| Компонент | Роки | Зміни | |||||||
| 2003-2004 | 2004-2005 | 2005-2006 | 2006-2007 | 2007-2008 | 2005/2004 | 2006/2005 | 2007/2006 | 2008/2007 | |
| Виробництво | +168 | -47 | -35 | +88 | |||||
| Торгівля | +4 | +3 | +7 | +2 | |||||
| Споживання | +58 | +14 | +6 | +42 | |||||
| Запаси | +48 | -13 | -54 | -7 |
Дані табл. 8.15. свідчать про неухильне зростання обсягів споживання зернових – на 120 млн т за останні 5 років, що обумовлюється збільшенням кількості населення в світі та загостренням продовольчої проблеми. У той же час, у 2005 – 2007 рр. світове виробництво зернових зменшилось на 82 мл. т, що пов’язано з несприятливими кліматичними умовами, зниженням рівня продуктивності сільськогосподарських земель. Дана тенденція привела до значного скорочення запасів зернових – на 74 млн т за останні 4 роки. Вирішення проблеми із забезпеченістю світової економіки даним видом продовольства частково стало можливим тільки у 2008 році за рахунок збільшення експорту зернових з країн Східної Європи та СНД, у тому числі і з України.
Світові обсяги експорту зерна складають щорічно близько 200 млн т (10-11% валового збору), у тому числі 90–100 млн т пшениці, 60–70 млн т кукурудзи, 15–20 млн т рису. Основними експортерами пшениці є США, Канада, Франція, Австралія, Аргентина, кукурудзи – США. Основними імпортерами пшениці є Китай, Японія, Бразилія, Єгипет. Світове виробництво рису щорічно складає близько 530 млн т. Лідируючі позиції на світовому ринку рису займають Таїланд, США, В’єтнам, М’янма, Пакистан, а імпортерами – Індонезія, Бангладеш, Іран, КНДР, Саудівська Аравія, Бразилія.
У розвинутих країнах та країнах з перехідною економікою широкий розвиток отримало м’ясомолочне тваринництво. Перехід на індустріальні методи, покращення кормової бази, успіхи селекції сприяли значному зростанню продуктивності тваринництва. За надоями молока з однієї корови (в тис. кг на рік) лідирують США – 6,7; Данія – 6,3; Швеція – 6,2; Японія – 5,2; Україна – 2,8. У промислово розвинутих країнах порівняно з країнами, що розвиваються надої молока у 6 разів вище, а виробництво м’яса – у 1,5 рази. За виробництвом молока на душу населення лідирують Нова Зеландія – 2400 кг, Нідерланди – 900 кг, Білорусь – 700, Франція – 490, Німеччина – 450, Україна – 300. За виробництвом м’яса лідерські позиції належать Нідерландам – 200 кг., Австралії – 180, США – 125, Аргентині -125, Німеччині – 110, Франції – 110 (в Україні – 40 кг) [25].
Світове виробництво м’яса складає 53 – 54 млн. т на рік. У світовій торгівлі яловичиною чітко виокремлюються країни експортери та імпортери даної продукції за регіонами. Так, по експорту яловичини та телятини лідерами є Австралія і Нова Зеландія, частка яких становить 25% світового експорту, а також Бразилія, Аргентина, Уругвай, країни ЄС та США. Основними імпортерами їх продукції є Японія, Республіка Корея, Іран, Єгипет. Основними експортерами свинини є Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Канада, США. Основні експортери баранини та ягнятини – Нова Зеландія та Австралія, по експорту птиці – країни ЄС і США.
Особливе місце у світовій торгівлі м’ясом та молочною продукцією займають США. Відносно низькі світові ціни на ці товари привели до переорієнтації американського агропромислового виробництва на імпорт сільськогосподарської продукції. Аграрна політика США спрямована на підтримку експорту зернових, у тому числі фуражного зерна, в результаті чого потенційні можливості країни зосереджені не на експорті тваринництва, а на експорті сировини для їх виробництва.
Щорічний обсяг світової торгівлі молочними продуктами (переважно сирами, сухим молоком, вершковим маслом) перевищує 11 млн т основними постачальниками цих продуктів є Нідерланди, Ірландія, Данія, Франція, Нова Зеландія.
Традиційними постачальниками овочів та фруктів є більшість країн Європи: Франція, Італія, Німеччина, Іспанія, Швейцарія, Нідерланди, Португалія. Причому, країни Північної Європи є постачальниками овочів, а південної європейської частини – фруктів та винограду. Структура світової торгівлі фруктами наступна: 35% – банани, 30% – цитрусові, 18% –кісточкові, 5% – виноград, 2% – ананаси, 9% – інші фрукти. Структура світової торгівлі овочами: 38% – картопля, 18% – томати, 8% – капуста, 6% – огірки, 30% – інші овочі.
Найбільшими виробниками цукру в світі є Індія, Китай, Бразилія, Таїланд, Франція, Куба, Україна (9 - 10 місце – близько 4 млн т на рік). Зростання споживання цукру на душу населення спостерігається насамперед у країнах, що розвиваються, а в розвинених, навпаки, спостерігається протилежна тенденція за рахунок збільшення споживання замінників цукру. Не зважаючи на це, в наступні роки прогнозується збільшення щорічних обсягів споживання цукру на 1,2%. Цьому сприятиме державна політика підтримки національних виробників цукру, а також діяльність Міжнародної угоди по цукру. 75% світової торгівлі цукром здійснюється на вільному ринку, де найбільш показними є котирування Лондонської, Нью-Йоркської та Паризької бірж.
Світове виробництво олійних культур має наступну структуру: соєві боби (48,6%), насіння бавовни (15,9%), насіння рапсу (10,9%), арахіс (10%) та насіння соняшника (10%). Основним виробниками сої у світі є США (50% обсягів світового виробництва), Бразилія (17%), Китай (10,8%), Аргентина (10%). Ці країни і є основними її експортерами, а імпортерами виступають Німеччина, Нідерланди, Іспанія, Італія, Португалія. Виробництво соняшника зосереджено у країнах Європейського Союзу 28 – 29% його світового виробництва, Аргентині – 17 – 18%, США – 11%, Україні –10%. У розрахунку на душу населення Україна займає третє місце у світі (45 кг) після Угорщини (71 кг) та Болгарії (52 кг)[25].
Таким чином, розвиток сучасного агропромислового комплексу має наступні риси:
1) збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції на душу населення;
2) зменшення обсягів сільськогосподарського виробництва у промислово розвинених країнах за рахунок впровадження нових технологій виробництва продуктів – замінників сільськогосподарської сировини;
3) збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва у країнах, що розвиваються, обумовлене стрімким зростанням чисельності населення та загостренням проблеми його продовольчої забезпеченості;
4) скорочення сільськогосподарських продуктивних земель;
5) розвиток міжгалузевої кооперації;
6) впровадження нових методів обробки сільськогосподарських земель шляхом механізації та автоматизації, розробка штучних сортів рослин та пород скотини для підвищення рентабельності галузі;
7) концентрація капіталу в агропромисловому комплексі, яка обумовлена високим рівнем конкуренції на світовому ринку та збільшенням витрат на інноваційні розробки з метою підвищення продуктивності та рентабельності сільськогосподарського виробництва.