| Країни | 2006 рік | 2007 рік | ||
| Обсяги ПІІ, млн дол. | Частка, % | Обсяги ПІІ, млн дол. | Частка, % | |
| Кіпр | 4,4 | 2,0 | 5825,5 | 94,0 |
| Росія | 93,2 | 42,1 | 148,6 | 2,4 |
| Латвія | 3,5 | 1,6 | 30,7 | 0,5 |
| Польща | 24,2 | 10,9 | 30,1 | 0,5 |
| Грузія | 2,9 | 1,3 | 0,5 | |
| Молдова | - | - | 26,7 | 0,4 |
| Панама | 18,9 | 8,6 | 18,9 | 0,3 |
| Іспанія | 13,8 | 6,2 | 13,8 | 0,2 |
| Великобританія | 13,9 | 6,3 | 13,8 | 0,2 |
| Вірменія | - | - | 12,8 | 0,2 |
| Віргінські острови | - | - | 10,9 | 0,2 |
| США | 5,7 | 2,6 | 5,9 | 0,1 |
| Швейцарія | 4,3 | 1,9 | 4,6 | 0,1 |
| Литва | - | - | 4,0 | 0,1 |
| В’єтнам | 15,9 | 7,2 | 3,9 | 0,1 |
| Інші країни | 20,4 | 9,3 | 17,9 | 0,2 |
| Усього | 221,5 | 6196,1 |
Аналіз якісної структури імпорту ПІІ дозволив виокремити наступні групи іноземних інвесторів:
1) приватні інвестори – підприємці (приблизно 15 % загального обсягу інвестицій), які у своїх інтересах використовують певні прорахунки у правовій системі, а в якості об’єктів інвестування перевагу віддають малим та середнім фірмам, діяльність яких легко контролювати. Близько 80% інвестицій складають обладнання, технології, тобто інвестиції в матеріально-речовій, а не грошовій формі;
2) інвестори з числа представників української діаспори та компанії, які інвестують незаконно вивезений раніше та легалізований за кордоном капітал. Для цих інвесторів характерні вкладення у високорентабельні, швидкоокупні проекти, а інвестиційні ризики для них значно нижчі через наявність ділових та родинних контактів;
3) інституційні інвестори (фінансові посередники) залучають капітал переважно через механізм портфельного інвестування.
Слід зазначити, що розглянуті групи інвесторів не вкладають капітал у фондомісткі підприємства, які знаходяться у найбільш скрутному фінансовому становищі та потребують організаційної та технологічної модернізації. Для таких підприємств найбільш ефективним джерелом залучення капіталу могли б стати портфельні інвестиції, але на сьогоднішній день ця форма інвестування в Україні не отримала достатнього розвитку через нерозвиненість вітчизняного фондового ринку. Державним агентством з інвестицій та інновацій була розроблена програма з реформування фондового ринку, яка передбачала об’єднання українських фондових бірж, створення єдиного центрального депозитарію на базі Національного депозитарію України та розрахунково-клірингової палати, нових фінансових інститутів – венчурного інвестиційного фонду, інноваційно-інвестиційного банку, фінансових установ муніципального значення. За оцінками розробників, у результаті реалізації програми вже до 2012 року на фондових біржах буде укладатись 50% угод з цінними паперами (на сьогодні – 5%), при цьому річний обсяг біржових торгів перевищить 200 млрд дол. (в 2007 році –7,3 млрд дол. ). Капіталізація вітчизняного ринку цінних паперів могла б досягти 70% ВВП, а основними його суб’єктами стали б вітчизняні інвестори – інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди. Крім цього, планувалось розробити законопроект, відповідно до якого мінімум 10% акцій приватизованих підприємств повинні продаватись на фондовій біржі. На реалізацію цієї програми необхідно майже 2 млрд дол. Протягом 5 років планувалось витратити 1,85 млрд дол., з них 1,47 млрд дол. – кошти державного бюджету. Але уряд відмінив рішення про її реалізацію через відсутність бюджетних коштів.
Таким чином, головними перешкодами для активізації процесів іноземного інвестування в Україні є:
1) політична нестабільність та нестабільність влади;
2) корупція;
3) неефективне податкове регулювання;
4) неадекватна інфраструктура;
5) дефіцит кваліфікованих кадрів.
Основні вимоги іноземних інвесторів до вітчизняного уряду пролягають у прозорості, простоті та прогнозуванні інвестиційної діяльності. Саме ці три умови, як свідчить світовий досвід, є основними для ефективного ведення бізнесу, стабілізації правового поля та управління.