Основні характеристики, що визначаються при розтязі

Механічні характеристики, що можуть бути визначені при випробуваннях на розтяг можуть бути розділені на три основні групи: міцностні, пластичні та характеристики в’язкості.

Перехід від пружної до пластичної деформації матеріалу характеризується чотирма критичними рівнями напружень, а саме:

Þ межою пропорційності σпц,

Þ межою пружності σпр,

Þ верхньою σтв та нижньою σтн межами плинності.

Þ умовною межою плинності σ02 (для матеріалів у яких відсутній “зуб" та "поличка" плинності)

Границя (межа) пропорційності – це максимальний рівень напружень, при якому виконується закон Гука. Його визначають як відхилення від лінійної залежності між навантаженням та загальною (пружною плюс пластичною) деформацією. Це відхилення вказується в позначці границі пропорційності: σпц 50, σпц 25, σпц 10.

Експериментальне визначення границі пропорційності σпц полягає в знаходженні точки Рпц на діаграмі розтягу, де спостерігається відхилення від лінійної залежності.

= , (1.1)

де F0 - початкова площа зразка. В багатьох випадках σпц визначають за допуском (50%, 25%, 10%) на величину зміни тангенса кута нахилу дотичної до початкової ділянки кривої деформації зразка.

Границя (межа) пружності – найбільше напруження, при якому закон Гука вже не виконується, але при знятті навантаження в зразку залишкової деформації майже немає (величина залишкової деформації, як правило – 0,005%).

Величину напруження σпр, яке відповідає границі пружності розраховують за формулою:

= , (1.2)

де Рпр - навантаження, при якому спостерігається певна величина залишкової деформації ( 0,05%).

Зазвичай границі пропорційності та пружності дуже близькі одна до одної, іноді їх можна розглядати як одну точку.

Верхня σтв та нижня σтн границі плинності - характеризують рівні напружень, при яких спостерігається, "зуб" та "поличка" плинності. "Поличці" плинності відповідає деформація, яка характеризує рівень пластичної деформації в смузі Чернова-Людерса. Більшість ліній Чернова-Людерса нахилені під кутом 45 – 500 до осі розтягування, тобто приблизно відповідають положенню площадок найбільших дотичних напружень. Для металів та сплавів, у яких ці особливості на діаграмах розтягу відсутні, границю плинності визначають як напруження, при якому величина деформації складає 0,2%.

Значення верхньої та нижньої границі плинності розраховують наступним чином:

= , (1.3)

 

= , (1.4)

де Ртв та Ртн - зусилля при досягненні "зуба" та "полички" плинності, відповідно.

В разі необхідності визначити умовну границю плинності використовують залежність:

= , (1.5)

де Р02 - навантаження, якому на діаграмі розтягу відповідає величина залишкової деформації 0,2%.

 

Механічні властивості матеріалу при деформаціях поза границею плинності характеризуються:

Þ границею міцності σв,

Þ показником деформаційного зміцнення n,

Þ рівномірною деформацією ер,

Þ істинним Sk та умовним σк напруженнями руйнування,

Þ відносним звуженням Ψ.

Границя міцності (тимчасовий опір руйнуванню) σв - рівень напружень, який відповідає точці Рmах на діаграмі розтягу зразка. При цьому навантаженні починається утворення "шийки", тобто локалізація пластичної деформації в певному перерізі зразка. Якщо при розрахунках напруження враховувати зменшення площі поперечного перерізу зразка в процесі пластичної деформації, то на діаграмі „напруження-деформація" зникає максимум, який відповідає σв. Це означає, що границя міцності характеризує несівну здатність зразка з даного матеріалу, а не механічні властивості самого матеріалу.

Відповідно до визначення, σв розраховують як:

= , (1.6)

де Рmax - максимальне зусилля на діаграмі розтягу зразка.

Умовне напруження руйнування σк - визначається як відношення величини навантаження в момент руйнування до початкової площі поперечного перерізу зразка. В момент руйнування площа поперечного перерізу може в кілька разів бути меншою за початкову, тому не має певного фізичного змісту.

Умовне напруження руйнування розраховується за формулою:

= , (1.7)

де Рк - зусилля в момент руйнування зразка.

Умовна деформація – визначається як відповідна величина видовження.

Відносне видовження на границі плинності δт, рівномірне видовження δр та величина відносного видовження зруйнованого зразка δк розраховуються за формулами:

= , (1.8)

= , (1.9)

= , (1.10)

де Uт, Uр, Uк - абсолютні значення відповідних видовжень (рис.5), l0 - довжина робочої частини зразка (рис.7).

