Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова Раднаркому (з 1946 — Ради Міністрів) УРСР. Під час війни — член Військових рад кількох фронтів. З березня 1953 р. — секретар, з вересня 1953 до жовтня 1964 перший секретар ЦК КПРС, одночасно (1958—1964) — Голова Ради Міністрів СРСР.
Брежнєв Леонід Ілліч (1906—1982) — державний та партійний діяч. У 1939 р. — секретар Дніпропетровського обкому партії. У 1941—1945 рр. на політичній роботі в армії. У 1946 р. — перший секретар Запорізького, у 1947 — Дніпропетровського обкомів партії. З 1950 р. — перший секретар ЦК КП Молдавії. У 1952 р. став секретарем ЦК і кандидатом у члени Президії ЦК КПРС. За підтримки М. Хрущова після XX з’їзду член Президії ЦК КПРС. У жовтні 1964 р. став Генеральним секретарем ЦК КПРС, пізніше — головою Президії Верховної Ради СРСР.
Шелест Петро Юхимович (1908—1996) — партійний та державний діяч. Після закінчення Маріупольського металургійного інституту (1935) працював на заводах Маріуполя і Харкова. У 1948—1954 рр. — директор заводів у Ленінграді та Києві. З 1954 р. — на партійній роботі. У1963—1972 рр. — перший секретар ЦК КП України. У 1972 р. — був усунутий з своєї посади і переведений до Москви одним із заступників голови Ради Міністрів СРСР, а невдовзі відправлений на пенсію.
Щербицький Володимир Васильович (1918—1990) — партійний і державний діяч. Після здобуття вищої освіти брав участь у німецько-радянській війні. У 1955 р. — перший секретар Дніпропетровського обкому партії, в 1957 р. — член президії і секретар ЦК Компартії України. В 1961—1963 рр., 1965—1972 рр. голова Ради Міністрів УРСР. З 1972 р. по 1989 р. перший секретар ЦК КПУ. Займав реакційно-консервативну позицію в Україні у національно-культурних питаннях.