Становлення сучасного світового господарства є результатом тривалого історичного процесу, який можна відобразити наступним логічним ланцюгом: внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок – світовий ринок – світове господарство.
Внутрішній ринок виник на ранній стадії товарного господарства і становить певну сукупність економічних відносин між продавцями та покупцями товарів. Формування національного ринку обумовлено орієнтацією певного сегменту внутрішнього ринку на іноземних покупців. Міжнародний ринок – це частина національних ринків країн, яка безпосередньо орієнтована на закордонні ринки та пов’язана з ними. Світовий ринок – це сукупність товарно-грошових відносин між країнами на основі міжнародного поділу праці та інших факторів виробництва.
Об’єктивна основа формування світового господарства полягає у закономірностях розвитку продуктивних сил і міжнародного поділу праці, інтегрування у світовий відтворювальний процес нових країн, посилення їх взаємозалежності та взаємодії, перетворення зовнішньоекономічних зв’язків в один з найважливіших чинників економічного зростання, задоволення потреб національних економік у різних товарах та послугах.
Субстанціальну основу світового господарства як економічної системи становлять міжнародні економічні відносини між суб’єктами господарювання на різних рівнях – міждержавному, регіональному, мікрорівні. Розвиток і поглиблення міжнародних економічних зв’язків, у свою чергу, обумовлений інтернаціоналізацією продуктивних сил та посилення взаємної зацікавленості суб’єктів господарювання в міжнародному економічному спілкуванні. Отже, світове господарство є сукупністю міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом їх регулювання. Як економічний феномен світове господарство характеризується притаманними йому кількісними та якісними властивостями, що чітко розмежовує його з поняттям “світова економіка”. Світова економіка досліджує ресурсно-факторний аспект світового господарства, світові продуктивні сили, їх національні та регіональні особливості. Органічна єдність світової економіки тільки почала формуватись в той час, як світове господарство розглядається як цілісна економічна система, яка динамічно розвивається.
Як цілісна економічна система світове господарство характеризується наступними ознаками:
1) розвинутим міжнародним рухом факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології), що сприяє посиленню взаємодії та взаємозалежності країн світу;
2) створенням транснаціональних корпорацій (ТНК) та зростанням на їх основі міжнародних форм виробництва. У світовій економіці функціонують 63 000 ТНК, які мають 800 000 іноземних філій: 360 000 філій розміщено у країнах, що розвиваються, 270 000 – розвинутих, 170 000 – у країнах з перехідною економікою [16]. ТНК контролюють близько 80% світового та 80% торговельного обороту, що свідчить про посилення їх економічної могутності та домінантне положення у світовому господарстві. На сьогодні транснаціоналізація економіки сприяла зміні пріоритетів на світовій економічній арені: основними суб’єктами міжнародних економічних відносин є саме ТНК, а характер та тенденції розвитку світового господарства частіше визначаються характером та рівнем розвитку міжкорпоративних та внутрішньокорпоративних відносин;
3) зовнішньоекономічною політикою держав, яка спрямована на підтримку міжнародного руху факторів виробництва, товарів та послуг;
4) формуванням у країнах економіки відкритого типу з метою інтегрованості у міжнародний економічний простір.
Таким чином, світове господарство порівняно зі світовим ринком є більш досконалою стадією розвитку міжнародної економіки, бо окрім традиційної міжнародної торгівлі товарами та послугами включає міжнародний рух факторів виробництва. Більш складним є і механізм регулювання світового господарства, який включає комплекс заходів національного та міждержавного характеру.