РОЗМЕЖУВАННЯ ВИДІВ ВИДАТКІВ МІЖ МІСЦЕВИМИ БЮДЖЕТАМИ

Група	Фінансове спрямування	Рівень бюджету, з якого здійснюються видатки
І група	видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів	¾ з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань; ¾ з бюджетів м. Києва та м. Севастополя
ІІ група	видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України	¾ з бюджетів міст рес­публіканського (АРК) та міст обласного значення; ¾ з районних бюджетів; ¾ з бюджетів м. Києва та м. Севастополя
ІІІ група	видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послу­ги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України	¾ з бюджету АРК; ¾ з обласних бюджетів; ¾ з бюджетів м. Києва та м. Севастополя

 

Розподіл доходів є похідним від розподілу видатків та має здійснюватися на таких принципах:

· податки не повинні легко експортуватися поза межі території, на якій вони збираються, бо в іншому разі місцеві органи влади не відчуватимуть себе відповідальними за них;

· база оподаткування має бути відносно рівномірно розподілена між регіонами, що створюватиме рівні можливості одержання надходжень у різних регіонах;

· база оподаткування має бути достатньо великою, щоб задовольняти видаткові потреби місцевих бюджетів;

· податок повинен стягуватися з не надто мобільних факторів, бо в іншому випадку платники податку переміщатимуться з регіонів із порівняно великою базою оподаткування до регіонів із відносно невеликою базою оподаткування;

· податки не повинні створювати значних економічних викривлень;

· податки мають бути такими, щоб їхнє адміністрування не було пов’язано з великими труднощами;

· суспільні послуги місцевих органів влади, які надаються конкретним споживачам, мають фінансуватися за рахунок плати, яку вносять ці споживачі [12].

Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі поділяються на:

§ закріплені — доходи, які повністю або частково (за твердофіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;

§ регулюючі — доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило) змінюються.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між ланками місцевих бюджетів.

Слід зазначити, що розщеплення основних загальнодержавних податків та зборів, таких як ПДВ, податок на прибуток підприємств та акциз, не дозволяє ясно і чітко розв’язати проблему збільшення власної бази оподаткування на місцевому рівні. Натомість, воно породжує додаткові проблеми, які негативно позначаються на обсязі надходжень, зокрема місцевих бюджетів, та економічному розвитку всієї країни. Водночас, є інші податки, базу та ставки яких уповноважений визначати центральний уряд, що їх доцільно було б закріпити за місцевими бюджетами, а саме податок на нерухомість (пропонується запровадити), податок на землю, прибутковий податок з громадян та інші.

Закріплені доходи
За Законом про Державний бюджет України на 2001 рік	Закріплені доходи Державного бюдже­ту України	у повному обсязі	¾ податок на додану вартість; ¾ акцизний збір з імпортних товарів; ¾ ввізне мито; ¾ платежі за користування надрами, лісовими та водними ресурсами загальнодержавного значення
частково	¾ податок на прибуток підприємств; ¾ акцизний збір з вироблених в Україні товарів тощо
Закріплені доходи бюджетів місцевого самоврядування	у повному обсязі	¾ плата за ліцензії на певні види господарювання та за сертифікати, що видаються виконавчими органами; ¾ плата за державну реєстрацію об’єктів підприємництва; ¾ плата за торговий пакет на здійснення деяких видів діяльності
частково	¾ єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва в частині, що належить відповідним бюджетам; ¾ прибутковий податок з громадян тощо

 

Слід зазначити, що за Бюджетним кодексом, Державний та
місцеві бюджети матимуть окремі дохідні джерела, розмежування яких дозволить реалізувати цілі міжбюджетної реформи.

Для фінансування видатків, що мають обраховуватися за нормативами бюджетної забезпеченості, призначається кошик джерел доходів бюджетів територіальних громад. Цей кошик доходів складається з надходжень, що збираються на певній території, від таких податків і зборів: прибутковий податок з громадян, держав­не мито, плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, надходження від адміністративних штрафів за місцем вчинення правопорушення (окрім штрафів ДАІ).

Структура доходів кошика не є випадковою — це передусім податки та збори, що стягуються за місцем проживання (щоправда, на сьогодні прибутковий податок в Україні ще неповністю відповідає цьому критерію, однак ця його вада має бути відкоригована майбутнім Податковим кодексом). Один із кардинальних принципів публічних фінансів полягає в тому, що лише податки, які сплачуються місцевими жителями, повинні використовуватися для фінансування, бодай часткового, суспільних послуг, що надаються цим місцевим жителям. Номенклатура таких податків відповідає міжнародній практиці і засвідчує чіткий взаємозв’язок між величиною і місцем сплати податку та рівнем послуг, що їх отримує за ці кошти платник податку, який водночас є і виборцем. Місцеві платники податків значно більшою мірою схильні цікавитися видатковими рішеннями місцевої влади і відстежувати їх, коли вони знають, що ці рішення здійснюються головним чином коштом сплачуваних ними податків.

