Приклад.У запитанні За наявності скількох волосинок на голові людину вважають лисою?термін лисийне має чіткого значення.

• Запитання не може містити суперечливу інформацію.

Приклад. Запитання Яким із цих двох предметів відповідач поранив потерпілого, коли відомо, що цими предметами відповідач не користувався?містить суперечливу базову інформацію: Відповідач поранив потерпілого одним із цих двох предметіві Відповідач не поранив потерпілого жодним із цих двох предметів.

12.3. Норми редагування виводів

12.3.1. Види виведення знань

Виділяють дві групи методів виведення знань: методи виведення точних знань і методи виведення імовірнісних знань. До методів виведення точних знань належать безпосередні (з одного засновку), силогістичні^[238] (з двох засновків) та полісилогістичні (більше двох засновків) висновки. До методів виведення імовірнісних знань належать аналогові (з двох засновків) та індуктивні (з великої кількості засновків) висновки. Виведення на підставі розділових, умовних та подібних до них засновків здійснюють за загальними правилами логіки висловлювань.

Для контролю правильності висновків редакторові слід знати ті типи відношень, в які вступають між собою твердження (див. класифікацію тверджень за кількістю у розділі

12.2.2) . Ці відношення задають так званим логічним квадратом (рис. 12-1).

протилежність   Рис. 12-1. Співвідношення між твердженнями

 

12.3.2. Безпосередні виводи

Безпосереднім називають вивід, який здійснюють на підставі лише одного тверд­ження (засновку).

Безпосередні виводи поділяють на виводи за логічним квадратом, перетворення, обернення та протиставлення предикатові. їх контроль слід здійснювати шаб­лонним методом — на основі шаблонів з готовими формами засновків і висновків. Цей метод контролю елементарно простий і максимально надійний. Тому нижче подаємо саме його.

Виведення за логічним квадратом.

• Істинність висновків, отриманих за правилами виведення для логічного квадрата, повинна відповідати значенням табл. 12-2.

Таблиця 12-2

Відношення між істинністю засновку та висновку в безпосередніх висновках^[239]

Тип засновку	Тип висновку
А	Е	І
А істинне	—	X	І	X
А хибне	—	н	н	І
Е істинне	X	—	X	І
Е хибне	н	—	І	н
І істинне	н	X	—	н
І хибне	X	І	—	І
0 істинне	X	н	н	—
0 хибне	І	X	І	-

 

У табл. 12-2 літерою “І” позначено істинні твердження, літерою “X” — хибні твердження, а літерою “Н”—невизначені за істинністю твердження.

Приклад. Редакторові на опрацювання надійшов уривок тексту з безпосереднім висновком: (І) Як відомо, деякі поети були художниками (Шевченко, Чюрльоніс та ін.). (2) Інша справа, що не у всіх поетів художні здібності реалізувалися у картинах, скульптурах тощо. (3) Тому можна стверджувати, що всі поети як у душі, так і в дійсності є художниками. У першому реченні маємо істинний засновок типу І. Друге речення до безпосереднього висновку не належить. У третьому реченні автор зробив висновок типу А. Проте у табл. 12-2 на перетині рядка “І істинне” та стовпця “А” записана літера “Н”, яка означає, що істинність такого типу висновку є невизначеною, тобто воно може бути і істинним, і хибним. Отже, у поданому уривку допущена логічна помилка.

Перетворення. Перетворенням називають таку логічну операцію, під час якої з одного твердження отримують інше, протилежне за якістю і з запереченим предикатом. Для здійснення цієї операції перед предикатом і змінними слід поставити заперечення “не”.

Подамо нормативні шаблони таких правильних перетворень.

• Твердження типу А перетворюється у твердження типу Е.

Приклад. Твердження Всі люди є ссавцями я У/ X[XPY]перетворюється у твердження Жодна людина не є не ссавцем я V X[X\P\Y\.

• Твердження типу Е перетворюється у твердження типу А.

