Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 годин на добу. Проте тривалість робочого дня залежала від стану економіки й політичних факторів, які впливали на все економічне життя суспільства. Велику роль також відігравали умови та характер праці (високоінтенсивна фізична, інтелектуальна, малопродуктивна, другорядна). Через це різні галузі виробництва мали неоднаковий розмір заробітної плати, тривалість робочого дня, санітарні умови тощо. У періоди економічних піднесень робочий день у кваліфікованих робітників міг бути значно коротшим, ніж у чорноробів — у цей час кваліфікована робоча сила цінувалася дуже високо. Підприємці вели конкурентну боротьбу за висококваліфікованих робітників. При цьому одним зі стимулів було скорочення для них робочого часу порівняно з рештою працівників. Отже, робочий день поступово скорочувався і досягав свого оптимального на той час рівня (8—9 год. на добу). Пекар мав робочий день 18—20 год., тоді як поліграфіст — 8 год.
Техніки безпеки та охорони праці не було. У 1913 р. на шахтах Донбасу нещасні випадки спіткали 15,7% робітників, а на металургійних заводах — 31%. Посилення експлуатації викликало різні форми опору, які каралися штрафами. Період промислового піднесення позначився 12-відсотковим підвищенням заробітної платні, прибутки капіталістів у розрахунку на одного робітника зросли на 244 руб. Середньорічна заробітна плата в українського фабрично-заводського робітника піднялася з 215 руб. 6 коп. у 1904 р. до 241 руб. 9 коп. у 1913 р. (для порівняння, в тогочасних цінах білі рукавички коштували у 1910—1914 рр. 3 руб. 50 коп., а револьвер системи «Сміт-Вессон» 6 руб.). Ситуація з безробіттям у 1910—1912 рр. пом’якшилася завдяки зростанню акціонерних товариств, хоча 1911 р. був неврожайним, що, у свою чергу, посилило безробіття в 1912 р. Не поліпшилася ситуація й наступного року. Київська газета «Рада» про це повідомляла: «... на Правобережжі безробіття, лиха осінь, зупинка цукроварень, криза торгівлі. Через голод серед робітників поширюється пошесть голодного тифу».
Загалом життєвий рівень у 1910—1914 рр. був достатньо високим, а асортимент предметів розкоші, продуктів та речей — різноманітним. Наприклад, у той час серед численних тютюнових виробів популярними були турецькі. Їх вуличні торговці рекламували з особливою винахідливістю: «Папиросы, табак и гильзы с турецкой девицей, в супружеском деле большой баловницей. Сама курит й людей солидних на то мутит. У султана турецкого триста жен, от них один гомон: одной покурить дай, другую изюмом накорми, а десяток с собой спать положи. Смирно не лежат, брыкаются, бесстыдством похваляются. Послал их султан за это к нам в Киев гулять й папиросы набивать». Зовсім інакше рекламували махорку: «Махорочка, табак деревенский — сорока двух сортов и натуральных видов! Растет листом в Луганске для трубки цыганской, а для добрых человеков — путаная крошка, курится в «собачьей ножке». Заменяет сигары гаванские й лучшие табаки гишпанские. Был сорт «Богдан Хмельницкий» й «Кобзарь» — тепер — с вроссыпь их пустили на базарь. «Золотая» й «Чудо-рыбка» — ныряет, где не глыбко. Была в одной цене, теперь подорожала. «Наталка-Полтавка» — самая душистая травка и крепкая, и вкус в ней — костромскому разводу не сдаст. Прошу подходить и, кто не верит, попробовать! Откуда мы все это знаем? Сам я старый разводчик-табачник, сын тоже теперь по этой части. «Дрезина» и «Казак» — кури их с сыта и натощак! Кременчугский «Самокат» можно курить давать напрокат. Нате бумажку — сверните на пробу... Сам я? Сам не курю, только пробую, и то считаю вредным». Отже, цю потребу охочі могли задовольняти повною мірою, як і інші, відповідно до власних уподобань та розмірів гаманця.
Підлітки-лоточники (коробейники) пропонували особливий ярмарковий асортимент товарів, за якими з’їжджалися з усього міста. Кумедні білочки, свинки, що «помирають» (щось на кшталт повітряних кульок, які пронизливо вищали, коли з них виходило повітря), різноманітні свистки. Особливо загадковий вигляд мала фігурка «водолаза» у пляшці. Покупець отримував примітивний металевий каркас чоловічка та пакетик з якимось порошком. Було зовсім не важко просунути каркас до пляшки через горло, а згодом, розчинивши порошок у воді, вилити прозорий розчин до пляшки і почекати. Через кілька тижнів каркас покривався темно-синім осадом з дрібних лусочок. Виникала ілюзія об’ємної постаті. Варто було трохи похитати пляшкою — і все зникало безповоротно. Правда, товар був копійчаним. Він без труднощів знаходив покупця.
Одночасно зі збільшенням асортименту предметів першої необхідності та товарів тривалого вжитку поступово поліпшувалась їхня якість і одночасно знижувалися ціни завдяки політиці таксування, яка не давала торговцям можливості створювати дефіцит та отримувати надприбутки. Звичайно, міські мешканці перебували у вигіднішому становищі, ніж селяни, адже в них була постійна можливість вибору. Селянам цих товарів ще довго бракувало.