Портфельні іноземні інвестиції: причини, сутність та види
Іноземні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери з метою отримання прибутку, але без надання права контролю за діяльністю об’єкта інвестування.
Іноземні портфельні інвестиції поділяються на:
- акціонерні цінні папери – це грошові документи, які обертаються на ринку та засвідчують майнове право його власника (акціонера) щодо особи, яка їх випустила (емітента);
- боргові цінні папери – це документи, які засвідчують боргове право його власника щодо особи, яка їх випустила.
Акції поділяються на:
- прості – цінні папери, які засвідчують майнове право власника та дають право контролю за діяльністю підприємства-емітента цінних паперів, а розмір дивідендів по них залежить від прибутку емітента;
- привілейовані – цінні папери, які засвідчують майнове право без надання права контролю над діяльністю підприємства-емітента та приносять фіксований прибуток незалежно від ефективності діяльності емітента.
До боргових цінних паперів відносяться:
- облігації– грошовий інструмент, який дає право його власнику на отримання фіксованого доходу;
- боргова розписка (нота) – короткостроковий грошовий інструмент, який випускається позичальником на своє ім’я відповідно до угоди з банком, який гарантує її розміщення на ринку та придбання непроданих нот, пролонгацію кредиту або надання резервних кредитів;
- опціон– угода, яка дає право власнику придбати або продати певні цінні папери за фіксованою ціною на визначену дату або по закінченні визначеного терміну;
- варрант – різновид опціону, який дає можливість власнику придбати у емітента на пільгових умовах певну кількість акцій протягом певного періоду часу;
- ф’ючерс– обов’язковий для виконання стандартний короткостроковий контракт на продаж або придбання певних цінних паперів за визначеною ціною на визначену дату у майбутньому;
- своп– угода, яка передбачає обмін через певний проміжок часу на основі узгоджених правил платежами по одній і тій же заборгованості;
- інструменти грошового ринку, які дають їх власнику безумовне право на отримання гарантованого фіксованого грошового доходу на визначену дату (казначейські векселя, депозитні сертифікати, банківські акцепти).
Портфельні інвестиції пов’язані з формуванням інвестиційного портфелю, під яким слід розуміти певну сукупність цінних паперів, які розглядаються як цілісний об’єкт управління. Інвестиційний портфель – це певний набір акцій, облігацій та інших боргових цінних паперів з різним ступенем забезпечення та ризику. Основною перевагою портфельного інвестування є можливість вибору портфелю для вирішення конкретних інвестиційних задач.
Формування інвестиційного портфелю включає визначення конкретних активів для вкладення коштів та пропорцій розподілу інвестованого капіталу між активами. Інвестор стикається при цьому з проблемами селективності (мікропрогнозування), вибору часу операції та диверсифікації. Селективність передбачає аналіз цінних паперів та прогнозування динаміки їх вартості. Вибір часу операції (макропрогнозування) пов'язаний з прогнозуванням динаміки вартості цінних паперів порівняно з цінними паперами з фіксованим доходом. Диверсифікація передбачає формування інвестиційного портфелю з урахуванням ступеня можливого ризику.
Основними принципами формування інвестиційного портфелю є:
- принцип достатньої ліквідності, який полягає у необхідності підтримування певної частки високоліквідних (швидко реалізуємих) цінних паперів, які необхідні для здійснення непередбачуваних операцій та задоволення вимог клієнтів у грошових коштах;
- принцип консервативності передбачає встановлення оптимального співвідношення між високонадійними та ризикованими цінними паперами;
- принцип диверсифікації передбачає оптимальне співвідношення в інвестиційному портфелі між високодохідними та ризикованими та низькодохідними і не ризикованими цінними паперами.
Важливим питанням для інвестора є визначення кількості видів інвестиційних паперів. З точки зору теорії інвестиційного аналізу інвестиційний портфель повинен складатись з 10-15 видів цінних паперів. Менша їх кількість підвищує ризик, а більша сприяє надмірній диверсифікації, яка не дає можливості для якісного управління ним.