Приклад. Твердження Жодна тварина не має непарної кількості кінцівок я V X[X]PY] перетворюється у твердження Усі тварини мають парну кількість кінцівок яV X[XP]Y].

• Твердження типу І перетворюється у твердження типу О.

Приклад. Твердження Деякі люди є піаністами я ЗX[XPY]перетворюється у твердження Деякі люди не є не піаністами я ЗЛ[Х|Р] Y].

• Твердження типу О перетворюється у твердження типу І.

Приклад. Твердження Деякі люди не є адвокатами ■ 3X/X]PYjперетворюється у твердження Деякі люди є не адвокатами я ЗX/XP]YI^[240].

Контроль правильності таких висновків здійснюють за поданими шаблонами.

Обернення. Оберненням називають таку логічну операцію, коли на основі твердження утворюють нове, в якому суб’єкт стає предикатом, а предикат — суб’єктом. Пропонуємо шаблони таких обернень, які дають лише істинні результати.

• Твердження типу А обертаються у твердження типу І.

Приклад. Твердження Всі художники мають розвинуте почуття смаку ■ V X/XPY/ обертається у твердження Деякі люди, що мають розвинутий художній смак, є художниками

• Твердження типу Е обертаються у твердження типу Е.

Приклад. Твердження Жоден ув'язнений не є вільною людиною в V X[X]PY]обертається у твердження Жодна вільна люда не є ув'язненою & V Y[Y]PX])\

• Твердження типу І обертається у твердження типу І^[241].

Приклад.Твердження Деякі звірі можуть бути злодіями/тобто викрадати у людей речі] г 3X/XPYJобертається у твердження Деякі злодії є звірами ш З У[УРХ].

Контроль правильності таких висновків здійснюють за поданими шаблонами.

Протиставлення предикатові. Протиставленням називають таку логічну операцію, коли твердження спершу перетворюють, а потім обертають. Подамо шаблони лише тих протиставлень, які дають істинні результати.

• Твердження типу А протиставляється у твердження типу Е.

Приклад. Твердження Всі люди походять від мавп = V X[XPY]протиставляється у твердження Жоден, хто не походить від мавпи, не є людиною = V Y[\Y\PX].

• Твердження типу Е протиставляється у твердження типу І.

Приклад. Твердження Жодна людина не є птахомsVXfX\PY]протиставляється у твердження Деякі не птахи є людьмиз 3Yf]YPXj.

• Твердження типу О протиставляється у твердження типу І.

Приклад. Твердження Деякі лікарі не є стоматологамиs3X/X\PYJ)протиставляється у твердження Деякі не стоматологи є лікарями■ 3 Yf]YPXj.

• Твердження типу І не може бути опрацьоване за допомогою такої операції^[242].

12.3.3. Прості силогізми

Простим силогізмом називають вивід, в якому з двох тверджень (засновків), об'єднаних спільним терміном, отримують третє твердження (висновок).

Методи контролю. Контроль силогізмів — подібно до безпосередніх виводів — здійснюють шаблонним методом: на основі таблиці з готовими шаблонами виводів (табл. 12-3). Цей метод є максимально формалізованим, бо відразу пропонує готову форму висновку.

Отож, прості силогізми можна контролювати за 19-ма шаблонами (табл. 12-3)^[243]. Для контролю правильності силогізмів у повідомленнях редакторові слід лише встановити типи його засновків^[244], розшукати їх у вказаній таблиці й перевірити правильність форми зробленого автором висновку.

Шаблонні методи контролю, подані в табл. 12-3, базуються на таких нормах.

• В силогізмі повинно бути не менше і не більше трьох термінів.

• Середній термін повинен бути взятим у повному обсязі не менше ніж в одному засновку.

• Термін, не взятий у засновках в повному обсязі, не може бути поданим у висновку в повному обсязі.

• На основі двох заперечних тверджень не обчислюється ніякий висновок.

• Якщо один із засновків є заперечним твердженням, то й висновок повинен бути заперечним твердженням.

• На основі двох часткових тверджень не виводиться ніякий висновок.

