Термічні опіки шкіри

Під впливом високих температур відбувається коагуляція білків шкіри. Шкірні клітини гинуть і піддаються некрозу. Чим вища температура травмуючого агента, і довша його дія, тим глибше уражен­ня шкіри. Розрізняють чотири ступені опіків. І ступінь - стійка гіпе­ремія, II ступінь - відшаровування зпідерміса й утворення пухирів, ІІІ ступінь - вигоряння власне шкіри (дерми). Їх розділяють на поверхневі - ІІІа ступеня і глибокі - ІІІб ступеня; IV ступінь - вигоряння шкіри, підшкірної клітковини і глибше лежачих структур. Опіки І-II ступеня належать до поверхневих і гояться без утворення рубців. Опіки ІІІ ступеня є глибокими, супроводжуються рубцюванням. Для їхнього загоєння нерідко доводиться застосовувати вільну пластику шкіри. При опіках IV ступеня може настати некроз кінцівки, що вимагає ампутації.

Симптоми термічних опіків. Для опіків І ступеня характерна стійка гіперемія обпаленої шкіри, сильний біль; при опіках II ступеня на тлі гіперемірованої шкіри розрізняють різної величини пухирі, наповнені прозорою рідиною; при опіках III ступеня на тлі ділянок гіперемії, розкритих пухирів видно ділянки білої ("свинячої") шкіри з обривками епідермісу, опік IV ступеня — обвуглення шкіри. Великі опіки (поверхневі — більш 30% площі шкірних покривів, глибокі — більш 10%) ускладнюються опіковим шоком, що відрізняється тривалою еректильною фазою з психомоторним порушенням, помірно підвищеним артеріальним тиском. Потерпілі не знаходять місця від болю, намагаються втекти, погано орієнтуються у місці й обстановці. Порушення змінюється прострацією з падінням артеріального тиску. Для опікового шоку характерне згущення крові внаслідок великих плазмовтрат. Сечі мало, вона значно концентрована, а при важких опіках темного кольору за рахунок домішок гемолізованої крові.

Діагноз термічних опіків. Якщо факт опіку встановити неважко, то визначити глибину і площу опіку складніше. Ступінь опіку визначають на підставі площі і глибини опіків: площа - за "прави­лом дев'яток" (голова - 9%, рука - 9%, передня поверхня тулуба 18%, нога - 18%) чи за "правилом долоні", пам'ятаючи, що площа долоні складає приблизно 1% площі поверхні шкіри. (рис. 25.14). Глибокі опіки характеризуються: відсутністю пухирів, на тлі обривків епідермісу шкіра бліда з чітким рельєфом, волосся відсутнє, в місцях обвуглення шкіри видно ділянки темного кольору. При опіках важливо діагностувати наявність шоку в потерпілого, з огляду на площу опіку і його глибину, незважаючи на нормальний чи підвищений рівень артеріального тиску.

Рис. 25. 14. Визначення площі опіку за "правилом долоні"

При вдиханні гарячого диму можуть бути опіки дихальних шляхів з розвитком гострої дихальної недостатності, отруєння чадним газом, якщо потерпілий довгостроково знаходиться в закритому приміщенні, а також при поразках напалмом.

Невідкладна допомога. Потерпілого насамперед треба швидко винести із небезпечної зони, погасити на ньому одяг вогнегасником, водою чи цупкою тканиною-чохлом, брезентом, ковдрою, пальтом тощо. Полум'я з одягу можна збити, притискаючи потерпілого до землі, дорожнього покриття. Одяг, що тліє, треба обереж­но зняти, попередньо розрізавши або розірвавши. Частини одягу, що прилипли до поверхні опіку, відривати не слід, бо це може завдати потерпілому сильного болю і погіршити його стан. При обмежених опіках І ступеня обпечену ділянку обтирають спиртом або одеколоном, а потім накладають на неї стерильну пов'язку.

При наявності різкого болю уводять усередину м'язів знеболюючі засоби (1-2 мл 1% розчину морфіну, 1 мл 2% розчину пантопону чи промедолу), а при збудженні - 2 мл седуксену. У середину м'язів чи внутрівенно вводять антигістамінні препарати (димедрол, супрастин).

Опіки І ступеня обробляють 33% розчином спирту, ІІ-ІІІ-ІV ступеня — 33% розчином спирту і накладають стерильні пов'язки. Розкривати чи зрізати пухирі не потрібно. Невеликі поверхневі опіки кистей рук, ступнів площею не більш 1-2% можна лікувати амбулаторно. Після обробки опікової поверхні накладають стерильну пов'язку з 0,2% фурациліновою маззю і направляють потерпілого в поліклініку за місцем проживання. При затримці госпіталізації на опікові поверхні накладають пов'язки з 0,2% фурациліновою маззю, 5% стрептоцидною маззю чи 1% синтоміциновою емульсією. При сильному болі перед накладанням мазі опікові поверхні в місцях, де розкриті пухирі, обприскують 0,5% розчином новокаїну зі шприца через тонку голку. Зрошення роблять протягом 5-10 хв. до стихання болю.

При великих опіках і опіковому шоку внутрівенно переливають кровозамінники, сольові розчини і глюкозу, розраховуючи обсяг рідин за формулою "подвійного нуля". У перші 8 год. після травми обсяг рідини, що вливається, визначають шляхом додавання двох нулів до площі опіку, причому половину обсягу складають 5% розчин глюкози і сольові розчини.

Наприклад, при опіку 20% поверхні тіла потрібно перелити наступні рідини: поліглюкін - 500 мл, желатиноль - 500 мл, ізотонічний розчин натрію хлориду - 300 мл, 5% розчин глюкози - 500 мл, 4% розчин гідрокарбонату натрію - 200 мл, - усього - 2000 мл. Кожні 4-6 год. уводять підшкірно наркотичні і ненаркотичні аналгетики: пантопон - 1 мл, анальгін - 2 мл, чергуючи їх, внтурішньом'язово - пеніцилін по 1000000 одиниць, підшкірно - аналептики (кордіамін - 2 мл чи сульфоркамфокаїн - 2 мл), дають рясне питво (теплий рідкий чай, теплий боржом) невеликими порціями але часто. При блювоті рідини виводять тільки парентерально.

Госпіталізація. Потерпілі з глибокими опіками будь-якої локалізації повинні бути направлені в опікове відділення чи опіко­вий центр. Потерпілих у стані опікового шоку з площею поверхневих опіків більше 30% чи глибоких — більше 10% госпіталізують у реанімаційне відділення при опіковому центрі. Транспортування потерпілого у положенні сидячи чи напівсидячи здійснюється при опіках верхньої половини тулуба, обличчя, шиї, рук; лежачи на спині - при опіках передньої поверхні тулуба, ніг; лежачи на животі - при опіках задньої поверхні тулуба, ніг; при циркулярних опіках підкладають складений одяг, гумові подушки, щоб більша частина ноги чи тулуба була у висячому положенні і не торкалася носилок. Це дозволяє зменшити біль під час транспортування.