Основним критерієм вибору типу інвестиційного портфелю, тобто його інвестиційної характеристики, є співвідношення між очікуваним доходом та можливим ризиком. Класифікація типів інвестиційних портфелів наведена на рис. 14.2.
 |
Рис. 14.2. Класифікація типів інвестиційних портфелів
Відповідно до цього критерію виокремлюють два типи інвестиційних портфелів:
1) портфель доходу, який орієнтований переважно на отримання доходу за рахунок дивідендів та процентів, та формується з акцій компаній з помірним зростанням курсової вартості та високим дивідендами, облігацій та інших цінних паперів з високими поточними виплатами. Метою формування такого портфеля є отримання значного доходу при мінімальному рівні ризику. Тому слід вирізняти:
- портфель регулярного доходу, який складається з високонадійних цінних паперів відомих фінансово стабільних компаній, яки забезпечують середній рівень доходності при мінімальному рівні ризику;
- портфель дохідних паперів складається з високодохідних та достатньо ризикованих (середній рівень ризику) цінних паперів;
2) портфель зростання – портфель, орієнтований на переважне зростання курсової вартості інвестиційних цінностей, який поділяється на:
- портфель агресивного зростання, який націлений на отримання максимального приросту капіталу за рахунок придбання акцій нових швидкозростаючих компаній для забезпечення високого доходу при високому рівні ризику;
- портфель консервативного зростання є найменш ризикованим, бо складається з акцій крупних компаній, які характеризуються невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості;
3) портфель зростання та доходу орієнтований на отримання доходу за рахунок зростання курсової вартості цінних паперів та процентів і дивідендів. Формування даного портфелю здійснюється для запобігання потенційних втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких процентних і дивідендних виплат. Даний портфель може бути двох видів:
- портфель подвійного призначення складається з високодохідних цінних паперів зі зростанням їх курсової вартості;
- збалансований портфель передбачає встановлення певної пропорції між високодохідними цінними паперами та цінними паперами з високою курсовою вартістю.
Як критерій класифікації типів інвестиційних портфелів можна розглядати також ліквідність вкладень, можливість пільгового оподаткування, галузева належність тощо. Так, для забезпечення ліквідності формують:
1) інвестиційний портфель грошового ринку, до якого входять грошові кошти та швидкореалізуємі активи;
2) портфель короткострокових цінних паперів, які обертаються на грошовому ринку.
Залежно від забезпечення податкових пільг виокремлюють:
1) портфель цінних паперів, які звільнені від податків, складається з державних боргових цінних паперів та передбачає збереження капіталу при високому рівні ліквідності;
2) портфель цінних паперів державних структур формується з державних та муніципальних цінних паперів та зобов’язань. Вкладення в дані ринкові інструменти забезпечує інвестору дохід – різниця між ціною придбання з дисконтом та викупною ціною і ставками виплати дивідендів, а також певні податкові пільги.
Залежно від галузевої специфіки виокремлюють:
1) галузевий інвестиційний портфель, який складається з цінних паперів підприємств однієї галузі;
2) багатогалузевий інвестиційний портфель, який формується з цінних паперів підприємств різної галузевої належності.
Показником фінансової стійкості акціонерного товариства є фінансовий леверидж – це співвідношення між облігаціями і привілейованими акціями та звичайними акціями.
Портфельне інвестування є досить складним процесом, який полягає не тільки у визначенні типів інвестиційного портфелю, але й у періодичній оцінці його ефективності за наступними критеріями:
- безпека вкладень;
- стабільність отримання доходу;
- ліквідність вкладень, тобто можливість швидкої реалізації цінних паперів за ціною, не нижчою ніж номінальна.
Залежно від інвестиційних цілей та типів інвесторів управління інвестиційним портфелем може бути активним та пасивним. Активна модель управління основується на постійному моніторингу ринку цінних паперів з метою гнучкої диверсифікації інвестиційного портфелю. Активне управління пов’язане зі значними витратами на аналітичну, експертну та торговельну діяльність на ринку цінних паперів. Пасивна модель управління реалізується інвестором-консерватором, основною метою якого є збереження капіталу. Тому пасивне управління не є витратним та ризикованим, але може здійснюватись в умовах стабільного фондового ринку. Досить часто інвестори як пасивну стратегію обирають метод “сходів”, тобто формують інвестиційний портфель з цінних паперів різної терміновості, що дає можливість певною мірою захиститись від інфляції та можливих втрат від зниження інвестиційної активності на фондовому ринку.