• Якщо один із засновків є частковим твердженням, то й висновок повинен бути частковим твердженням.

Специфіка перевірки силогізмів. Як відомо, науково найдостовірнішими вважають силогізми типу AAA, ЕАЕ, All, ЕЮ. Саме тому редактор, зустрічаючи в повідомленнях інші типи силогізмів, ніж зазначено, повинен рекомендувати авторові перетворити їх на вказані (способи таких перетворень подано в літературі^[245]).

У повідомленнях індикаторами наявності силогізмів є такі слова, як отже, тому, на основі...можна зробити висновок, що..., звідси випливає, що...та ін. Часто виводи в повідомленні можуть бути прихованими (засновки не виділені, перед висновком нема слів-індикаторів). Таке трапляється тоді, коли науковий тип композиції помилково реалізують у формі описового. Тому для успішного контролю найперше слід уміти виділяти силогізми з тексту повідомлення.

З особливою увагою слід контролювати скорочені силогізми (ентимеми), які автори надзвичайно широко використовують у повідомленнях.

Приклад. У повідомленні написано: Будь-яке ремесло корисне; тому корисна і слюсарна справа. Тут опущено засновок: Слюсарна справа належить до ремесел.

Ентимеми є більш помилконебезпечними, ніж силогізми, оскільки в них один із засновків є неявним. Тому, якщо в повідомленні є ентимеми, редактор повинен розгортати їх у повні силогізми (робити це слід за межами повідомлення, наприклад на окремих аркушах паперу). Розгортати ж у самому повідомленні ентимеми в повні силогізми не слід. Винятком є лише навчальна література для початкової та основної школи — в цій літературі наявність ентимем заборонена.

Ще одна специфіка перевірки силогізмів полягає в тому, що автори часто, бажаючи урізноманітнити мову, заміняють терміни словами-замінниками (субститутами), тобто

