ДОДАТКОВІ ЕЛЕМЕНТИ ОПОДАТКУВАННЯ

Елементи	Зміст
1. Податкові пільги	· умови, що створює держава з метою стимулювання економічної діяльності
	Види податкових пільг:
	ü неоподатковуваний мінімум об’єкта податку; ü звільнення від сплати податків окремих осіб або категорій населення; ü зниження податкових ставок;
	ü звільнення від оподаткування окремих елементів об’єкта податку; ü відрахування від податкової бази; ü податковий кредит; ü податкові канікули
2. Джерело сплати або податкова база	— грошова сума, з якої стягують податок, величина оподатковуваного доходу
3. Податкова квота	— частка податку в доході платника податку, що може бу­ти визначена в абсолютному розмірі і відносному виразі; — характеризує рівень оподаткування, податковий тягар

Теорія оптимального оподаткування, розроблена в зарубіжній економічній літературі, обґрунтовує процес вибору тієї чи іншої податкової політики, що передбачає відкритий або прихований розрахунок компромісного варіанта між ефективністю та справед­ливістю, тому перш ніж вивчати способи та методи оптимізації податків, студентам слід розглянути окремо дві проблеми:

1) оподаткування та ефективність господарювання;

2) оподаткування та економічна нерівність [15].

Насамперед необхідно розглянути, яким чином оподаткування призводить до втрати ефективності господарювання, якими показ­никами може бути визначена ця втрата.

Податок знижує добробут споживача двома шляхами:

1) прямо — через передачу частини фінансових коштів від споживача органам державного управління,

2) опосередковано — через підвищення споживчих цін (з урахуванням продуктового податку) на товари, що обкладаються податками.

Перший шлях створює безпосередньо ефект доходу, а другий породжує опосередковано як ефект доходу, так і ефект заміщен-
ня після того, як зміниться ціна. Під втратою ефективності
при оподаткуванні розуміють надмірне зниження рівня добробу-
ту споживачів понад того рівня, який можна було б пояснити
чистою втратою доходу в результаті сплати цього податку (deadveight loss). Тому втрата ефективності має назву надмірного тягаря від оподаткування, або податкового навантаження (tax incidence).

Слід зазначити, що загальноприйнятої методики визначення рівня податкового тягаря не існує. Макроекономічна теорія пропонує вимірювати цей рівень відношенням загальної суми фіскаль­них вилучень до суми доходів фірм і домогосподарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сек­тор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному сектору. Це узагальнений, найбільш спрощений підхід до визначення податкового навантаження.

Світова макроекономічна теорія пропонує кілька достатньо складних методів вимірювання надмірного податкового тягаря:

1) метод вимірювання за Дюпуї—Маршаллом—Харбергером (метод ДМХ);

2) метод вимірювання за Хіксом [15].

На практиці при визначенні податкового тягаря частіше за все мають на увазі порівняння ставок різних податків (на прибуток підприємств, ПДВ, акцизів, мита і прибуткового податку з населення) з аналогічними податковими ставками інших країн. Але ці окремі ставки не дають змогу визначити сукупний податковий тягар в економіці. Для вимірювання загального рівня податкового навантаження на економіку в цілому може бути використаний комплексний узагальнюючий показник частки сумарної величини всіх податкових платежів у ВВП (при його первинному і вторинному розподілах), який розраховується на основі системи національних рахунків СНР [26].

Раціональний вибір з можливих варіантів податкових засобів (обов’язково з урахуванням завдань податкової політики) не може бути здійснено без наявності якнайповнішої інформації про те, яким економічним суб’єктам урешті-решт доведеться нести податковий тягар. Тому аналіз розподілу податкового навантаження є важливим і невід’ємним компонентом процесу розробки рекомендацій щодо податкової політики.

Аналіз розподілу податкового тягаря — це оцінка поширення навантаження податку або системи податків між суб’єктами економічної діяльності. Метою цього аналізу є визначення тих економічних суб’єктів, які врешті нестимуть податковий тягар того податку чи податків, які спочатку, можливо, передбачались для

 

Етапи	І. Здійснюється розрахунок показників як до, так і після внесення змін унаслідок реалізації податкової політики.
ІІ. На основі показників, що засвідчують зміни в податковій політиці (зміни в цінах і доходах), розраховуються зміни в рівні добробуту індивідів у результаті змін у податковій політиці.
Принципи	1. Фактичний податковий тягар не обов’язково лежить на суб’єктах, для обкладання яких цей податок встановлюється.
2. Суб’єкти оподаткування можуть перекласти на інших суб’єктів певну частку податкового тягаря шляхом зміни своєї поведінки на ринку. Економічна сфера дії податку залежить від еластичностей попиту, пропозиції та заміщення.
3. Економічним суб’єктам для адаптації в нових податкових умовах потрібен певний час. Оскільки довгострокова еластичність може відрізнятися від короткострокової, тому розподіл тягаря податків може різнитися у часі.
4. Майбутні зобов’язання щодо сплати податків на прибуток з активу з довготривалим терміном амортизації можуть мати наслідки для нинішнього періоду, тому що це зобов’язання включене до ціни активу.

