Соціологія вивчає людину як носія суспільних відносин і соціальних функцій, прав і обов'язків. Без соціологічного підходу неможливо розкрити складний механізм соціального визначення людської свідомості і поведінки, що реалізується в процесі соціалізації особистості. Соціологія впливає на процес виховання переважно ззовні. Виховний процес же носить схоластичний характер, що означає, що значна частина причин і факторів, які роблять вплив на кінцеві результати виховання, не піддаються ефективному контролю чи просто залишаються невідомими. Сучасна теорія виховання надає велике значення навчанню про цінності — основні і часткові.
Оксіологія — вчення про цінності — і деонтологія не є самостійними науковими галузями. Якщо у вченні про цінності насамперед висувається відношення цінність-цінитель, що знаходить вираження в оцінному акті, то в деонтологічній сфері основного значення набуває відношення між нормою (вимогою) і виконавцем. Деонтологічна сфера представляється як складна мережа взаємних вимог і зобов'язань особистості і суспільства, суспільства і колективу, колективу й особистості.
Деонтологічні цінності — особливий вид духовних явищ задовольняючих потреби суспільства в регулюванні соціальних відносин і вчинків людей. Виховний аспект деонтологічних цінностей пов'язаний з механізмом перетворення суспільних вимог у свідомість і поведінку особистості.
У загальному виді виховання визначається як триєдиний процес взаємодії впливу суспільного Середовища, цілеспрямованих політичних, моральних, естетичних і т. п. впливів і соціальної активності самої особистості. Особистість — складна система, здатна сприймати зовнішні впливи, відбирати з них певну інформацію і впливати на навколишній світ з соціальних програм. Всі особливі ролі і заслуги, що відрізняють одного індивіда від іншого, власне кажучи є суспільними відносинами.
Для позначення процесу передачі соціальної програми в соціології застосовується поняття соціальне спадкування, у зміст якого включається вся сукупність культурної спадщини людства. Соціальна спадщина забезпечує наступність, передачу і засвоєння позитивного соціального досвіду минулих поколінь, як і елементи заперечення частини соціального досвіду. Без цього неможливий розвиток і удосконалення соціальної програми, а, отже, і соціальний прогрес. Соціальна програма — синтез не тільки минулого і сучасного досвіду, але і перспективних потреб і цілей. Це — прогностична модель для особистості її майбутнього стану. Під процесом становлення і розвитку особистості соціологія має на увазі, насамперед, процес присвоєння індивідом, що володіє визначеними задатками і здібностями, суспільних відносин і перетворення його суспільних функцій у вільну самостійність.
У становленні і розвитку особистості соціологія виділяє три основних етапи.
1. На початку життєвого шляху індивід цілком підлеглий впливу соціального оточення. Він привласнює, усмоктує системи цінностей, норми і стандарти, зразки поведінки, прийняті в суспільстві. Цілі його діяльності носять переважно пошуковий характер. Сукупність різноманітних зовнішніх впливів, проходячи через призму індивідуальних особливостей поступово створює соціально-психологічну структуру особистості. Індивід досягає нового якісного рівня розвитку, стає суб'єктом саморозвитку. Логічним завершенням такого етапу стає поступове перетворення особистості в цілісність.
2. Людина стає суб'єктом соціальних змін, перетворює соціальне оточення, орієнтуючи його на установлення вироблених цілей діяльності. Отже, виховання особистості здійснюється через присвоєння індивідом суспільних відносин і саморозвиток до перетворення його в суб'єкт удосконалювання соціального середовища.
3. Зв'язок суспільства з кожним окремим його членом реалізується в процесі конкретної соціальної діяльності члена суспільства, то під прогресивним розвитком особистості мається на увазі процес внутрішньо обумовлених якісних змін її сутності в ході становлення особистості як суб'єкта цілеспрямованої діяльності, орієнтованої на процес соціальної системи.
Створення атмосфери творчості і пошуку нового, ініціативи і цивільної відповідальності членів суспільства за ефективність і якість роботи і діяльності багато в чому визначається факторами соціально-психологічними. При правильному співвідношенні суспільних і особистих інтересів, при сучасному, принциповому дозволі назріваючих конфліктних ситуацій у суспільстві створюються реальні можливості для оперативного викорінювання антиподів моралі. Саме знання протиріч, що ведуть до конфліктів, допомагає знайти найбільш раціональні шляхи і методи оперативного їхнього дозволу.
Протиріччями виступають:
• протиріччя пошуку, коли зіштовхуються новаторство з консерватизмом,
• протиріччя групових інтересів, коли люди відстоюють інтереси своєї групи і ігнорують чи недооцінюють загальні інтереси, що часом породжує, корупціонізм, місництво і т. п.,
• протиріччя, пов'язані з особистими егоїстичними спонуканнями, коли користь, кар'єризм придушують всі інші мотиви,
• протиріччя пов'язані з застосуванням нової техніки, технології нових виробництв.
Щоб попередити виникаючий соціальний конфлікт, важливо знати індивідуальні особливості людей, їхні інтереси, мотиви і т. п. Знаючи про сутність людини як сукупності суспільних відносин, важливо в кожному підході до оцінки індивіда враховувати конкретні обставини. У соціології пріоритет віддається суспільним потребам.
Співвідношення суспільних потреб з потребами індивідуальними дає можливість визначити вирішальне значення суспільних потреб стосовно індивідуальних потреб, виконує на всіх етапах людської історії дві основні функції:
• потреба в регуляції спільної діяльності,
• потреба в спілкуванні людей.
Протиставлення особистістю своїх інтересів колективним, суспільним не обов'язково виступає у відкритій формі відвертого індивідуалізму, але допоможе формуватися як групівщина, що протиставляється справжній колективності.
Суспільну ж діяльність складають дії, вчинені індивідами. Не всі суспільні потреби стають індивідуальними. Поряд з потребами суспільства існують потреби нації, етносу, професіоналізму чи вікової групи і т. п. Вони можуть збігатися і суперечити один одному. Далекими для індивіда можуть виявитися й об'єктивно важливі нестатки його соціальної групи, суспільства. Індивідуальні потреби виявляються нерідко в повній опозиції суспільним, а участь у задоволенні їх власних нестатків не є активною.
Відносини між людьми з приводу задоволення їхніх потреб утворить зміст соціального інтересу. Складається соціальний інтерес незалежно від свідомості людей. Його зміст заданий соціально-економічним становищем людини в існуючій соціальній системі. Якщо особисті інтереси відбивають суспільні умови життя людини, то вони виступають як суспільні інтереси. Між потребами й інтересами існує прямий взаємозв'язок, обумовлений тим, що обидва прояви — потреби й інтереси мають багато загального. І потреби й інтереси представляють специфічний вид відносин особистості із соціальним середовищем. Основу їхнього виникнення утворить матеріальне і духовне виробництво.
Місце і роль інтересів у соціальному механізмі виховання особистості обумовлені тим, що інтереси не тільки з'єднують членів суспільства, але одночасно виступають і формою реалізації діючих у суспільстві об'єктивних законів.