Шаблони істинних силогізмів

Номер шаблону	Силогізм
перший засновок	другий засновок	висновок
	Усі хижі тварини харчуються м' ясом eVXBZ(XPZ)	Тигри належать до числа хижих звірів = VY3X(YPX)	Тигри харчуються м'ясом в VY3Z(YPZ)
	Усі метали електро-провідні sVnZ(XPZ)	Деякі рідини є металами в 3Y3X(YPX)	Деякі рідини електро­провідні в 3Y3Z(YPZ)
	Усі [такі істоти як] кити є ссавцями в VX3Z(XPZ)	Усі кити живуть у воді = VYBX(XFY)	Деякі істоти, що живуть у воді, є ссавцями в 3Y3Z(YPZ)
	Усі адвокати є юристами — VttZ(XPZ)	Деякі адвокати є шахістами в ЗУЗХ(ХРУ)	Деякі шахісти є юристами в 3Y3Z(YPZ)
	Жодна комаха не має більше трьох пар ніг в VAVZ(AlPZ)	Бджоли належать до числа комах = VY3X(YPX)	Бджоли не мають більше трьох пар ніг в VYVZ(Y]PZ)
	Жодна психічно хвора людина не підлягає судовому покаранню в VXVZ(X]PZ)	Деякі злочинці є психічно хворими в 3Y3X(YPX)	Деякі злочинці не підлягають судовому покаранню в 3Y4Z(Y]PZ)
	Жодна птиця не є кажаном = yiXiZ(X\PZ)	Усі птахи мають крила в VA3 Y(XPY)	Деякі крилаті істоти не є кажанами в 3Y4Z(Y\PZ)
	Жодна наступальна війна не може бути виправдана в VAVZfflflZ)	Деякі наступальні війни були успішними в 3X3Y(XPY)	Деякі успішні війни не можуть бути виправдані в 3Y4Z{Y\PZ)
	Деякі партії виражають інтереси люмпенів в 3X3Z(XPZ)	Усі партії є політичними організаціями в VX3Y(XPY)	Деякі політичні організації виражають інтереси люмпенів в 3Y3Z(YPZ)
	Деякі прокурори не є шахістами в 3X\/Z(X]PZ)	Усі прокурори є юристами в VX3Y(XPY)	Деякі юристи не є шахістами в 3Y\/Z(Y\PZ)
	Усі правильні висновки здійснюють за правилами логіки в VZ3Y(ZPX)	Будь-який софізм суперечить правилам логіки = VY4X(Y\PX)	Жоден софізм не є правильним висновком в VyVZ(K|PZ)
	Усі зірки світять власним світлом в \fZ3Y(ZPX)	Існують такі небесні тіла, які не світять власним світлом = 3YVX(Y]PX)	Деякі небесні тіла не є зірками в 3YiZ(Y\PZ)
	Усі квадрати є паралелограмами в VZ3Y(ZPX)	Усі паралелограми є чотирикутниками в VX3Y(XPY)	Деякі чотирикутники є квадратами в 3Y3Z(YPZ)
	Усі кашалоти належать до числа китів в VZ3Y(ZPX)	Жоден кит не є рибою в \JXiY{X\PY)	Жодна риба не є кашалотом в 3YiZ{Y]PZ)
	Деякі селяни є фермерами S3Z3X(ZPX)	Усі фермери є власниками сільсько­господарських знарядь праці в VX3Y(XPY)	Деякі власники сільськогосподарських знарядь праці є селянами в 3Y3Z(YPZ)
	Жоден жир не розчиняється у воді = VZVX(Z]PX)	Усі спирти розчиняються у воді В VY3X(YPX)	Жоден спирт не є жиром в VWZ(ylPZ)
	Жодна однолітня рослина не має кореневища = VZVX(Z]PX)	Деякі фіалкові мають кореневище в 3Y3X(YPX)	Деякі фіалкові не є однолітніми рослинами в 3YVZ(Y\PZ)
	Жоден аспірант не є студентом = \/ZVX(Z]PX)	Усі студенти повинні здавати екзамени в VX3Y(XPY)	Дехто із тих, хто повинен здавати екзамени, не є аспірантом в 3Y\/Z(Y\PZ)
	Жоден птах не є ссавцем = VZVX(Z]PX)	Усі ссавці належать до числа хребетних в 3X3Y(XPY)	Деякі хребетні не є птахами в 3YiZ(Y\PZ)

 

займенниками, синонімами тощо. Таке урізноманітнення слід оцінювати як позитивне лише в публіцистичних та художніх видах літератури (у понятійних видах літератури воно заборонене). У такому випадку редакторові, з одного боку, не слід збіднювати мову автора, а, з другого боку, треба контролювати, щоби слова-замінники справді були субсти­тутами, а не іншими термінами чи допускали можливість їх різного тлумачення.

Особливо уважно редакторові слід перевіряти істинність засновків, оскільки у ви­падку хибності хоча б одного з них хибним може бути й отриманий висновок. Проте до таких випадків не належать порушення законів логіки в гумористичних жанрах, коли на порушенні таких норм і побудоване все повідомлення.

Приклад.Усі знають, що у кожної людини є те, чого вона ніколи не губила. Дмитро Барчук був надзвичайно ретельним та педантичним хлопцем і ніколи нічого не губив. Тому під рукою у нього завжди була новенька “Таврія"^[246].

Типові помилки у силогізмах. Відповідно до перелічених вище правил подамо зразки типових помилок у силогізмах.

Приклад.“Светр" — це слово, а светр, крім усього, ще й гріє. Отже, деякі слова гріють. Таку помилку називають “почетверенням термінів”.

Приклад.Ходіння до школи є рухом, а рух, як відомо, є вічним. Тому й ходіння до школи є вічним. У цьому силогізмі слово рух перший раз має значення одного з видів руху, а другий раз воно позначає всі види руху. Це — також “почетверення термінів”.

Приклад.Деякі офіцери є орденоносцями. Усі командири рот є офіцерами. Отже, деякі командири рот є орденоносцями. У цьому прикладі середній термін офіцери в жодному із силогізмів не вжитий у повному обсязі, тому висновок є хибним (у принципі, жоден із командирів рот може не бути орденоносцем).

