| Адміністративні та економічні важелі | Методи |
| · Розробка та аналіз бюджетних запитів · Використання системи бюджетних обмежень · Проведення бюджетної експертизи · Бюджетне нормування · Бюджетне стимулювання · Бюджетне санкціонування | · Обов’язкова мобілізація грошових коштів · Добровільна мобілізація грошових коштів · Залучення позичок (внутрішніх та зовнішніх) |
Основними методами формування бюджетних ресурсів є обов’язкова та добровільна мобілізації грошових коштів. Серед них провідна роль належить обов’язковому методу мобілізації, який полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави.
Найвагоміший і найпоширеніший з цього виду платежів — податок. Він є найдієвішим з усіх способів мобілізації коштів у дохід держави, необхідних для реалізації нею економічної політики.
Крім податків, обов’язковий метод мобілізації грошових коштів держави включає також різноманітні державні збори — митні, дорожні, за надання юридичних послуг і т. п., штрафи, плату за використання природних ресурсів та ін. Держава встановила також обов’язкові платежі до централізованих спеціальних фондів — пенсійного, соціального страхування, зайнятості та ін.
Метод добровільної мобілізації грошових коштів передбачає проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян тощо [24].
Бюджетний кодекс України закріплює цілу низку адміністративних та економічних важелів, що використовуються в бюджетній практиці та забезпечують формування бюджетних ресурсів [1]. Розробка бюджетних запитів — один з таких інструментів. Він виступає посередницькою ланкою та забезпечує зв’язок між бюджетними установами, що потребують фінансування, та Міністерством фінансів України, яке на основі аналізу бюджетних запитів готує пропозиції проекту Державного бюджету України на поточний рік. Бюджетні установи, отримуючи певні повноваження, виступають головними розпорядниками бюджетних коштів.
У процесі підготовки бюджетних запитів суб’єкти, що їх розробляють, мають додержуватися певних вимог, а саме бюджетних обмежень — організаційних, фінансових та ін. Бюджетні обмеження — це ще один важливий інструмент бюджетної політики на етапі формування бюджетних ресурсів, який дозволяє забезпечити шляхом підготовки інформаційно-аналітичних обґрунтувань регулювання відповідності потреб у бюджетних коштах та можливостей їх задоволення.
Бюджетна експертиза — це засіб бюджетної політики, за допомогою якого має здійснюватися аналіз кожного законопроекту, внесеного на розгляд до Верховної Ради України, з метою оцінити його вплив на дохідну і видаткову частини бюджетів та виконання Закону про Державний бюджет України на поточний рік (див. ст. 27 Бюджетного кодексу). Для порівняння: у Конгресі США є незалежний орган — Бюджетний офіс Конгресу, що оцінює вплив законопроектів на бюджет, — без висновку якого жоден законопроект не приймається до розгляду. Таким чином, в Україні також зроблена спроба ввести елементи подібної практики, а Комітету ВР з питань бюджету доручається аналізувати вплив усіх поданих законопроектів на бюджет.
Важливою складовою другої підсистеми бюджетного меха-
нізму виступає бюджетне стимулювання, спрямоване на своєчасне і повне надходження коштів до бюджету, найекономніше і найдоцільніше їх використання.
Ефективно діючий бюджетний механізм, крім бюджетних стимулів, обов’язково має і бюджетні санкції. Бюджетне санкціонування в Україні включає різного роду санкції за неповне і несвоєчасне надходження коштів до бюджету, за умисне ухилення від сплати податків і зборів та недодержання законодавства про оподаткування.
Специфічну роль відіграє третя складова бюджетного механізму — механізм розподілу бюджетних ресурсів, у рамках якого розглянемо відповідні форми, методи та інструментарій, що використовуються державою в бюджетній практиці. Розподіл мобілізованих державою грошових коштів також забезпечується тільки йому властивими методами.
