Історія стародавнього світу налічує близько чотирьох тисячоліть, охоплюючи період від появи перших ранньокласових утворень у Месопотамії та Єгипті у другій половині IV тисячоліття до н. е. до падіння Римської імперії у V столітті н. е.
Формування стародавніх цивілізацій – складний процес історичної взаємодії людини, суспільства та природи. Природним фундаментом різноманітності істотних форм, способу життя стародавніх цивілізацій є відмінності у природних умовах: клімату, сировинних ресурсів, географічного положення, родючості ґрунтів тощо. Саме ці умови формували найбільш оптимальний тип функціонування господарської системи, що забезпечило економічний та соціальний прогрес стародавніх цивілізацій. Основою їх матеріального виробництва все ще залишалось землеробство, що вплинуло на подальші зміни у суспільній системі. Суспільні поділи праці підвищили продуктивність праці, забезпечили ріст додаткового продукту, що сприяло виникненню майнової нерівності, соціальної диференціації населення. Таким чином, землеробство було основою не тільки біологічного відтворення людей, але й економічного та соціального розвитку стародавнього суспільства у цілому. Саме тому воно є системоутворюючим елементом типології стародавніх цивілізацій.
У цей період виникають два соціально-економічних способи виробництва – античний та азіатський, порівняльна характеристика яких надана у табл. 2.2.
Дане порівняння азіатського та античного способів виробництва вказує на значний розвиток простого товарного виробництва та ринкових відносин у Стародавній Греції та Стародавньому Римі з використанням рабської праці в усіх сферах економіки. У той же час в азіатських державах спостерігався слабкий розвиток простого товарного виробництва та ринкових відносин при незначному використанні праці рабів. Тому можна стверджувати, що становлення рабовласницької суспільно-економічної формації відбувалось саме у Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Основним економічним законом даної формації є наступний – виробництво продукту на основі праці раба та неекономічні форми його привласнення й розподілу. Основними ознаками рабовласницької суспільно-економічної формації є:
1) натуральний характер економіки;
2) примітивна, рутинна техніка виробництва;
3) власність на раба, знаряддя виробництва, продукт праці раба;
4) переважно споживчий характер ринку;
5) розвиток простого товарного виробництва, третій суспільний поділ праці – відокремлення купецького (торгового) і лихварського (грошового) капіталу від ремесла;
6) утворення держав – міст (полісів) у Стародавній Греції та муніципій у Стародавньому Римі.
Таблиця 2.2