У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в краї. Національний напрям представляли народовці, які виступали за розвиток української мови й культури, підвищення освітнього рівня і національної свідомості українського населення. 1868 р. вони заснували у Львові культурно-освітнє товариство «Просвіта», яке очолив А. Вахнянин. Наприкінці ХІХ ст. в Західній Україні існувало 19 філій «Просвіти». Товариство видавало твори провідних українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газети «Читальня» та «Письмо з Просвіти», літературно-наукові альманахи, «Народний календар». Воно організовувало вечори, присвячені М. Шашкевичу, Т. Шевченку, театральні вистави, лекції з історії, літератури тощо.
Народовський рух поширився й на Буковину, започаткувавши там процеси національного відродження. Головною ланкою виховання національно свідомої інтелігенції в краї стала заснована при Чернівецькому університеті кафедра української філології, яку очолив народовець Г. Онишкевич. Створене в Чернівцях товариство «Руська бесіда» (1869 р.), що спочатку перебувало під впливом москвофілів, у 1884 р. опанували народовці й надали йому спрямування галицької «Просвіти». З 1 січня 1885 р. почала виходити перша українська політична газета «Буковина». На її сторінках послідовно відстоювалися національні інтереси українців, велася безкомпромісна боротьба з проявами румунізації та онімечення, давалася відсіч москвофільству. На сторінках газети друкувалися І. Франко, М. Грушевський, В. Гнатюк, Г. Хоткевич, Б. Лепкий та багато інших.
На Буковині набули поширення літературні альманахи: «Буковинський альманах» (1885 р.), «Руська Хата» (1877 р.), «Зерна» (1887—1888 рр.) та ін. У них вміщувалися твори як буковинських, так і галицьких та наддніпрянських авторів. Своєрідним щорічним альманахом був «Буковинський православний календар», який видавався щорічно з 1874 р. і містив, окрім довідкової частини, публіцистичні та художні твори.
На ниві українського національного відродження Буковини активно діяли Ю. Федькович, С. Смаль-Стоцький, брати Воробкевичі, Н. Кобринська та ін.
1885 р. народовці заснували в Західній Україні свій політичний орган — Народну Раду, яку очолив Ю. Романчук. Вона ставила собі за мету продовжити справу Головної Руської Ради 1848 р. й домогтися поділу Галичини на польську та українську частини.
Радикальний напрям, який виник під впливом ідей М. Драгоманова, на Західній Україні, представляли І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Вони видавали дві газети: «Народ» і «Хлібороб».
У жовтні 1890 р. в Галичині виникає політична партія — Русько-українська радикальна партія. Вона була першою легальною українською політичною партією європейського типу і водночас першою в Європі селянською партією, що стояла на соціалістичній платформі.
1899 р. народовці на чолі з Є. Левицьким і В. Охримовичем створили Українську національно-демократичну партію. Вона стояла на ліберальних позиціях, виступала за незалежну українську державу.
1899 р. утворено Українську соціал-демократичну партію (М. Ганкевич, С. Вітик), марксистського типу.
Свідченням активізації політичної думки в Західній Україні став вихід 1895 р. книги Ю. Бачинського «Ukraina irredenta», де вперше в історії українського руху сформульовано тезу про необхідність політичної самостійності України.
Важливе значення для розвитку національного руху, української науки, зв’язків між західними й східними українцями мало створення 1873 р. Літературного товариства ім. Т. Шевченка. 1892 р. воно перетворюється на Наукове товариство зразока європейських Академій наук. Першим головою НТШ було обрано відомого історика Ю. Целевича. Пізніше його очолювали О. Барвінський, М. Грушевський та ін. Членами товариства були І. Франко, К. Студинський, Ф. Колесса, Ф. Вовк, В. Гнатюк, І. Верхратський та ін. Товариство мало три секції: філологічну, історико-філософську, природничо-лікарську (пізніше — математично-природничо-лікарську) при яких діяли наукові та три організаційні комісії: з друкарської, книгарської та бібліотечної справ. Товариство видавало щомісячний журнал «Літературно-науковий вісник», пізніше — «Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка» (всього їх вийшло 155 томів).
У цей же період засновано низку економічних установ: «Народна торгівля» (1883 р.) — перша споживча кооперація в Західній Україні, «Дністер» (1892 р.) — український кооперативний банк, «Сільський Господар» (1898 р.) — хліборобське товариство та ін. Виникають також спортивні товариства «Сокіл» і «Січ». Перша організація товариства «Сокіл» в Україні створена в с. Купчинцях на Тернопільщині 1894 р., а дещо пізніше (1898 р.) таке товариство організовано у Львові, зусиллями В. Нагірного та В. Лаврівського. Львівська організація «Сокіл-батько» стає центральною в Східній Галичині. 5 травня 1900 р. у с. Завалля Снятинського повіту К. Трильовський заснував першу спортивно-протипожежну організацію «Січ».
Отже, друга половина ХІХ ст. — важливий етап українського національного відродження на західноукраїнських землях. У цей час зросла національна свідомість українців, інтерес до власної історії, мови, літератури. Значних успіхів досягла українська культура. Національно-визвольний рух із культурно-просвітницького переріс у політичний, поставивши на порядок денний гасла самостійності України.