Рис. 14. Процес аналізу розподілу податкового тягаря

обкладання певного виду діяльності або певних суб’єктів господарювання. В основі цього аналізу лежить припущення, що податкове навантаження характеризується певним впливом, насамперед на добробут людей (а не установ чи організацій), які є споживачами, а також на виробників і постачальників засобів виробництва.

Аналіз розподілу податкового тягаря в економіці являє собою процес, що включає два етапи та має чотири принципи його реалізації.

Оскільки практично неможливо розрахувати, яким чином введення певного податку позначиться на кожному індивіді в країні, тому користуються спрощеними підходами, згідно з якими здійснюється класифікація різних категорій економічних суб’єктів та з’ясовуються наслідки введення податку щодо них.

Існує кілька підходів, що базуються на різних методах класифікації, якими користуються при вирішенні даної проблеми.

Таблиця 18

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ЩОДО КЛАСИФІКАЦІЇ
СУБ’ЄКТІВ ОПОДАТКУВАННЯ

Вид класифікації	Зміст класифікації
1. На основі персонального доходу	Розподіл податкового навантаження вимірюється у співвідношенні зі станом суб’єктів оподаткування, що знаходяться в різних точках шкали розподілу доходу   Основна частина податкового тягаря припадає відповідно на групи з низькими або високими доходами (коли подат­ки регресивні та прогресивні), або рівномірно розподіляється серед різних груп (коли податки пропорційні)
2. На основі часткової рівноваги	Розподіл податкового навантаження базується на подібності ролей, що виконують суб’єкти на окремому ринку товару   Податковий тягар можуть нести виробники (через скорочення прибутків), постачальники факторів виробництва для виробників даної галузі (через скорочення своїх доходів) або споживачі (через скорочення споживчого надлишку)
3. На основі загаль­ної рівноваги	Наслідки податку розподіляються серед власників основних засобів виробництва, серед яких найважливішими традиційно вважаються праця і капітал
4. За регіональною ознакою	Розподіл податкового навантаження відбувається за регіонами, територіями
5. Класифікація за часовим виміром	Міжчасовий розподіл податкового тягаря серед різних поколінь

Використовуючи той чи інший підхід до класифікації суб’єк­тів оподаткування, можна побудувати емпіричну модель, розглянути можливості її застосування та недоліки. Серед існуючих моделей, що використовуються при аналізі розподілу податкового тягаря, найвідомішими є:

1) суб’єктивно-оціночна модель розподілу податкового тягаря;

2) загальнорівноважна великомасштабна модель розподілу податкового тягаря, що дає змогу змоделювати реальні взаємозв’язки між ринками, оцінити не тільки розподіл прямого податкового навантаження, але й розподіл чистої втрати ефективності за певних умов оподаткування [15].

Слід зазначити, що при аналізі податкового навантаження на економіку вивчають рівномірність його розподілу між юридичними та фізичними особами. Для цього порівнюють показники частки податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з населення в доходах зведеного бюджету, а також показники
частки прибуткового податку в грошових доходах населення та частки податку на прибуток у загальній сумі балансового прибут­ку підприємств за галузями економіки.

Чинний податковий механізм в Україні зумовлює значну нерів­номірність розподілу податкового тягаря між реальним сектором (сферою матеріального виробництва) і банківськими, страховими та іншими посередницькими організаціями, незважаючи на істот­ні розбіжності в їх фінансових можливостях. Для визначення нерівномірності цього розподілу користуються показником балансового прибутку на одного зайнятого працівника, розраховуючи цей показник за галузями економіки.

Нерівномірність розподілу податкового тягаря між державним і недержавним секторами економіки визначається на основі таких показників:

1) частка підприємств державної і недержавної форм власності в загальній кількості підприємств;

2) частка цих підприємств в обсязі продукції;

3) частка цих підприємств у прибутку на одиницю продукції.

Так само можна оцінити податковий тягар, що «несуть» різні галузі господарства від непрямих податків, розрахувавши їх частку у валовій додатній вартості, у чистих продуктових податках (без субсидій) [26].

Слід зазначити, що бюджетний дефіцит, який утворюється при перевищенні витрат бюджету над податковими надходженнями, є також по суті податковим тягарем, перенесеним на майбутнє. У такому разі необхідно, крім показника податкового тягаря на поточний бюджетний рік, визначати і показник тягаря, перенесений на майбутні періоди.

Аналізуючи рівень податкового навантаження на окремі сектори економіки (суб’єкти господарювання), слід мати на увазі специфіку цього показника, яка полягає в тому, що частина подат­ків перекладається на споживачів. Тому при визначенні податкового навантаження не можна виходити лише із загальної суми сплачених податків. Слід враховувати ступінь перекладності податків, яка залежить від природи ринку — конкурентної, монополістичної чи олігополістичної.

Слід зазначити, що різні податки мають неоднаковий ступінь перекладності.

Таблиця 19