Залежності (1.1) - (1.10) дозволяють побудувати умовну діаграму деформації (див.рис.6).

Рівномірна деформація ер - визначає граничну величину пластичної деформації, при якій починається локалізація пластичної деформації в "шийці", тобто відбувається перехід від рівномірної до нерівномірної деформації зразка. Вона розраховується за формулою:

= , (1.11)

Істинне напруження в цій точці Sв модна розрахувати таким чином:

= *, (1.12)

Істинне напруження руйнування Sk - середнє значення напружень в “шийці", при яких порушується цілісність зразка. Розраховується за формулою:

= , (1.13)

де Fк - площа зразка в місці зламу.

Відносне звуження Ψk - міра пластичної деформації матеріалу в "шийці" в момент руйнування. Його розраховують за формулою:

= , (1.14)

де - діаметр зразка в місці зламу. За рівнем пластичності металеві матеріали можна розділити на три групи: малопластичні (Ψ<0,3), середньопластичні (0,3<Ψ<0,6) та високопластичні (Ψ>0,6).

Для побудови істинної діаграми деформації (див.рис. 6) необхідно також розрахувати величину деформації в “шийці" зразка ек за формулою:

= , (1.15)

Показник деформаційного зміцнення n - характеризує інтенсивність деформаційного зміцнення матеріалу на ділянці від ет до ер, тобто при рівномірній деформації зразка. Розраховується за формулою:

, (1.16)

де ет = δт (при відсутності "зуба" та "полички" плинності - ет =0,002). Проте, при наявності явища деформаційного зміцнення у всіх металевих матеріалів, вони суттєво відрізняються між собою за рівнем схильності до реалізації цього процесу. За величиною деформаційного зміцнення всі матеріали ділять на мало-, середньо- та високоміцні. Схильність до деформаційного зміцнення можна визначити за формою деформаційної кривої на ділянці рівномірної пластичної деформації. Чим більша різниця між рівнями σт та σв, тим більше матеріал схильний до деформаційного зміцнення.

 

При випробуваннях на розтяг можна визначити і значення пружних модулів досліджуваного матеріалу. Найпростіше розрахувати значення модуля Юнга Е та коефіцієнт Пуасона μ.

Модуль Юнга, який є коефіцієнтом пропорційності між напруженням і деформацією в умовах пружної одновісної деформації розраховується за формулою:

(1.17).

В свою чергу, значення коефіцієнта Пуассона, який характеризує деформацію в двох перпендикулярних напрямках, можна знайти за формулою:

(1.18),

де Δd – зміна діаметру зразка в процесі випробувань на ділянці пружної деформації. Для багатьох металів μ ~ 0,25 ÷0,3. Взагалі, коефіцієнт Пуассона змінюється в інтервалі від 0 до 0,5. Нульове значення мають матеріали, поперечний переріз яких не змінюється при розтязі (наприклад, пробка), а значення 0,5 мають дуже пластичні матеріали (наприклад, гума).

 

При визначенні похибок величин механічних характеристик, необхідно користуватися теорією похибок непрямих вимірів, відповідно до якої, відносна похибка δU величини U, яка є функцією (х, y, …) визначається наступним чином:

= , (1.19)

де Δх і Δу - абсолютні похибки, які визначаються шляхом безпосередніх вимірів величин х та у .Величина абсолютної похибки ΔU:

, (1.20)

, (1.21)

Відповідно, залежності для розрахунку похибок основних механічних характеристик σтв, σв, Sk, ер, Ψк матимуть вигляд:

, (1.22)

, (1.23)

, (1.24)

, (1.25)

При визначенні похибки для Ψк зручніше спочатку розрахувати абсолютну похибку ΔΨк, а потім відносну - δΨ :

= , (1.26)

= (1.27)

Хід роботи:

1. Ознайомитись з пультом керування розривної машини.

2. Виміряти довжину робочої частини (базу) та діаметр зразка, визначити абсолютну та відносні похибки цих вимірів.

3. Встановити зразок в захвати розривної машини та провести випробування, записати діаграму розтягу зразка.

4. Виміряти за допомогою інструментального мікроскопа діаметр зразка в місті зламу та оцінити похибку цих вимірів.

5. Розрахувати істинні та умовні напруження і деформації та інші необхідні характеристики.

6. Побудувати істинну та умовну діаграми деформації (на одному графіку).

7. Розрахувати похибки визначення основних механічних характеристик σтв, σв, Sk, ер, Ψк .

8. Зробити висновки щодо рівня міцності, пластичності та здатності до деформаційного зміцнення досліджуваного матеріалу.