Одним з видів міжнародного трансферту технологій є міжнародне технічне сприяння або технічна допомога, необхідність якого обумовлена поглибленням диференціації між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Міжнародне технічне сприяння частіше є однією з форм донорської допомоги, яка ініціюється як країнами-реципієнтами, так і міжнародними організаціями. Тобто, міжнародне технічне сприяння – це надання країнам на комерційній або некомерційній основі технологічної допомоги у формі трансферту технологій, технічних консультацій, обміну спеціалістами тощо. За ступенем залучення країни-реципієнта (одержувача) технічної допомоги можна виокремити її наступні види:
1) технологічні гранти – це безоплатна передача розвиненими країнами технологій, технологічно містких товарів та коштів на фінансування технічних програм. При наданні грантів країна-реципієнт не несе ніяких витрат з отримання технічної допомоги, але бере на себе обов’язки з її реалізації за цільовим напрямом. Країна-донор має право контролювати процес розподілу даної допомоги та ефективність її використання;
2) спільне фінансування – це надання технічної допомоги за умови часткового фінансування країною – реципієнтом відповідно до умов угоди про технічне сприяння. Зазвичай частка одержувача допомоги у витратах на реалізацію проекту значно менша, ніж країни – донора, але саме фінансування є запорукою його ефективного впровадження за цільовим призначенням.
Залежно від кількості країн, які беруть участь у проекті розглядають:
1) двостороннє технічне сприяння, угода з надання якого укладається між країною-донором та країною-реципієнтом;
2) багатостороннє технічне сприяння, угода з надання укладається за участю декількох країн-донорів та країни-реципієнта. До багатостороннього технічного сприяння можна віднести і технічну допомогу по лінії міжнародних організацій, які є ініціаторами її надання.
Існують два механізми отримання міжнародної технічної допомоги – з ініціативи країни-реципієнта та зі спільної ініціативи країни - реципієнта та країни-онора. Перший механізм передбачає проходження наступних етапів:
1) визначення пріоритетів залучення міжнародної технічної допомоги відповідно до галузевих та регіональних програм;
2) аналіз галузевих та регіональних програм технологічного розвитку;
3) подання країнам-донорам програм для попередніх узгоджень та внесення своїх пропозицій;
4) узгодження з країнами донорами стратегічних напрямів подальшого співробітництва;
5) формування регіональних та галузевих програм міжнародного технічного сприяння з урахуванням умов надання донорської допомоги;
6) надання донорської технічної допомоги за цільовим призначенням відповідно до щорічного плану;
7) моніторинг міжнародної технічної допомоги.
Другий механізм передбачає спільне ініціювання та подальше планування обсягів, цільового призначення міжнародної технічної допомоги та моніторингу реалізації проектів.
З метою оцінки ефективності міжнародного технічного співробітництва в кожній країні здійснюється моніторинг реалізації запланованих програм відповідно до умов угод про надання технічної допомоги. Це дозволяє країнам-донорам здійснювати контроль за використанням наданих коштів та приймати рішення щодо подальшого фінансування.
Однією з перших організацій, яка почала надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються, була Програма розвитку ООН. До неї з часом приєднались і Міжнародний валютний фонд, і Світовий банк, і Організація економічного та соціального розвитку.