Приклад. (А) Усі гриби розмножуються спорами. Ця рослина розмножується спорами. Отже, ця рослина є грибом. Виведений висновок є хибним, оскільки спорами можуть розмножуватися й інші рослини, наприклад папороть. (Б) Усі студенти здають екзамени. Іваненко не є студентом. Отже, Іваненко не здаєекзамени. Цей висновок є хибним, оскільки Іваненко може здавати екзамени як учень школи.

Приклад.Жодна планета не світить власним світлом. Супутники не є планетами. Отже, супутники не світять власним світлом. Цей висновок є хибним, оскільки супутники можуть світити і власним, і відбитим світлом.

Приклад.Деякі народні рухи є прогресивними. Шовінізм не є прогресивним рухом. Отже, деякі народні рухи є шовіністичними. Цей висновок, правильний сам по собі, зовсім не виводиться з поданих засновків (із цих засновків висновок може мати лише заперечну форму).

Приклад.Деякі члени Академії наук є хіміками. Деякі біологи є членами Академії наук. Отже, деякі хіміки не є членами Академії наук. Цей висновок є хибним (із двох часткових тверджень не виводять ніякий висновок).

Приклад.Усі учасники кросу були спортсменами. Деякі учні шкіл були учасниками кросу. Отже, всі спортсмени були учнями шкіл. Хибність цього висновку очевидна (лише частина учнів школи є спортсменами).

12.3.4. Індуктивні виводи

Індуктивним називають вивід, в результаті якого на основі знань про об'єкти підмножини отримують загальний висновок, що містить знання про об'єкти всієї множини. Індуктивний вивід має таку структуру (тут / = 1,2,3.. .п)\

3X_x3 Y(X_xPY); 3X₂3 Y(X₂PY); 3X₂3Y(X₃PY);

3X3 Y(XPY);

Отже, \JX3Y(XPY).

Виділяють такі види індукції: а) повна (всі об’єкти, на основі яких роблять висновок, перелічені в засновках); б) неповна (всі об’єкти перелічити неможливо, а тому формулюють критерій для їх випадкового відбору й на підставі відібраних об’єктів роблять висновок). У свою чергу неповну індукцію поділяють на популярну й наукову. Для наукової індукції існує чотири методи виведення.

Норми контролю індуктивних виводів. Застосування положеннєвого контролю базується на основі таких норм.

• Кількість об’єктів для індукції повинна бути максимально можливою.

• Об’єкти, зафіксовані в висновку, повинні належати до одного класу.

• Ознака, стосовно якої здійснюють висновок, повинна бути суттєвою.

• Принцип відбору для неповної індукції повинен базуватися на імовірнісній основі.

Специфіка перевірки індуктивних виводів. Контроль індуктивних виводів редактор повинен здійснювати положеннєвими методами.

Популярна індукція, як правило, зустрічається в непонятійних повідомленнях. Її контроль редактор може здійснювати когнітивними методами.

Наукова індукція характерна для понятійних повідомлень. її перевірку редактор може здійснювати чотирма шаблонними методами (табл. 12-4,12-5,12-6,12-7)^[247].

Таблиця 12-4

Шаблон для контролю наукової індукції методом подібності

Випадок	Обставини, за яких виникає потрібне явище	Результат явища
№ І	ABC	а
№2	ADE	а
№3	AFG	а
Висновок: імовірно, явище А зумовлює а.

Таблиця 12-5

 

Шаблон для контролю наукової індукції методом відмінності

Випадок	Обставини, за яких виникає потрібне явище	Результат явища
№ 1	ABCDE	а
№2	BCDE	-
Висновок: імовірно, явище А зумовлює а.

 

Випадок	Обставини, за яких виникає потрібне явище	Результат явища
№ 1	AjBCDE	аі
№2	A:BCDE	а?
№3	AJBCDE	аз
№4	A4BCDE	а4
Висновок: імовірно, явище А зумовлює а.

