Мовознавство як наука

не. Б. М. Головін, скажімо, пропонує розрізняти конс­труктивне (лінгвістика мови), функціональне (лінгвіс­тика мовлення) і генетичне (історичне) мовознавство [Березин, Головин 1979: 25—26]. У межах загального виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке ме­тодом зіставлення досліджує споріднені й неспоріднені мови. Поза конкретним і загальним мовознавством виокремлюють прикладне мовознавство.

Традиційно курс загального мовознавства охоплює історію мовознавства, теорію мови і методологію мово­знавства (під останньою розуміють науку про методи лінгвістичного аналізу). Уведення історії мовознавст­ва до структури курсу загального мовознавства зумов­лене тим, що історія мовознавства — це нагромаджен­ня знань про мову, розвиток внутрішньої логіки науки, поглиблення лінгвістичної теорії і вдосконалення мето­дології мовознавства. Мовознавство розвивається спіра­леподібно, спираючись на знання, здобуті людством на всіх попередніх етапах його розвитку.

Курс загального мовознавства має підсумковий ха­рактер. Він узагальнює дані попередньо вивчених лінгвістичних дисциплін і дає їм теоретичне обґрунту­вання. Головне завдання курсу загального мовознавс­тва — розширення загальнолінгвістичної підготовки словесника, а також поглиблене вивчення проблем, які не могли бути висвітлені в попередніх курсах, озна­йомлення з основними напрямами, ідеями і пробле­мами сучасного мовознавства, озброєння майбутнього спеціаліста методами наукового дослідження мови. Іншими словами, мета курсу загального мовознавст­ва — поглиблення теоретичного і професійного рівня як майбутнього дослідника мови, так і майбутнього вчителя.

Загальне мовознавство має не тільки велике пізна­вальне значення; воно позитивно впливає на методику викладання мовних дисциплін у школі і вищому нав­чальному закладі. Викладачеві-філологу необхідні за-гальнолінгвістичні знання для того, щоб свідомо орієн­туватись у своєму предметі, розуміти зміни теоретичних положень і підходів (парадигм¹) до вивчення мови, пере-

¹ Парадигма (від грец. рагасіеі^та « приклад, зразок») — теорія, при­йнята як зразок вирішення дослідницьких завдань, тобто вихідна кон­цепція, модель постановки проблем та їх розв'язання, методів дослідження, Що панують протягом певного історичного періоду в певній науці. Поняття парадигми знання введене Т. Куном у 60-ті роки XX ст.