Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець називає його «Великим князем», «царем на Русі», а поняття «самодержець» уперше вжито в літописі саме щодо нього. Народився близько 1152 р. у князівській родині: батько — волинський, згодом київський великий князь Мстислав Ізяславич, мати — польська принцеса Агнеса, дочка Болеслава III Кривоустого. Роман був онуком київського князя Ізяслава Мстиславича і правнуком Володимира Мономаха. У 70-х — першій половині 80-х рр. ХІІ ст. Роман певний час перебував під опікою свого дядька Ярослава Ізяславича, а потім протягом десятка років вів уперту, інколи відкриту (зі Святославом Мстиславичем), інколи закулісну (зі Всеволодом Мстиславичем) боротьбу внаслідок чого йому вдалося стати головним князем Волині. В юному віці був запрошений князювати до Новгорода Великого (1168—1170 рр.). Після смерті батька Роман успадкував володимиро-волинський, а згодом — і галицький — столи, де князював близько тридцяти років (1170—1199). Він жорстоко придушував опозицію, спираючись на віддану йому бойову дружину і на середні та вищі верстви міщан з багатих волинських міст. Зміцнював центральну владу в князівстві, дбав про його економічну та військову міць.Після десятирічної боротьби з боярською сваволею у 1199 р. Романові вдалося утвердитися в Галичі, який він оголосив стольним градом новоствореного Галицько-Волинського князівства. У 1202 р. він оволодів Києвом, утвердив свої претензії щодо наслідування київського престолу і став наймогутнішим володарем південно-західної Русі. Роман був поміркованим і далекоглядним політичним діячем, мудрим дипломатом. У розпал боротьби за відродження Давньоруської держави Роман під час походу на Польщу 1205 р. потрапив у засідку й загинув. Є декілька думок з приводу причин виступу руського князя на Польщу. По-перше, можлива інтрига третіх осіб (великопольський князь Владислав Тонконогий або представник галицького боярства Владислав Кормильчич), які були зацікавлені в послабленні обох чи котрогось одного з втягнутих у конфлікт суперників. По-друге, причиною походу, на підставі повідомлення цистерціанського монаха Альберіка, могла бути участь Романа на боці Філіпа Швабського у його боротьбі за німецьку корону проти Оттона IV Саксонського. І, по-третє, Роман виступив проти Лєшка Білого, маючи намір підпорядкувати собі Люблінську землю. Галицько-Волинський літопис відзначає його хоробрість: «Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив їх, як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур».
Анна (княгиня Галицька) (?—1254)—княгиня, дружинаРоманаМстиславича, мати двох його синів: Данила й Василька. Зі своєю першою дружиною, дочкою Рюрика Київського Предславою, Роман Мстиславич розлучився 1197 р., а згодом змусив її постригтися в черниці. Приблизно 1199—1200 рр. Роман одружився вдруге, і вже 1201 р. народився його старший син Данило. Щодо походження Анни у вітчизняній історіографії одностайної думки немає. Деякі дослідники шукали її родичів в Угорщині, Польщі, Візантії. Проте переконливих свідчень щодо цього немає. Найбільше заслуговує на увагу думка, вперше висунута відомим істориком В. Пашуто, про волинське походження Анни з вельможної боярської родини. Підтвердженням цієї думки є те, що Анна мала постійну і беззастережну опіку та захист з боку волинського боярства, коли стала регенткою прималолітніх синах після загибелі князя Романа. Вважають, що Анна була дочкою візантійського імператора Ісаака ІІ Ангела від його другої дружини Маргарити-Марії, сестри Андрія ІІ, дочки Бели ІІІ, — тобто Анна була племінницею Андрія ІІ. У Галицькому літописі зазначено, що після загибелі Романа угорський король Андрій ІІ зустрівся з княгинею Анною як зі своєю ятрівкою (дружиною брата) у галицькому місті Сянику і прийняв Данила як любого сина. Далі літописець пише, що коли Анна з меншим сином Васильком приїхала до Польщі, князь Лєшко пишно прийняв свою ятрівку з дитиною. Коли 1219 р. княгиня Анна побачила, що князь Данило змужнів і міг самостійно вирішувати державні справи, вона пішла в монастир. Скільки років прожила Анна після цього, невідомо. Остання літописна згадка про неї як про мудру державну діячку, добру матір-порадницю, думку якої поважали, датується 1254 р., коли Данило запросив її на державну раду, зібрану у зв’язку з пропозицією прийняти королівську корону, що надійшла від Папи Римського. Рішення Анни було позитивним, і князь Данило дав згоду на коронування.
Данило Галицький (1201—1264)— волинський і галицький князь.Народився у князівській родині. Батько — великий галицько-волинський князь Роман Мстиславич, мати — Анна з вельможного боярського роду Волинського князівства. Після смерті Романа Мстиславича феодальна анархія в Галицько-Волинському князівстві вийшла з-під контролю і Анна змушена була податися з Галича, а Данила відіслала до двору угорського короля Андрія.Лише в 1238 р. Данило вигнав з Галича чернігівських князів Михайла Всеволодовича та його сина Ростислава і повернув батьківську спадщину. Однак через монголо-татарську навалу він тільки у 1245 р., після вирішальної битви під Ярославом, остаточно повернув собі Галичину. Проводив активну зовнішню політику, зокрема втручався у боротьбу за австрійський трон, здійснив походи на Чехію та Сілезію, укладав династичні шлюби.Щоб заохотити до антитатарського походу Данила, Папа Римський Інокентій IV послав йому королівську корону. Першого разу Данило відхилив цю пропозицію з політичних міркувань, але вдруге прийняв її. 1253 р. в Дорогочині папський легат Опізо коронував Данила Галицького, який став першим королем у вітчизняній історії. Однак оголошений Папою 14 червня 1253 р. хрестовий похід не підтримали європейські монархи. Під тиском несприятливих обставин Данило мусив прийняти вимоги золотоординського хана Бурундая щодо зруйнування укріплень Львова, Володимира, Луцька та кількох інших міст. У 1264 р. король Данило помер у Холмі й був похований там у спорудженій ним церкві Богородиці.
Лев Данилович (1228—1301) —син Данила Галицького, князь Галицько-Волинський. По смерті брата Шварна (1269), який князював у Белзі, Холмі, Дорогочині, Перемишлі й Галичі, до Лева переходять усі його володіння.На початку 50-х рр. XІІІ ст. відбив напади загонів татарського воєначальника Куремси на південні рубежі Галицько-Волинського князівства. По смерті Данила (1264) Лев у зовнішній політиці віддавав перевагу відносинам з Польщею. По смерті Болеслава Малопольського Лев виступив претендентом на краківський престол, але невдало: обрано Лєшка Чорного з мазовецької лінії. Це спричинило війну з Польщею, яка закінчилася зі смертю Лєшка (1288). Під час цієї війни Леву вдалося відвоювати у поляків Люблінську землю та приєднати її до свого князівства.Під час війни з Угорщиною (1281) Лев захопив частину Закарпаття з Мукачевим. Підтримував зв’язки з Чехією, Тевтонським орденом. Щодо відносин з Ордою, то Лев не чинив монголо-татарам опору.