Таблиця 12-6

 

Випадок	Обставини, за яких виникає потрібне явище	Результат явища
№ 1	ABCDE	abede
№2	В	b
№3	С	с
№4	D	d
№5	Е	е
Висновок: імовірно, явище А зумовлює а.

Таблиця 12-7

 

Шаблон для контролю наукової індукції методом супутніх змін

Шаблон для контролю наукової індукції методом супутніх змін

Як видно із таблиць, істинність наукової індукції має ймовірнісний характер.

Типові помилки в індуктивних виводах. До типових належать помилки, пов’я­зані з так званим поспішним узагальненням (такі узагальнення часто ще називають “популярними”).

Приклад. У тексті повідомлення читаємо:...Як бачимо, у Франції в XVI — XVIII ст. місце голови держави (короля) передавалося в спадок у межах одного генеалогічного дерева. Ту ж ситуацію маємо в Англії, Німеччині, Росії, Австрії, Іспанії та Португалії. Отже, в цей період у найбільших державах Європи владарювали спадкові династичні правителі. Хоча за формою цей висновок є правильним, проте по суті в ньому допущена помилка, а саме: не враховано, що в Польщі, тоді Речі Посполитій, правителя обирали на сеймі.

Особливо часто “популярна” індукція і пов’язані з нею помилки трапляються у публі­цистичних повідомленнях.

Редактор повинен також завжди пам’ятати, що навіть один приклад із аналізованої автором множини об’єктів, який суперечить іншим, уже доводить хибність авторського висновку.

12.3.5. Аналогові виводи

Аналоговими називають виводи, в яких встановлюють, що об’єкт має ще одну ознаку Y, оскільки решта відомих ознак цього об’єкта ідентичні з ознаками іншого об’єкта, який має, поза тим, і вказану ознаку Y.Структура виводу за аналогією така (тут/ = 1, 2, 3

VZ3Z, _n{XP[Z_pZ₂,Z₃...Z]);

vraz,.,.,Jypi^z₂,Z3...ZJ);

Отже, VrBZ(yPZ).

Існують такі аналогові висновки: простий (якщо об’єкти мають кілька спільних ознак, то й решта їх ознак подібні), безумовний (зв’язок між спільними ознаками та досліджуваною ознакою є встановленим),умовний (зв’язок між спільними ознаками та досліджуваною ознакою не є встановленим) та причиновий (від подібності наслідків встановлюють ідентичність їх причин).

Норми контролю аналогових виводів.

• Кількість спільних ознак у порівнюваних об’єктах повинна бути максимальною, а відмінних — мінімальною.

• Ознака, стосовно якої роблять висновок, повинна бути суттєвою.

• Об’єкт, стосовно якого роблять висновок, не може мати ознак, що унемож­ливлюють наявність тої ознаки, яка повинна випливати з висновку.

• Виявлені в об’єктах спільні ознаки повинні стосуватися різних, а не якогось одного аспекту цих об’єктів.

Специфіка перевірки аналогових виводів. Контроль аналогових виводів здійснюють положеннєвими методами.

Істинність аналогових висновків завжди ймовірнісна. Тому, контролюючи істинність аналогових виводів, редактор завжди повинен перевіряти, чи вказав автор на неодно­значність висновку.

Типові помилки в аналогових виводах.

Приклад. На основі того, що і в людей, і в мурашок є соціуми, роблять висновок про те, що У соціумі мурашок є мурашки-раби, мурашки-воїни та домашні тварини. Така аналогія в науковому аспекті є помилковою, оскільки мурашки не володіють, як люди, свідомістю та мисленням (порушено четверте правило)^[248]. Так само помилково робити логічний висновок, що Політичні організації, як і люди, переживають юний, зрілий та літній вік.

