ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

вання. Деспотизм він називав «гідравлічною» цивілізацією. Ця теорія має локальний характер: пояснює виникнення держави в регіонах з жарким кліматом і не пояснює особливості процесу державотворення в інших регіонах.

Автор органічної теорії походження держави Г. Спенсер (XIX ст.) порівнював суспільство з біологічним організмом. У роз­витку суспільства проглядаються загальні закономірності, прита­манні всім живим організмам (зростання і ускладнення функцій організму, взаємозв'язок їх окремих частин, їх диференціація). Об'єднання людей (племена, союзи племен, імперії, міста-держа-ви) Спенсер називає «агрегатами», які змінюються під впливом соціально-класового розшарування суспільства, спеціалізації праці, утворення органів політичної влади. У державі всі її части­ни виконують певні функції: уряд — функції мозку; нижчі класи реалізують внутрішні функції, займаються землеробством, ско­тарством, забезпечують життєдіяльність суспільства; існує спеціальна розподільча система — торгівля, транспорт, засоби зв'язку; панівні класи відповідають за зовнішні функції (забезпе­чення оборони). Держава виникає внаслідок наступальних і обо­ронних війн одних суспільств проти інших. Спочатку обов'язком держави стає захист суспільства від зовнішніх і внутрішніх во­рогів. Потім основне своє завдання влада починає вбачати у за­безпеченні благополуччя всього суспільства.

Виникнення держави пояснювалось також психологічними факторами — особливостями людської психіки, зокрема прагнен­ням людей до пошуку авторитету, якому б можна було підкоряти­ся (А. Петражицький); демографічними факторами — зростанням народонаселення (Т. Р. Мальтус); географічними — кліматом, ландшафтом, природними ресурсами (Е. Хантінгтон) та ін.

Кожній з наведених теорій притаманні як певні недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існування, є відо­браженням рівня економічного, соціального розвитку суспіль­ства і свідомості людства, сприяють кращому розумінню переду­мов і причин походження держави.

І § 2. Публічна (суспільна) влада при первіснообщинному ладі, її ознаки, структура, функції

Первісне суспільство охоплює період від виникнення на землі людини (приблизно два мільйони років тому) до утворення держа-

РОЗДІЛ ІІ

ви (п'ять тисяч років тому), класового суспільства. Воно проходить у своєму розвитку три етапи: 1) ранній етап — праобщина (стадія становлення); 2) середній етап — родова община (стадія зрілості); 3) пізній етап — протоселянська община (стадія розкладання).

Залежно від способів господарювання вирізняють два голов­них періоди в розвитку первісного суспільства: 1) період збираль­ної (присвоювальної) економіки, коли люди отримували готові продукти від природи шляхом полювання, збирання плодів, риб­ної ловлі; 2) період виробничої економіки, коли людство перехо­дить до землеробства, тваринництва, металообробки, керамічно­го виробництва тощо.

Первісне суспільство (як і будь-яке суспільство) було певним чином організоване. Його структуру становили сім'ї, роди (20 — 30 чоловік), фратрії (кілька родів), племена, союзи племен. Родо­ва община — це колектив людей, об'єднаних кровнородинними зв'язками, спільністю майна і праці. Спільна праця породжувала спільну власність. У спільній власності первісної общини були певна територія, знаряддя праці, житло, а вироблені продукти розподілялися порівну між її членами. Відсутність додаткового продукту унеможливлювала використання чужої праці. Рівність соціального становища обумовлювала єдність інтересів і згурто­ваність членів роду.

Первісному суспільству були притаманні і владні інститути, органи управління. Влада — це здатність і можливість впливати на поведінку, діяльність людей за допомогою різних засобів — волі, авторитету, насильства тощо. Соціальна влада при первісно­общинному ладі існувала у формі потестарної влади (лат. роtestus — влада, могутність) і не знала майнових, кастових, станових, класових відмінностей і державно-політичних форм. її джерелом і носієм була вся община, а способом реалізації — первісне само­врядування.

