У сучасних умовах науково-технічний потенціал суб’єктів господарювання значною мірою визначає їх місце та роль у системі світогосподарських зв’язків. У світовій економіці йде жорстка конкурентна боротьба країн і компаній за лідерство у технологічній сфері. Тому трансферт технологій, торгівля науково-технічними досягненнями характеризується складностями та ризиками економічного, політичного, соціального характеру. Багато країн з метою збереження технологічного лідерства намагаються обмежити або навіть заборонити експорт технологій. У цілому необхідність державного регулювання міжнародного трансферту технологій обумовлюється наступними причинами:
- збереженням технологічного лідерства на світовому ринку;
- міркування національної безпеки країни;
- умови міжнародних угод про непоширення технології для виробництва хімічної, бактеріологічної, ядерної зброї;
- ідеологічні міркування.
Державне регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва у більшості країн світу здійснюється у формі прямого та непрямого впливу державних органів на експорт та імпорт технологій.
Пряме державне регулювання трансферту технологій здійснюється за допомогою:
- експортного контролю, який передбачає отримання спеціального дозволу уряду країни на експорт технологій чи технологічно місткого товару. Порушення або недотримання умов (певних меж) дозволу у більшості країн веде до суворих заходів покарання;
- митного та прикордонного контролю, який спрямований на дотримання законності здійснення експорту технології або технологічно місткого товару відповідно до встановлених нормативно-правових актів.
Непряме регулювання передачі технології у більшості країн здійснюється через державну систему реєстрації патентів та торговельних марок.
У міжнародній практиці державне регулювання спрямоване і на обмеження імпорту технологій. Це стосується, насамперед, певних її видів, які можуть бути небезпечними для життя людей та навколишнього середовища (хімічні, бактеріологічні, фармацевтичні препарати, наркотики тощо). Дискримінація імпорту може також бути обумовлена і рівнем технологічного розвитку країни, можливістю національних виробників задовольняти попит на внутрішньому ринку.
Слід зазначити, що крім обмежувальної технологічної політики, розробляється і стимулююча державна інноваційна політика, спрямована на оволодіння однією з макротехнологій, яка забезпечить щорічний приріст доходів від 7 до 10 млрд. дол. У табл. 18.1 наведена місткість сучасного ринку макротехнологій.
Макротехнологія– це сукупність науково-технічних, виробничих та маркетингових знань зі створення нових продуктів та технологічних процесів. На міжнародному ринку технологій на теперішній час розроблено 50 макротехнологій, з них 46 володіють промислово розвинені країни, зокрема США – 22, Німеччина – 10, Японія – 7, Великобританія – 3, Франція – 2, Італія -1, Канада – 1. Тому важливе значення має розробка ефективної державної політики стимулювання розвитку інноваційної сфери.
Таблиця 18.1
Ринок макротехнологій (млрд дол.)
| Технології | 1996 р. | 2010 р. | 2015 р. |
| Авіаційні | 4,0 | 18-22 | |
| Космічні | 0,9 | ||
| Ядерні | 0,6 | ||
| Суднобудівні | 0,4 | ||
| Автомобілебудівні | 0,2 | 6-8 | |
| Транспортного машинобудування | 0,6 | 8-12 | |
| Хімічного машинобудування | 0,6 | 8-10 | |
| Спецметалургія, спецхімія, нові матеріли | 7,0 | 14-18 | |
| Нафтовидобування та переробка | 6,4 | 14-22 | |
| Газовидобування та переробка | 0,6 | 21-28 | |
| Енерготехнічного машинобудування | 0,5 | 12-14 | |
| Промислового обладнання | 0,2 | 23-27 | |
| Мікро-та радіоелектронні | 0,05 | 7-9 | |
| Комп’ютерні та інформаційні | 0,05 | 4,6 | 7,8 |
| Комунікації та зв’язку | 0,2 | 3,8 | |
| Біотехнології | 0,4 | ||
| Всього | 22,6 | 94-98 | 144-180 |
У табл. 18.2 наведено фінансове забезпечення наукових досліджень розвинутих країн.
Таблиця 18.2