12.4. Норми редагування доведень

12.4.1. Норми для доведень

Операції виведення і доведення. Виведення — це логічна операція, яка полягає у тому, що із певної послідовності тверджень, які є або припущеннями, або висновками з попередніх тверджень цієї ж послідовності, на основі правил для висновків (див. розділ 12.3) отримують нове твердження. Доведення — це логічна операція, яка полягає в тому, що із певної послідовності тверджень, які є завжди істинними, на основі правил для висновків отримують нове істинне твердження. Таким чином, різниця між цими двома операціями полягає в тому, що виведення базується як на істинних, так і гіпотетичних, а доведення—тільки на істинних твердженнях.

Іноді ланцюжки тверджень, які виникають у процесі виведення чи доведення, називають ще полісилогізмами, тобто послідовностями висновків, в яких висновки якихось двох силогізмів є засновками для третього, висновок третього — є засновком для четвертого і т. д. (див. приклад в розділі 8.4.5).

У повідомленнях автори використовують і виведення, і доведення. Проте для науки більше значення мають, звичайно, доведення. Тому зупинимося нижче саме на них.

Структура доведення. Доведення має такі складові: 1) теза (твердження, яке підлягає доведенню); 2) аргументи (множина тверджень, що їх використовують як основу для доведення тези^[249]); 3) демонстрація (множини висновків, у які на основі правил для висновків крок за кроком розгортають аргументи задля доведення тези).

Види доведень:

— пряме та непряме (залежно від того, що доводять — саму тезу чи її заперечення);

— регресивне та прогресивне (залежно від того, де розташована теза — на початку чи в кінці доведення);

— підтверджуюче та спростовуюче, тобто спростування (залежно від того, що доводять — істинність чи хибність тези);

— однозначні та гіпотетичні, тобто гіпотези (залежно від ступеня істинності тези).

Норми для контролю доведень. Для контролю доведень використовують низку

норм, які поділяють на норми для тези, для аргументів і для демонстрації.

Перелічимо норми для контролю тези.

• Теза повинна бути точно і ясно сформульована.

• Під час доведення теза не може змінюватися.

• Теза не повинна містити в собі логічної суперечності.

• Теза не повинна суперечити раніше встановленим істинним твердженням.

Подамо норми для контролю аргументів.

• У доведенні аргументи повинні бути істинними твердженнями.

• Істинність аргументів повинна бути доведена незалежно від тези.

• Аргументи повинні бути достатньою основою для доведення тези.

• Аргументи не повинні суперечити один одному.

Для демонстрації використовують лише одну норму.

• Демонстрація повинна відповідати всім правилам, переліченим вище для висновків, означень та класифікацій.

Специфіка контролю доведень. Контроль доведень слід здійснювати поло- женнєвими методами. їм однаково підлягають як однозначні, так і гіпотетичні твердження.

Контролюючи істинність тези, редактор повинен пам’ятати, що при істинності усіх аргументів і дотриманні всіх перелічених вище правил теза буде однозначною, тобто або істинною, або хибною. Якщо серед аргументів є такі, істинність яких імовірнісна, теза також буде імовірнісною. В цьому випадку редактор повинен проконтролювати, чи вказав автор у повідомленні, що доведення має характер гіпотези.

Зупинимося також на особливостях спростувань. Спростовувати можна трьома способами: а) довівши хибність аргументів; б) довівши хибність демонстрації; в) зро­бивши на підставі тези виведення її наслідків і порівнявши їх із самою тезою. Стосовно останнього випадку редактор повинен пам’ятати, що достатньо навіть одного наслідку, який суперечить дійсності або доведеним уже раніше твердженням, щоби зробити висновок про хибність тези.

Отримання тези із аргументів — обов’язково істинних тверджень — повинно бути логічно необхідним, тобто таким, що при запереченні цієї тези обов’язково виникне суперечність з його аргументами.

Приклад. Із того, що Надворі погана погода, не випливає, що У знайомого поганий настрій, хоча це можуть бути і пов’язані явища.

Типові помилки в доведеннях.