Управління в первісному суспільстві здійснювалося: загаль­ними зборами дорослих членів роду (воїнів), які вирішували пи­тання життєдіяльності роду і водночас виступали своєрідною су­довою інстанцією, розглядали справи про релігійні злочини, вбивства серед членів роду, спори між окремими особами; старій­шинами (радами старійшин), влада яких ґрунтувалась на їх авто­ритеті, шануванні, досвіді, мудрості; воєнними вождями (радами воєнних вождів). Така структура самоврядування дозволяла ви­користовувати більш доцільний інститут прийняття рішень залежно від стану суспільства. Так, під час стоянок (осілого

ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

способу життя) значну частину управлінських функцій брали на себе загальні збори; рухомий стан суспільства потребував опе­ративного вирішення питань радами старійшин, а воєнно-похід­ний — основним суб'єктом управління робив воєнного вождя. Потестарна влада не мала спеціальних примусових установ, але здатна була до ефективного примушування за порушення існую­чого порядку і правил поведінки. Рід забезпечував захист своїх членів від зовнішніх ворогів за допомогою воєнної сили і звичаю кровної помсти. Крім воєнної, потестарна влада первісного суспільства виконувала функцію перерозподілу суспільного про­дукту; організуючу функцію (поступове введення ієрархічної си­стеми управління); контрольну (контроль за ресурсами, обміном, торгівлею) тощо.

Через простоту економічної і соціальної організації первісно­го суспільства публічна влада ще не потребувала особливого апа­рату управління і примушування, відокремлених від суспільства.

І § 3. Основні закономірності виникнення держави. Особливості формування держави в різних країнах світу

Держава виникає внаслідок розкладання первісно-суспільно­го устрою, поступового відокремлення від суспільства верстви вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Як свідчить істо­рична наука, перші держави утворились наприкінці IV — початку III тисячоліття до нової ери на берегах Нілу, в долині Тигру і Євфрату, пізніше — в Індії, Китаї, у VIII — VI столітті — в Стародавній Греції.

Економічною передумовою формування держави став пе­рехід людства від добувної економіки до нового способу господа­рювання — виробничої економіки.

Удосконалення знарядь праці в процесі так званої неолітич­ної революції (період пізнього неоліту) сприяло розвитку нових форм землеробства, виникненню окремого роду занять — кочо­вого скотарства (перший суспільний розподіл праці). В ході по­дальшого розвитку суспільства були відкриті метали, що стиму­лювало промислову, ремісничу діяльність (другий суспільний розподіл праці). Спеціалізація видів трудової діяльності привела до зростання ефективності і продуктивності праці. Виробництво додаткового продукту створило сприятливі умови для регуляр-

РОЗДІЛ II

ного товарообміну, яким спочатку займалися самі виробники, а з часом з'явилися професійні торгівці (третій суспільний розподіл праці). З цього моменту об'єктивно стає можливим утримання ве­ликої групи людей, які виконують суспільнозначущі функції і не беруть безпосередньої участі в матеріальному виробництві (ор­ганізатори виробництва, працівники інформаційних систем, сис­тем контролю тощо). Управлінська праця поступово набуває са­мостійного значення.

Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну ди­ференціацію, майнове розшарування населення.

Родова община роздрібнюється на патріархальні сім'ї, які вже виступають власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в групову, а потім — у сімейну.

Кровнородинні зв'язки заміняються сусідськими. Виникають округи, волості, які не співпадають з родоплемінними одиниця­ми. Однією з перших форм територіального об'єднання людей стає місто-держава.

Перехід від родового ладу до держави прискорювався і заво­юваннями одних народів іншими. Воєнна організація племен, яка спочатку захищала їх інтереси, починає шукати і завойовувати кращі території, вести загарбницькі війни. Це привело до зміцню­вання влади воєнних вождів. Тип соціальної влади, який існував на пізньому етапі розвитку первіснообщинного ладу, дістав у літературі назву «вождівство» («chiefdom» — лат. «chief» - керівник, «dom» - панування Вождівство складалося з групи общинних поселень, підпорядкованих цент­ральному найбільшому, у якому жив правитель (вождь)². Вождь організовував контроль за перерозподілом власності, таких важ­ливих ресурсів, як земля і вода, здійснював релігійні, воєнні, су­дові і нормотворчі функції. Для реалізації функцій вождя ство­рюється підпорядкований йому «апарат управління» з поділом аристократії на управлінську, воєнну, жрецьку. Проглядається тенденція до сакралізації персони верховного правителя, а рядові общинники все більше відчужуються від управління. Затверджен-

¹ Див. докл.: Крадин Н. Н. Вождество: современное состояние и проблемьі
изучения // Ранние формьі политической организации: от первобьітности к
государственности. - М., 1995; Першиц А. И. Вождество// Свод знтографи-
ческих понятий и терминов. - М., 1986. -. 1; та ін.

² Вождівства класифікують за видами діяльності на теократичні, воєнні,
тропіко-лісові (див. докл.: Кашанина Т. В. Происхождение государства и
права. -М., 1999).

ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

ня єдиноначальності вождя суперечило суверенітету колективу. Виникає конфлікт громадських і особистих інтересів: ще зберіга­ються органи общинного самоврядування (загальні збори, ради старійшин), які спираються на кровнородинні зв'язки і мононорми («общинне право»), і водночас виокремлюються вожді, які на­магаються створити воєнну, корпоративну організацію і підтри­мувати дисципліну з допомогою воєнних наказів («командне пра­во»). Така вождистсько-корпоративна організація влади мала більш ефективні засоби примушування і насильства і здатна була за умов збільшення спільностей (союзи племен, етнічні групи, на­родності) і ускладнення соціальних відносин забезпечити єдиний порядок у суспільстві, його нормальне функціонування.

Вождівство стало першим кроком у напрямку формування нової організації влади — держави з особливим, відокремленим від суспільства апаратом управління і примушування, побудова­ним, в основному, на єдиноначальних засадах.

Формування держави в народів світу йшло різними шляхами. Східний («азіатський») шлях характерний для Єгипту, Вави-лону, деяких країн Африки, Південної Америки, Океанії. Тут зберігались основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земельна община, колективна власність, відсутність класів як груп людей, що розрізняються засобами виробництва). Пер­винні держави — це, як правило, абсолютні, деспотичні монархії. Іноді вони виникають у зонах поливного землеробства, що потре­бувало проведення значних громадських робіт (будівництво, ек­сплуатація, захист іригаційних систем і т. ін.) і обумовлювало не­обхідність існування самостійної публічної влади, групи посадо­вих осіб, які виконують адміністративні функції («общинні чиновники»). Апарат держави формувався з органів управління родоплемінних об'єднань, а політичне панування було засноване на відправленні громадської функції, громадської посади. Основ­ними факторами виникнення держав, заснованих на «азіатсько­му» способі виробництва, були: необхідність забезпечення зе­мельними угіддями, водою, іригаційними спорудами та іншим вільних хліборобів-общинників; об'єднання для цього значної кількості людей і територій, здійснення єдиного, централізовано­го керівництва суспільством.

Виникнення античної державності (Стародавня Греція, Ста­родавній Рим). Основними факторами державотворення були: послідовний розклад родової організації влади, перехід від ко­лективної до приватної власності на землю, засоби виробництва,

І'ОЗДІЛ II

рабів, класовий розподіл населення. Саме так виникла держава Афіни. Це відбулося внаслідок двох політичних революцій — ре­форми Солона 594 року до нової ери (введена цензова консти­туція, майновий принцип доступу до управління суспільними справами) та реформи Клісфена 509 року до нової ери (через які відбувався територіальний розподіл населення, виникали різно­манітні соціальні групи, ускладнювалися стосунки між ними). З'являються законодавчі та виконавчі органи, поліція, юстиція, військові контингенти, тобто складний державний апарат рабо­власницької держави.

У Стародавньому Римі процес формування держави усклад­нювався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) з римською родовою аристократією проти патриціанської винятковості та привілеїв. На певний час у Римі були встановлені самоврядні по­рядки: рівноправність вільних громадян, можливість бути кож­ному водночас воїном і землевласником та інші. Але наприкінці II тисячоліття до нової ери загострюються внутрішні супереч­ності, які стимулюють розклад родоплемінного ладу і утворен­ня держави.

Виникнення державності у більшості народів Західної і Східної Європи. У ході розкладу первісних відносин виникає ран­ньофеодальна держава, яка характеризується феодальним зем­леволодінням, васальною службою, становою організацією су­спільства, роздрібненістю суверенної влади. Так, історія Польщі свідчить про те, що виникнення кріпосництва і феодальних сто­сунків відбувалося тут суто економічним шляхом, без проміжних ланок. Аналогічні процеси мали місце в Київській Русі. Головною формою державного впорядкування у східно-слов'янських пле­мен були князівства. Спочатку — племінні угруповання, на чолі яких стояли військові вожді — князі, що об'єднувалися у вій­ськові союзи, пізніше поряд з племінними утворювалися і тери­торіальні князівства — «землі». Виникнення франкської держави було прискорене завоюваннями варварами значних територій Римської імперії, що одразу показало неспроможність органів влади родоплемінного ладу забезпечити панування і управління на нових територіях і привело до формування держави ранньо­феодального типу. Політична специфіка даної форми держав­ності була наслідком поєднання структур влади, успадкованих від Римської імперії, з християнством і укладом життя герман­ських племен.