2.7. Мовознавство в СРСР
Мовознавство в СРСР пройшло складний шлях. Ідеологічний прес і штучно створена ізоляція вчених від світового наукового співтовариства негативно позначилися на стані лінгвістичної науки. Ідеї зарубіжного мовознавства (структуралізм, неогумбольдтіанство тощо) не отримали поширення. Переважна більшість учених дотримувалася старих, передусім молодограматичних, поглядів. Марризм, який тривалий час посідав монопольне становище, завдав великої шкоди розвитку мовознавчої науки. Водночас чимало радянських учених висунули оригінальні ідеї, які випереджали зарубіжну лінгвістику.
Мовознавство 20—40-х років XX ст.
Після жовтневого перевороту радянське мовознавство продовжувало розвивати традиції, які було закладено в Росії у дожовтневий період Харківською, Московською і Петербурзькою лінгвістичними школами. В основному розвиток мовознавства відбувався у руслі молодограматизму, хоч деякі вчені (Л. В. Щерба і Є. Д. Поливанов) шукали оригінальні підходи до вивчення мовних явищ і висунули ідеї, відмінні від ідей зарубіжного мовознавства.
У перші роки радянської влади помітним було деяке пожвавлення в мовознавстві, пов'язане з інтересом до вивчення раніше табуйованих мов різних етносів, що населяли країну. Учені розробляли писемність на латинській графічній основі для безписемних мов, а це вимагало ґрунтовного дослідження їхньої внутрішньої структури, що давало безцінний матеріал для теоретичних узагальнень. Однак період піднесення був нетривалим. Посилювався тоталітарний режим, науці нав'язували як єдино правильну марксистську методологію. Так зване «мовне будівництво», гучно розрекламоване в засобах масової інформації, згорталося. Складені алфавіти на латинській основі для всіх тюркських, фінно-угорських, деяких кавказьких, іранських, тунгусо-маньчжурських та палеоазіатських мов народів СРСР у 30-ті роки було переведено на кирилицю, щоб не відрізнялися від російського. Русифікаторська політика призвела
Історія мовознавства
до поступового відмирання багатьох мов. Ті вчені, які не поділяли нової ідеології й політики, змушені були покинути країну (Бодуен де Куртене, Поржезинський, Трубецькой, Якобсон та ін.) і продовжувати свої дослідження за кордоном. Інші, які мали сміливість залишитися в країні і відстоювати свої погляди, загинули в тюрмах і концтаборах (Поливанов, Дурново, Ільїнсь-кий) або перебували на засланні (Селіщев, Виногра-дов, Сидоров та ін.). Були й такі, хто щиро, а хто з принуки стали служити новому режимові й розробляли марксистсько-ленінське мовознавство. Одним із них був М. Я. Марр — творець так званого «нового вчення про мову».
Микола Якович Марр (1864—1934)народився на Кавказі в м. Кутаїсі, закінчив у 1890 р.Петербурзький університет (спеціальність «сходознавство»), згодом став професором цього ж університету. У 1912 р.обраний дійсним членом Петербурзької академії наук. Зробив вагомий внесок у вірмено-грузинську філологію, зокрема дослідив і опублікував низку давніх пам'яток вірменської та грузинської літератур. Досліджував також кавказькі мови (картвельські, абхазьку та ін.), історію, археологію й етнографію Кавказу.
Вивчаючи картвельські мови, він висунув ідею спорідненості цих мов із семітськими, берберськими, баск-ською, готтентотською та ін., але науково її не довів. Назвав цю сім'ю мов яфетичною. Яфетичні елементи, тобто кавказький субстрат, став шукати в мовах усього світу, в тому числі в українській (у 1930р. він опублікував своє дослідження «Яфетичні зорі на українському хуторі»). Коли ж ця гіпотеза стала суперечити даним наукового мовознавства, то Марр «усунув» суперечність, оголосивши все індоєвропейське мовознавство застарілим і несумісним із марксизмом, запропонувавши натомість «нове вчення про мову», яке назвав «марксизмом у мовознавстві» (попереднє мовознавство охарактеризував як буржуазне). Відступивши від наукових традицій, користуючись підтримкою правлячої компартії та уряду, Марр установив монополію свого «вчення». Усі інші напрями, в тому числі порівняльно-історичне мовознавство, як буржуазні, перестали існувати.
У 1922р. Марр створив у Петрограді Яфетичний інститут АН для опрацювання «нового вчення про мову» (після смерті вченого перейменований на Інститут