Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінчив Київську вищу об’єднану військову школу (1924 р.), Військову академію ім. М. Фрунзе (1929 р.) та її оперативний факультет (1934 р.), Військову академію Генштабу (1937 р.). У 1937 р. обіймав посаду заступника начальника, а в 1938 р. — начальника штабу Київського особливого військового округу; у 1939 р. — начальника штабу Українського фронту, у 1939—1941 рр. — начальника оперативного управління і заступника начальника Генштабу Червоної армії. На початку Великої Вітчизняної війни — начальник штабу Північно-Західного фронту, в травні — липні 1942 р. — заступник начальника Генштабу та представник Ставки Верховного Головнокомандування на Брянському фронті. Керував військами Воронезького, Південно-Західного, Першого Українського фронтів. Брав участь у битві за Дніпро, звільненні Києва, Корсунь-Шевченківській та інших операціях зі звільнення Правобережної України. У лютому 1944 р. на Рівненщині потрапив у засідку УПА, був смертельно поранений, помер у квітні 1944 р. в Києві, де й похований.
Кирпонос Михайло Петрович (1892—1941) — військовий діяч, генерал-полковник, Герой Радянського Союзу, родом із Чернігівщини. У лавах Червоної армії з 1918 р. Закінчив Військову академію ім. М. Фрунзе (1927 р.). Брав участь у радянсько-фінській війні 1939—1940 рр. — командував 70-ю стрілецькою дивізією 7-ї армії. З 1940 р. — командувач військ Ленінградського, а з січня 1941 р. — Київського особливого військового округів. На початку Великої Вітчизняної війни — командувач військами Південно-Західного фронту. Загинув у бою під час Київської оборонної операції 1941 р. Перепохований у Києві у парку Вічної Слави.
Черняховський Іван Данилович (1906—1945) — військовий діяч, генерал армії, двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1944 р.). Народився на Черкащині. У 1925—1928 рр. навчався у Київській артилерійській школі. З березня 1941 р. командував 28-ю танковою дивізією в Прибалтійському особливому військовому окрузі. Під час Другої світової війни командував тією ж дивізією (у грудні 1941 р. перейменована у 241-шу стрілецьку), 18-м танковим корпусом, 60-ю армією, Західним та 3-м Білоруським фронтом. Війська під його орудою брали участь у форсуванні Дніпра, визволенні Києва, Коростеня, Житомира, Шепетівки, провели низку успішних операцій у Білорусі, першими ввійшли до Східної Прусії. 18 лютого 1945 р. в районі міста Мельзака (нині Пенежно, Польща), смертельно поранений. Похований у Вільнюсі (Литва).
Мельник Андрій Атанасович (1890—1964) — військовий і політичний діяч, родом із Дрогобиччини. В роки Першої світової війни був командиром сотні Українських Січових Стрільців у складі австро-угорської армії, був одним зі співорганізаторів формації Січових Стрільців (кінець 1917 р.), посідав командні посади, був начальником штабу Армії УНР (січень — червень 1919 р.). У 1920—1921 рр. працював у складі військової місії УНР в Празі, де завершив вищу освіту і здобув фах інженера лісництва. Після загибелі Є. Коновальця (1938 р.) очолив Провід ОУН. У 1939—1940 рр. прагнув зацікавити українським питанням деяких політиків у Франції та Великій Британії. На початку 1944 р. був заарештований гестапо. Після Другої світової війни вів діяльність, спрямовану на консолідацію українського політичного і громадського життя за кордоном. Із 1945 р. проживав у Люксембурзі, де й помер.
Шухевич Роман Володимирович (псевдоніми: Тарас Чупринка, Тур та ін.; 1907—1950)— військовий діяч, член Української військової організації та Організації українських націоналістів, родом з Галичини. Неодноразово брав участь у бойових акціях проти польських чиновників. Протягом 1934—1937 рр. перебував у польських в’язницях та концтаборі. Брав участь у створенні військових формувань Карпатської Січі у 1938 р. Після розколу ОУН у 1940 р. підтримав С. Бандеру, увійшов до Проводу ОУН(б). Був провідником ОУН на західноукраїнських землях. У 1941 р. командував батальйоном «Нахтігаль». Восени 1943 р. став головним командиром Української повстанської армії. У 1944 р. обраний головою Генерального секретаріату й головним секретарем військових справ Української головної визвольної ради. До 1950 р. керував партизанською боротьбою УПА проти радянської влади в західних областях України. Загинув під Львовом у 1950 р.