свідчить і велика тривалість морального осуду. З особи, що скоїла злочин і відбула покарання, може бути знята судимість, але це не означає відмову від морального осуду.
Для суспільства аж ніяк не байдуже, якими мотивами керується людина, тому мораль засуджує не тільки дурні справи, але і дурні думки.
Унаслідок того, що мораль висуває великі вимоги до поведінки, сфера її дії набагато ширша за право. Сфера моралі ширша також тому, що є стосунки, які узагалі но можуть бути піддані правовому регулюванню (стосунки дружби, любові, товариства та ін.).
Нарешті, норми моралі гнучкіші за норми права. У силу специфіки свого утворення вони швидше відбивають нові потреби, вони йдуть ніби попереду, указуючи шлях праву. Правові норми в більшій мері відстають від потреб суспільства. Звідси неминучість колізій моралі і права. Перехід, наприклад, у нашій країні до ринкової економіки привів до появи моральних норм, що позитивно оцінюють і стимулюють підприємництво, правові ж норми ще продовжують його обмежувати. Давно назріла необхідність у нових правових нормах, які регулюють індивідуальну трудову діяльність, регламентують приватизацію та ін., але такі норми не приймаються. Моральні норми нашого суспільства давно вимагають посилення правової відповідальності за порушення суспільного порядку, за особливо небезпечні для суспільства злочини.
Протиріччя можуть виникнути і внаслідок недосконалості окремих правових норм, їхнього неправильного тлумачення, недостатньо активного використання.
Протиріччя виникають і в зв'язку з нерозумінням органічного характеру зв'язку права і моралі. У середині 80-х років широко рекламувалася формула "У суспільстві дозволене усе, що не заборонено законом". її розглядали як символ, прапор будівництва правової держави. У дійсності вона уособлювала аморалізм, тому що більшість заборон у суспільстві носить моральний характер. Правова держава, що захищає права і свободи особи, суспільства, може затвердитися тільки підтримуючи моральні вимоги. Мораль і право доповнюють і забезпечують один одного. Але все-таки в їхній взаємодії пріоритет належить моралі. Вона лежить біля джерел утворення права, супроводжує весь його розвиток, є найважливішим способом його забезпечення.