Частина, а саме 25 % прибуткового податку з громадян, стягненого на території області чи Автономної Республіки Крим, спрямовується на часткове фінансування діяльності обласних бюджетів та республіканського бюджету Автономної Республіки Крим. Окрім того, держава встановлює додатковий алгоритм розподілу прибуткового податку з громадян для бюджетів міст районного значення, села та селища, з одного боку, та районних бюджетів, з іншого, у розмірі 25:50 (решта 25 — зараховуються до обласного бюджету) [12].

 

Рівень бюджету місцевого самоврядування	Норматив відрахувань від прибутко­вого податку з громадян
До бюджету м. Києва та м. Севастополя	100 % загального обсягу податкових надходжень, що справляються на даній території
До бюджетів міст республіканського (АРК) та обласного значення	75 % загального обсягу податкових надходжень, що справляються на даній території
До бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об’єднань	25 % загального обсягу податкових надходжень, що справляються на даній території

Рис. 6. Алгоритм розподілу прибуткового податку з громадян

Інші доходи з «кошика», визначені ст. 64 Бюджетного ко-
дексу, у повному обсязі використовуються для фінансування бюджетів територіальних громад. Таким чином, кожен орган місцевого самоврядування матиме доступ до набору дохо-
дів, зібраних у межах відповідної адміністративно-територі­альної одиниці, обсяг яких може виявитися достатнім або недостатнім для фінансування делегованих видаткових повноважень. Там, де він виявиться недостатнім, — решту забезпечать трансферти.

Бюджети міст Києва та Севастополя одержуватимуть 100 % обсягу кошика доходів, визначеного статтею 64 Бюджетного кодексу.

Від районів вимагається залишати бюджетам територіальних громад щонайменше 25 % прибуткового податку з громадян, які працюють (а у майбутньому — які проживають) на території міст районного значення, сіл та селищ. Такий алгоритм розподілу найперспективнішого джерела наповнення бюджетів місцевого самоврядування покликаний забезпечити певну дохідну незалеж­ність бюджетам таких міст, сіл та селищ.

На фінансування видаткових повноважень, що не унормовуються, а отже, фактично є власними і властивими місцевому самоврядуванню, місцеві бюджети скеровують надходження від
місцевих податків та зборів, податку на прибуток підприємств комунальної власності, 75 % надходжень від плати за землю (60 % — для бюджетів міст районного значення, сіл та селищ), а також інших порівняно незначних дохідних джерел. Прикметним є те, що вищенаведені джерела та збори не включаються до «головного» кошика доходів і, таким чином, виводяться з бази обрахунку трансфертів. Іншими словами, кожна «нарощена» гривня місцевих доходів не «витісняє» автоматично, як це відбувалось нещодавно, гривню трансфертів. Усі інші, крім згаданих вище, дохідні джерела мають використовуватися на фінансування ви-
датків державного бюджету [12].

Слід звернути увагу на те, що система міжбюджетного розподілу доходів доповнюється їх бюджетним регулюванням, що на даному етапі в Україні має проявитись в нових формах, закріплених в Бюджетному кодексі.

Бюджетне регулювання доходів — це надання коштів із за-
гальнодержавних доходних джерел, що закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижчих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для виконання планів економічного і соціаль­ного розвитку на певній території.

Окремим адміністративно-територіальним одиницям може не вистачати закріплених та власних доходів для покриття видатків у тих областях, що передбачені програмою економічного та со-
ціального розвитку. Саме в цьому випадку формуються регулюючі доходи місцевих бюджетів:

 

Взагалі у бюджетній практиці застосовуються кілька методів бюджетного регулювання: 1) метод відсоткових відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, що встановлюються щорічно радою вищого рівня в своєму акті про бюджет на наступний рік (законі чи рішенні про бюджет); 2) метод міжбюджетних трансфертів [24].

Механізм розмежування доходів, закріплених за бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та за бюджетами районів, міст обласного підпорядкування, районів у містах, з часу проголошення незалежності України весь час змінювався (див. табл. 14), що було пов’язано з недосконалістю бюджетної системи. В зв’язку з бюджетним реформуванням, основою якого є прийняття Бюджетного кодексу, основним методом бюджетного регулювання доходів є метод міжбюджетних трансфертів. Порядок і умови їх надання та використання затверджуються Верховною Радою України, нормативними документами Автономної Республіки Крим та рішеннями відповідних органів самоврядування в межах їхньої компетенції.

Міжбюджетні трансферти— це кошти, що безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Міжбюджетні трансферти за чинним законодавством України поділяються на дотації вирівнювання, субвенції та вилучення коштів, які передаються до бюджету вищого рівня (див. Бюджетний Кодекс України, ст. 96—108).

Бюджетна дотація вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

Бюджетні дотації вирівнювання можуть направлятись з Державно­го бюджету України місцевим бюджетам, а також можуть бути перед­бачені у бюджетах міських та районних рад для бюджетів районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань.

Таблиця 14