Некроз(від грец. necros – мертвий) або місцева смерть, - є змертвіння частини тіла, органу, тканини, клітини при житті всього організму. В своєму розвитку некротичний процес проходить ряд послідовних стадій:
1) паранекроз – зміни носять зворотній характер
2) некробіоз – зміни носять незворотній характер, в основі їх лежить переважання процесів катаболічних над процесами анаболічними
3) смерть клітини – встановити цей термін сьогодні неможливо
4) аутоліз – є процес розпаду мертвого субстрату під впливом гідролітичних ферментів. Розпад клітини під впливом ферментів лейкоцитів або мікроорганізмів називається «гетеролізис».
Ознаки некроза з’являються на стадії аутоліза через декілька годин після смерті клітини. Більш ранні структурні зміни спостерігаються тільки на ультраструктурному рівні і мають досить характерні ознаки (Лужніков Е.Ф., 1990)
- ядро: агрегація хроматину, фрагментація фібрил, повний розпад;
- мітохондрії: набухання, зменшення щільності гранул матріксу, поява в ньому неправильної форми структур, відкладання солей кальція;
- ендоплазматична сітка: набухання, фрагментація і розпад мембранних структур;
- полісоми, рибосоми: розпад полісом, відокремлення мембранозв’язаних рибосом, зменешення їх кількості;
- лізосоми: агрегація дрібних гранул матріксу, розрив мембран;
- цитоплазматичний матрікс: зникнення гранул глікогену, зниження активності ферментів.
Зміни цитоплазми проявляються у вигляді коагуляції, плазморексиса, плазмоліза, ядра - у вигляді каріопікноза, каріорексиса та каріолізиса і є морфологічним відображенням ферментативних процесів, в основі яких лежить активація гідролітичних ферментів лізосом.
Своєрідною формою некрозу є апоптоз (від грец. аро – розділення та рtоsіs – падіння). В основі його лежить процес поступового розділення клітини та окремі фрагменти з утворення так званих апоптозних тілець, які в подальшому захоплюються макрофагами.
При апоптозі з живої тканини видаляються окремі клітини. Процес цей спостерігається постійно і направлений на підтримання рівноваги між проліферацією та загибеллю клітин, що забезпечує стабільний стан організму. Порушення цієї рівноваги за умов патології може призводити до переважання процесів розмноження,росту або, навпаки, виникненню атрофії органів та тканин.
У своєму розвитку, як і некроз, апоптоз також проходить ряд послідовних стадій:
1. Конденсація та маргінація хроматину; 2. Зморщування та ущільнення клітини; 3. Утворення апоптозних тілець; 4. Фагоцитоз апоптозних тілець (В.В.Сєров, М.А.Пауков, 1998).
На відміну від власне некроза, апоптоз охоплює тільки окремі клітини або їх групи; руйнування клітини відбувається не за рахунок дії гідролаз, а в результаті участі спеціальних кальцій-магній-залежних ендонуклеаз, які «розрізають» ядро на окремі фрагменти (апоптозні тільця); апоптоз не супроводжується розвитком запального процесу; апоптозні тільця дуже швидко фагоцитуються поруч розташованими паренхіматозними або стромальними клітинами.
Загальна смерть як біологічне поняття є відображенням незворотнього характеру змін в організмі, що характеризуються припиненням його життєдіяльності. Вона буває природною в результаті природного зношування організму (фізіологічна смерть): за деякими данимитривалість життя у подібних випадках сягає до 150 років. Існує також передчасна смерть, яка може бути насильницькою (вивчає судова медицина) та від захворювань (вивчає патологічна анатомія).
Зазначені види смерті мають дві різновидності: клінічна смерть – характерним є зупинка дихання, кровообігу, триває декілька хвилин впродовж яких можлива реанімація організму та біологічна смерть – характеризується незворотніми змінами в організмі, початком аутолітичних процесів.
Основними ознаками цієї смерті є охолодження трупа, трупне задубіння, трупне висихання, перерозподіл крові з появою трупних плям І-го та ІІ-го (трупна імбібіція) порядку, а також розпад тканин трупа.