Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української культури.
Відразу після визволення українських теренів від нацистської окупації постала нагальна потреба відновлення освітніх потужностей для виховання молоді. Відбудова зруйнованих шкільних приміщень було покладено переважно на просте населення. І вже за перше повоєнне п’ятиліття українці власними силами відновили діяльність понад 1,5 тис. шкіл, що мали можливість прийняти у своїх стінах близько 500 тис. школярів. Відбудовчі процеси тривали й надалі. Однак приміщень не вистачало для все більших потреб у вихованні молоді. Як наслідок, близько третини усіх наявних навчальних закладів середньої освіти змушені були організувати навчання дітей у дві, а подекуди й у три, зміни. Однак навіть ці школи мали суттєві проблеми з матеріально-технічним забезпеченням. Зокрема, вони розміщувалися в малопристосованих для навчання приміщеннях, катастрофічно бракувало підручників, зошитів тощо.
Вкрай складною була ситуація і у вищій школі. Поряд зі стійкою тенденцією до збільшення кількості студентів, вищі навчальні заклади досить повільно відновлювали свої потужності. Значна кількість студентів здобувала освіту на заочному та вечірньому відділеннях.
Активно розвивалася в повоєнні роки українська наука. Значних успіхів у наукових пошуках досягли співробітники галузевих інститутів АН УРСР. Зокрема, в Інституті електротехніки під керівництвом С. Лєбєдєва було виготовлено першу електронну цифрову обчислювальну машину. В Інституті електрозварювання імені Є. Патона АН УРСР Б. Патон розробив теорію автоматів дугового зварювання. В 1953 р. було збудовано найбільший на той час суцільнозварний міст завдовжки понад 1,5 км, який поєднав лівий і правий береги Дніпра у Києві. Значних успіхів досяг колектив Інституту фізичної хімії під керівництвом О. Бродського. Інститут загальної та неорганічної хімії досліджував проблеми захисту від забруднення шкідливими речовинами водного басейну. Науковці Харківського фізико-технічного інституту активно досліджували проблеми металургії атомної енергетики, ядерної фізики надвисоких та середніх енергій, радіофізики тощо.
Плідно працювали українські науковці й за межами республіки. Золотими літерами у світову історію вписав своє ім’я С. Корольов. Саме Сергій Павлович був генеральним конструктором космічних кораблів СРСР, створив перші штучні супутники Землі, ракетоносіїв пілотованих космічних кораблів «Восток», «Восход», на яких було здійснено перші польоти в космос. Академік, лауреат двох Сталінських премій, А. Люлька винайшов перший у СРСР турбореактивний двигун.
Однак суттєвою перешкодою для подальшої успішної праці були сувора політична цензура наукових розробок науковців. Сумним прикладом цієї тенденції може слугувати так звана «лисенківщина». Впродовж 1947—1948 рр. знову розпочалися переслідування генетиків: М. Гришка, Л. Делоне, Л. Литвинова, І. Полякова, Д. Третьякова, М. Холодного І. Шмальгаузена та інших. Впродовж 1948 р. було скликано низку нарад працівників біологічних наук, на яких було огульно розкритиковано наукові здобутки прихильників генетики. У серпні ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про стан викладання біологічних наук і заходи щодо заміщення біологічних кафедр у вищих навчальних закладах»; ЦК КП(б)У — »Про заходи перебудови роботи наукових установ, кафедр, видавництв, журналів і газет України в області біології і зміцнення цих ділянок кваліфікованими кадрами». Наслідками таких рішень стали масові звільнення з посад видатних представників біологічної науки у вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах УРСР. Паралельно з цим було переглянуто навчальні програми з біології та знято низку курсів: «Генетика з основами селекції», «Дарвінізм» тощо.
Подібна доля спіткала й низку інших наукових дисциплін. Наприклад, практично заборонено було кібернетику. Переслідувань з боку влади зазнали й українські фізіологи: О. Богомолець, Д. Воронцов, Р. Кравецький та інші. Влітку 1952 р. жорсткій та несправедливій критиці було піддано співробітників Інституту клінічної фізіології АН УРСР та Інституту експериментальної біології й патології Міністерства охорони здоров’я України.
У вкрай напружених умовах довелося працювати діячам гуманітарних наук. Зокрема літературознавці в 1949 р. розпочали видання 20-томного зібрання творів І. Франко, на початку 1950-х рр. було видруковано зібрання творів І. Котляревського, підготовлено до публікації 5-томну збірку праць Лесі Українки. Також проводився активний збір рукописів Тараса Шевченка, Марка Вовчка та інших.
Однак наростання ідеологічного диктату у повоєнний період не могло не позначитися й на гуманітарних науках. Так, уже в 1947 р. під прискіпливий погляд влади потрапили історики. Зокрема, у спеціальній постанові ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР» було розкритиковано праці «Короткий курс історії України» Є. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М. Супруненка і Ф. Ястребова, «Нарис історії України» К. Гуслистого, М. Славіна, Ф. Яструбова та інші. Цих науковців було звинувачено в прихильності до концепції історії України М. Грушевського.
В подібних умовах змушені були працювати й діячі культури та мистецтва. Ще наприкінці війни Й. Сталін на одному з засідань Політбюро ЦК ВКП(б) розкритикував кіноповість О. Довженка «Україна в огні» за наявні в ній «націоналістичні перекручування». В 1947—1948 рр. ЦК КП(б)У прийняв низку постанов: «Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови «ЦК ВКП(б) про журнали «Звезда» та «Ленинград», «Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв’язку з постановою ЦК ВКП(б) «Про оперу «Большая дружба» В. Мураделі». В липні 1951 р. в газеті «Правда» було опубліковано редакційну статтю «Проти ідеологічних перекручень у літературі», де було жорстко розкритиковано славетний вірш В. Сосюри «Любіть Україну». Згодом долю українського поета розділили й інші літератори. Огульних нападів зазнали твори «Весна людства» С. Крижанівського, «Золоті ворота» Л. Смілянського, «Овсієві клопоти» Г. Тютюнника, «На ярмарку» Ю. Яновського та ціла низка інших.
Такі самі умови для роботи було створено ідеологами радянської влади для діячів музичного мистецтва України. В жовтні 1951 р. на пленумі Спілки радянських композиторів України в «недостатній пильності» було звинувачено Г. Вірьовку, А. Штогаренка, А. Філіпенка. Розкритиковано твори В. Нахабіна та Д. Клебанова «За ваше здоров’я», Третю симфонію Б. Лятошинського, пісні С. Жданова, М. Жербіна, П. Майбороди та інших композиторів.
Однак навіть у таких умовах діячі науки та мистецтва плідно працювали та поповнювали українську скарбничку новими неперевершеними досягненнями.