КРИТЕРІЇ ФІНАНСОВОЇ КОНВЕРГЕНЦІЇ

Грошово- кредитні	1) інфляція в країні-учасниці не може перевищувати середній з трьох найнижчих темпів інфляції у ЄВС більше ніж на 1,5 % 2) відсоткова ставка у країні не може перевищувати середню з відсоткових ставок трьох країн з найнижчими темпами 3) валютний курс країни повинен змінюватися у вузьких межах без девальвації впродовж принаймні двох років
Бюджетні	4) державний борг країни не може перевищувати 60 % її ВВП 5) бюджетний дефіцит країни не може перевищувати 3 % її ВВП

Рис. 31. Критерії зближення країн — членів ЄС

Три перші критерії спрямовані на досягнення низької інфляції. Два останні є жорсткими бюджетними обмеженнями і стосуються ризику монетизації державного боргу, коли його збільшення не супроводжується зростанням ВВП. Таким чином, задовольнив­ши перелічені критерії в умовах фінансового валютного курсу
та єдиної грошової політики, що проводиться в рамках ЄВС,
бюджетно-податкова політика лишається єдиним інструментом
макроекономічного регулювання, але її антициклічна спрямованість дуже жорстко обмежена пактом стабільності.

 

Пакт стабільності

Перевищення 3 % рівня бюджетного дефіциту допускається лише у разі 2 % економічного спаду, що є унікальним явищем, оскільки жодна європейська економіка не мала такого протягом останніх 20 років

 

Для ряду країн приведення бюджетних показників у відповідність до встановлених критеріїв зближення призвело до занадто
жорстокої рестриктивної бюджетно-податкової політики та спо-
вільнення бюджетної конвергенції. У теорії державних фінансів
бюджетна конвергенція означає цілеспрямоване зниження структурних бюджетних дисбалансів, що забезпечує скорочення бюджетного дефіциту та державного боргу в довгостроковому періоді. Наприклад, метою бюджетної конвергенції 1993—1997 рр. в ЄС було досягнення встановлених Маастрихтською угодою кількісних показників, що мало певні негативні наслідки для країн з високим структурним дефіцитом, таких як Бельгія, Італія, Португалія, Іспанія.

Для забезпечення ефективної бюджетної конвергенції необхідна, по-перше, гармонізація бюджетних систем як у податковій, так і витратній частинах, що є досить тривалим процесом; по-друге, згладження та синхронізація циклічних коливань у країнах ЄВС, що потребує створення розвинутої системи міждержавних трансфертів, по-третє, встановлення контролю над бюджетно-подат­ковою політикою, що має стати логічним завершенням еволюції національних бюджетних і податкових систем у рамках ЄВС.

Політичні чинники, такі як зміна політичної ситуації в Євроленді, прихід до влади в деяких країнах (Німеччині, Франції) «лівих» урядів, призвели до зіткнення монетаристських і неокейн-
сіанських принципів у рамках ЄВС. У зв’язку з цим виникає
питання про можливість внесення поправок до Маастрихтської угоди, що стосуються насамперед бюджетного дефіциту і штраф­них санкцій. Вважається, що це питання пов’язане з проблемою співвідношення національно орієнтованих і наднаціональних інструментів економічного регулювання. Слід зазначити, що у фінансовому механізмі ЄВС бюджетно-податковій політиці нині відводиться пасивна роль забезпечення ефективності кредитно-грошової політики. Пом’якшення бюджетних критеріїв призведе до підсилення ролі національної бюджетно-податкової політики.

Вивчаючи особливості бюджетно-податкової політики в умовах сучасних інтеграційних процесів, студенти мають звернути увагу також на процес податкової координації та гармонізації.

Слід зазначити, що існують загальновживані критерії, за якими відбувається координація оподаткування. Але в практиці господарювання ці принципи використовуються рідко, тому основною метою податкової координації є можливість запобігти податковій конкуренції, що відбувається через маніпулювання умовами торгівлі між країнами та має дестабілізуючі макроекономічні наслідки. Податкова координація з погляду її змісту може розглядатися як процес, що веде до ідеальної гармонізації податкових систем. За спрямуванням податкова координація може бути односторонньою або формуватись на основі співробітництва. Це не означає одноманітності конкретних податків і податкових систем у різних країнах. За приклад податкової гармонізації можна розглядати будь-яку адаптацію податкової системи однієї країни до іншої, і навпаки, якщо метою таких заходив не є зростання сукупного податкового тягаря. З іншого боку, гармонізація податків з певних позицій зумовлює процес розширення регіональних економічних зв’язків. У створених зонах вільної торгівлі або спільних ринків були спроби просування до податкової гармонізації на регіональному рівні, наприклад в ЄС.

У галузі регіональної гармонізації податків у межах сучасних міжнародних економічних угруповань поки що досягнуті незначні успіхи: існує певний прогрес щодо створення єдиного мита та вирівнювання ставки оподаткування на деякі платежі. В ЄС зберігається погляд, згідно з яким податкова гармонізація має здійснюватись у кілька етапів.