Сучасний розвиток світової економіки обумовлює трансформацію ролі держави у регулюванні зовнішньоекономічних відносин, що пов’язано, насамперед, із взаємодією та протистоянням, а в деяких випадках і зіткненням, загальнодержавних інтересів, забезпеченням економічної безпеки та захистом економічного простору країни. Відповідно до місця країни у сфері міжнародного бізнесу та цілей її зовнішньоекономічної політики виокремлюють політику вільної торгівлі та політику протекціонізму.
Політика вільної торгівлі є політикою мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції. Причинами відстоювання принципів вільної торгівлі є наступні:
1) вільна торгівля підвищує ефективність функціонування економіки за рахунок уникнення виробничих і споживчих втрат від введення мит;
2) політика вільної торгівлі спонукає національних виробників до конкурентної боротьби на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Політична аргументація доцільності вільної торгівлі обумовлюється відсутністю можливості лобіювання в урядових установах інтересів певних кіл та створення умов для формування тіньового капіталу.
Не зважаючи на всі наведені переваги, політика вільної торгівлі має і певні недоліки, що викликає необхідність у впровадженні політики протекціонізму.
Протекціонізм – це політика активного державного втручання у зовнішню торгівлю шляхом використання тарифних та нетарифних методів.
Аргументи проти вільної торгівлі є одночасно аргументами на користь протекціоністської політики, серед яких можна визначити:
1) аргументи щодо покращення умов торгівлі країни;
2) аргументи щодо дефектів вільного ринкового регулювання.
Необхідність протекціонізму ґрунтується на аналізі виграшів та втрат від зовнішньої торгівлі країни. Причому аргумент має силу тільки для великих країн, які здатні впливати на світові ціни. У цьому випадку протекціоністські заходи впливають і на експортну сферу, і на галузі, конкуруючі з імпортом. Імпортні мита підвищують ціну імпортованих товарів і покращують умови торгівлі країни. При цьому вигоди від покращення умов торгівлі частково компенсуються виробничими і споживчими втратами від її використання. Співвідношення вигод та втрат залежить від розміру країни та розміру мита. Як правило, при невеликому розмірі мита вигоди країни більше за її втрати, що свідчить про економічну доцільність мита. Для галузей, які конкурують з імпортом найважливішим буде встановлення оптимального митного тарифу, ставка якого максимізує умови торгівлі та національний добробут країни. Для експортних галузей політика протекціонізму буде ефективною при від’ємному субсидуванні, тобто при введенні податку на експорт, який підвищує ціну експортованих товарів і покращує умови торгівлі.
Слід зазначити, що не завжди політика протекціонізму є доцільною і ефективною через те, що:
- більшість малих та середніх країн досить слабо може вплинути на ціни як своїх експортованих, так і імпортованих товарів;
- для великої країни протекціоністська політика сприятиме виникненню та поглибленню протиріч у міжнародній економічній взаємодії з іншими країнами.
Отже, аргументація протекціонізму на користь покращення умов зовнішньої торгівлі країн має певну обмежену практичну цінність.
Другий аргумент проти вільної торгівлі та на користь протекціонізму пов'язаний з поняттями “ринкова недостатність” або “дефектами ринкового регулювання”. Відповідно до нього ринкова конкуренція є недосконалою і тому державне втручання необхідне і доцільне для нейтралізації цього дефект ринку.
Аналіз наведених вище аргументів свідчить про складність дилеми – що краще вільна торгівля чи протекціонізм, яка є предметом багатовікового спору економістів і політиків. У різні історичні періоди міжнародні торговельна політика схилялась на користь одного з видів торговельної політики, але практично ніколи не абсолютизувала її значущість (як виняток – 30-ті рр. ХХ ст. – період Великої депресії).