Вивчаючи форми розподілу бюджетних коштів, що існують нині в Україні, слід звернути увагу на систему міжбюджетного розподілу видатків і доходів, яка базується на розмежуванні видатків і доходів, законодавчо закріплених за певним рівнем бюджету (див. табл. 12). Подібне розмежування між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функцій між окремими рівнями державної влади й управління. Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: відомчій підпорядкованості та територіальному розташуванні об’єктів фінансування.
МЕХАНІЗМ РОЗПОДІЛУ
| Інструментарій розподілу доходів бюджету | |||
| Форма розподілу | Законодавча основа | Економічні важелі | |
| 1. Міжбюджетний розподіл доходів | Порядок розмежування доходів між бюджетами | Закріплені (директивні) доходи за різними рівнями бюджетів | |
| 2. Бюджетне регулювання доходів | Порядок регулювання доходів місцевих бюджетів | Регулюючі доходи місцевих бюджетів на основі: відсоткових відрахувань від загальнодержавних доходів; міжбюджетних трансфертів: — дотації вирівнювання — субвенції | |
| 3. Міжбюджетний перерозподіл грошових коштів | Порядок перерозподілу внутрішніх бюджетних потоків | Вилучені кошти бюджетного надлишку Бюджетні позички на покриття касових розривів, взаємні розрахунки між бюджетами |
До недавнього часу основним був принцип підпорядкованості, а от у розподілі видатків склались такі пропорції: з Державного бюджету фінансувалися видатки на оборону (практично повністю), народне господарство (переважна частина), на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціально-культурну сферу. З місцевих бюджетів фінансувалася переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління [27].
Слід зазначити, що в Україні з 2001 року започаткована реформа міжбюджетних відносин, основи якої закладені в нещодавно прийнятому Бюджетному кодексі України. Бюджетний кодекс
Таблиця 12
БЮДЖЕТНИХ РЕСУРСІВ
| Інструментарій розподілу видатків бюджету | ||
| Форма розподілу | Законодавча основа | Економічні важелі |
| 1. Міжбюджетний розподіл видатків | Порядок розмежування видатків між бюджетами | Групи розмежування видатків за принципом субсидіарності Передбачені видатки в бюджеті: поточні видатки; видатки розвитку |
| 2. Бюджетне фінансування | Порядок та умови надання і використання коштів (затверджуються Верховною Радою України) | Кошторисне фінансування Державні інвестиції Цільові позики з бюджету держпідприємствам Держдотації підприємствам та установам |
| 3. Бюджетне резервування | Порядок формування резервного фонду КМ України і резервних фондів місцевих рад | Непередбачені загальнодержавні резервні видатки Резервні місцеві видатки |
| 4. Бюджетне регулювання видатків | Порядок нормування видатків бюджетних установ | Норми бюджетного забезпечення: обов’язкові норми видатків; розрахункові норми видатків |
пропонує чотири важливі структурні зміни, які включають: 1) раціональний розподіл видатків та 2) закріплення дохідних джерел між різними типами бюджетів, 3) формульну систему трансфертів між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також 4) систему цільових субвенцій на соціальний захист [12].
Бюджетний кодекс України передусім наголошує на чіткому розмежуванні видів видатків між бюджетами різних рівнів, яке має здійснюватися на основі принципу субсидіарності із урахуванням критеріїв повноти надання послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на три групи, які мають певне спрямування фінансових коштів (див. ст. 86 Бюджетного Кодексу). Субсидіарність — новий принцип для вітчизняної бюджетної системи, за яким видаткові повноваження мають бути закріплені за бюджетами з метою децентралізувати та розподілити відповідні видаткові зобов’язання з урахуванням того, що вони можуть найефективніше бути виконані на місцях. Наприклад, у галузі програм соціального захисту, що пов’язані з наданням грошової допо-
моги і мають загальнодержавне охоплення, міста та райони надаватимуть законодавчо встановлені види допомоги, але отримуватимуть компенсацію своїх бюджетних видатків шляхом
цільових субвенцій з держбюджету. Прикладами цільових трансфертів, що надаватимуться місцевим бюджетам з державного бюджету, є допомога сім’ям з дітьми та пільги ветеранам війни та праці [12].
Таблиця 13