Пухлина, новоутворення, бластома (від грец. blasto – росток) є патологічний процес, в основі якого лежить формування новоутвореної гетерогенної тканини, що виникає внаслідок змін в генетичному апараті клітини і характеризується автономним, безконтрольним ростом.
Пухлини виникають в результаті дії на організм різноманітних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища (канцерогенів), а також вірусів. У виникненні пухлин надається значення, крім того, спадковому фактору.
Патогенез пухлин має декілька стадій:
а) зміни в геномі соматичної клітини; б) активація клітинних онкогенів та супресія антионкогенів; в) пухлинна трансформація клітини.
Активація онкогенів в основі своїй має декілька механізмів: інсерційний, хромосомні транслокації, крапчасті мутації та ампліфікація.
Морфогенез пухлин передбачає існування двох можливих варіантів: а) виникнення пухлини спостерігається раптово, без попередніх змін материнської тканини; б) виникненню пухлини передують ряд попередніх змін в материнській тканині у вигляді окремих послідовно виникаючих стадій.
Основними ознаками пухлин є атипізм (морфологічний, біохимичний, антигенний), автономний ріст, вторинні зміни. В залежності від клініко-морфологічної характеристики розрізняють доброякісні пухлини, злоякісні пухлини та пухлини з місцево деструктивним ростом (напівзлоякісні пухлини). В залежності від гістогенезу розрізняють органонеспецифічні епітеліальні пухлини, органоспецифічні пухлини, мезенхімальні пухлини, пухлини із меланінутворюючої тканини, пухлини нервової тканини та оболонок мозку, пухлини системи крові, тератоми.
Пухлини із епітелію є найчастішою формою по відношенню до інших пухлин. В основу їх класифікації покладено особливості їх гістогенезу, ступінь диференційовки, органну специфічність та клітинні прояви онкопроцесу.
Мезенхімальні пухлини виникають із похідних мезенхіми, тобто сполучної тканини, жирової, м’язевої, судинної, кісткової, хрящевої, а такожсиновіальних та серозних оболонок. Першоджерелом мезенхімальних пухлин є поліпотентна мезенхімальна клітина.
Мезенхімальні пухлини є більш різноманітними, ніж епітеліоїдні. Вони дуже гетерогенні, не мають органної специфіки. При класифікації цієї групи пухлин враховуються особливості їх клінічних проявів, гістогенез, ступінь злоякісності, а також стадії розвитку.
У 1969 р. експертами ВООЗ було запропановано виділити групу м’якотканинних пухлин. До неї відносять всі неепітеліальні пухлини, за вийнятком лімфо-ретикулярної системи, а також нейроектодермальні пухлини периферичної нервової системи та нервових гангліїв.
Джерелом пухлин з меланінутворюючої тканини являються меланоцити – клітини нейроектодермального походження, які знаходяться в базальному шарі епідерміса, волосяних фолікулах, більшості слизових оболонок, покритих багатошаровим епітелієм, м’яких оболонках мозку, сітчастці та райдужній оболонці ока.
Пухлини центральної нервової системи, оболонок мозку, периферичних нервів найчастіше зустрічаються у головному мозку. У дорослих це переважно супратенторіальні пухлини, у дітей – інфратенторіальні. Первинні злоякісні пухлини мозку дають метастази переважно в межах черепної коробки. В залежності від гістогенезу пухлини центральної нервової системи ділять на нейроепітеліальні (нейроектодермальні), пухлини оболонок мозку (менінгосудинні), а також пухлини черепних та спінальних нервів.