Формально до культури в широкому розумінні відноситься все, створене людиною. Але виникає необхідність чітко розмежувати справді культурні явища і такі, які відносяться до них тільки за формальним визначенням. По сутності культура глибоко гуманістична, спосіб самоствердження і самопіднесення людини. Вона стоїть на сторожі цінностей, що володіють не просто утилітарною, а гуманістичною доцільністю. В усіх вимірах своєї сутності культура може бути зрозуміла тільки в зв'язку з цінностями.
Вихідним у розумінні природи культурних цінностей виступає визнання за людською діяльністю чуттєво-предметного і цілемислячого характеру. Представлення про цінності і саме ціннісне відношення мають своєю підставою суспільне буття людини і ним же визначаються. І тут присутні два моменти, що сприяють розумінню культурних цінностей. Варто враховувати, яким буттям і як визначаються вони, і в якій залежності знаходиться саме буття від цінностей культури. І як відноситься первинно визначальне і ціннісне.
Немає іншого способу соціалізації індивіду, крім шляху прилучення його до різноманітних формоутворень культури. Для цього виробляється цільова настанова на освоєння різних сфер культури і відповідно до різних видів людської діяльності, на формування відповідних потреб.
Узятий у загальнокультурному вимірі, індивід складає вишу цінність і головне багатство суспільства.
Дві головні функції культури: нормативно-санкціонуюча і творчо-спонукальна. Функції діють в одному напрямку: справжнє оволодіння культурними цінностями вимагає творчого процесу, а всяка справжня культуро-творчість закріплюється в культурі у вигляді еталонів і стереотипів майбутньої діяльності.
Виробництво загальнолюдських культурних цінностей не може вважатися привілеєм неабияких особистостей. Усі люди беруть участь у творенні культурних цінностей, але ця участь залежить від двох факторів.
1) Від культурного тла, що складається в житті індивіда.
2) Від природної чи соціальної схильності індивіда до творчості. Звичайно ж, створення культурних цінностей — це повсякденне явище, але такий процес завжди припускає володіння матеріалом (необхідними знаннями і навичками), унаслідок чого постійна творчість доступна фахівцям — ученому, поету. Культурні цінності стають такими як тільки одержують поширення серед більш-менш великої аудиторії.
Засоби масової комунікації дуже різноманітні. Для цієї мети використовуються і зорові і звукові форми. Форми масової комунікації відрізняються за видами повідомлень, за ступенем їхньої складності, за категоріями одержувачів інформації, для яких повідомлення призначені. Книга, картина, газета, телепередача, фільм представляють різні форми поширення продуктів культурної творчості.
Особистість формує індивідуальну культуру на основі усього соціокультурного багажу, збереженого в пам'яті суспільства. Занурюючись у потік культури, індивід приступає до засвоєння її окремих елементів. Однак, засвоєння завжди сполучене з обмеженою вибіркою, коли одні елементи відкидаються, а іншим надається особлива значимість. Вибірка в більшості випадків здійснюється стихійно.
Культурний процес представлений формами.
Творча особистість, виділена із загальної маси людей, приступає до здійснення основної функції: створює оригінальний добуток культури, відштовхуючи від безлічі ідей та інших елементів думки, що переважають у даний момент в її свідомості.
У процесі творчості ідеї, проходячи через фільтри критичного розуму і вимог формалізації і стандартизації, відливаються в канони раціональної чи естетичної думки, втілюючись у науковому відкритті, художньому творі чи інших елементах культурного надбання.
З моменту культуротворчості його продукт уже належить світу реально існуючих речей, відокремлюється від особистості автора і вступає (втягується) у складні взаємозв'язки з частиною соціального середовища.
Одним з культурних факторів, що впливають на активізацію суспільної життєдіяльності, виступає мистецтво, яке вносить специфічний внесок у формування особистості.
Мистецтво адресується вибірково. Мистецтво дає можливість збагачувати духовний світ практично кожної особистості. Мистецтво задовольняє одночасно різні духовно-культурні потреби: потребу в знаннях, у комунікації, у соціальній орієнтації, у моральних цінностях, у естетичних позиціях. Мистецтво — самостійний спосіб творчої діяльності людини поєднує естетичне і художнє. Естетичне — суспільно-обумовлена якість об'єктивного світу, тоді як художнє — образно-емоційна обробка естетичного. Є підстави виділяти два різних, але пов'язаних один з одним, рівні творчості.
1) Творчість як процес збагачення скарбів людської культури, як створення нових суспільно значимих культурних цінностей.
2) Творчість як розкриття здібностей і дарувань особистості в різних сферах суспільної життєдіяльності.
Кожен твір мистецтва є результатом матеріальної, духовної творчої діяльності художника. Причому матеріальне втілення образу невіддільне від духовної діяльності його творця. Творчий характер носить не тільки процес створення творів мистецтва, але і процес їхнього сприйняття, у якому завжди є присутнім момент активної переробки художніх вражень, тобто має місце своєрідний процес співучасті глядача, слухача чи читача у творчому художньому процесі. Мистецтво розширює і поглиблює знання особистості про навколишній світ.
Основна функція інтелігенції складається в створенні, збереженні і передачі (трансляції) духовної культури.
Інтелігенція, виконує важливу роль у задоволенні соціально-культурних потреб суспільства, в організації суспільного виробництва і управління. Структура інтелігенції визначається структурою духовної сфери суспільства. Часто і дуже спрощено структуру інтелігенції представляють трьохланковою формулою:
• творча інтелігенція (письменники, діячі мистецтва),
• науково-технічна інтелігенція,
• фахівці розумової праці й апарату управління.