Приклад. Стосовно тези найчастіше допускають три типи помилок: нечіткість у формулюванні тези, підміна тези та заперечення тези через заперечення аргументації. У першому випадку поняттям, які наявні у тезі, автори не дають чітких означень, хоча ці терміни реципієнти можуть розуміти по-різному. У другому випадку, намагаючись довести тезу Мова не тотожна мисленню, в ході доведення її підміняють тезою Мова не повязана з мисленням (очевидно, що ці тези різні: перша істинна, друга — хибна). У третьому випадку забувають, що з хибності аргументів чи хибності демонстрації випливає хибність лише самого доведення, але зовсім не хибність тези (так, Ч. Дарвін, обґрунтовуючи свою загалом правильну теорію природного відбору, посилався на висновки Т.-Р. Мальтуса, які багато вчених вважають хибними).

Приклад. В аргументах автори часто допускають такі помилки: а) наявність серед аргументів хибних (так звана основна помилка); б) недостатність аргументів для виведення тези^[250];

в) використання в числі аргументів таких, які ще самі потребують доведення; г) використання як аргумента самої тези доведення, іноді у зміненому вигляді (таку помилку називають “колом у доведенні”).

12.4.2. Співвідношення між істинністю та переконливістю доведень

Крім такої характеристики як істинність тверджень, у практиці редагування часто використовують таку їх характеристику як переконливість — віру реципієнта в істинність стверджуваного. Іншими словами, переконливість є суб’єктивною індивідуальною оцінкою істинності повідомлення, встановленою реципієнтом. У кожного конкретного реципієнта переконливість стосовно об’єктивної істинності стверджуваного може різнитися. Переконливість належить до числа логіко-психологічних характеристик повідомлення.

Фактори, які впливають на переконливість, можуть бути як об’єктивними, так і суб’єктивними. До об’єктивних факторів належать: 1) статус джерела інформації, зокрема соціальний авторитет автора чи ЗМІ; 2) надійність джерела інформації, зокрема професійність автора чи ЗМІ; 3) умови отримання інформації автором, її збереження та передачі реципієнтові; 4) наявність в інформаційному просторі альтернативних повідомлень на цю ж тему, в тому числі підтверджуючих або заперечуючих; 5) повторюваність повідомлення чи його елементів, зокрема в цьому ж повідомленні^[251]; 6) дотримання автором у повідомленні зовнішньої форми логічних операцій, зокрема форм висновків, а також логічних операцій виведення і доведення. До суб’єктивних факторів, від яких залежить переконливість, належать: 1) тезаурус реципієнта; 2) можливість реципієнта отримати інформацію з альтернативних джерел.

Працюючи над повідомленням, редактор повинен контролювати не тільки його об’єктивну істинність, але й переконливість. Особливо це важливо для повідомлень публіцистичного стилю. Так, редактор може рекомендувати авторові посилити переконливість за допомогою перелічених вище об’єктивних факторів. Регулювати ж переконливість за допомогою суб’єктивних факторів, як це видно з їх переліку, ні автор, ні редактор не можуть.

12.5. Норми редагування зв’язків між елементами повідомлення

Крім одиниць та операцій, до логічної структури повідомлення входять також зв ’язки між логічними одиницями. Так, поняття вступають у зв’язки тотожності, несумісності, родо-видові, перехрещення; твердження вступають у зв’язки тотожності, несумісності (протилежності й суперечності), імплікації тощо. Контроль цих зв’язків здійснюють на основі логічних законів тотожності, суперечності, виключеного третього та низки окремих спеціальних норм.

Крім того, в повідомленнях часто використовують причинові зв’язки. Проте ці зв’язки належать до числа тих, які слід контролювати на основі лише наукових норм. Тому їх контроль не повинен належати до компетенції редактора.

Розглянемо методи контролю цих зв’язків детальніше.

12.5.1. Норми для зв’язків тотожності

Формулювання норми. Зв’язки тотожності в повідомленнях регламентують логічним законом тотожності. Адаптувавши його до потреб теорії редагування, отримаємо таке означення.

• Протягом усього повідомлення поняття й твердження, що стосуються одного й того ж об’єкта, повинні бути тотожними самим собі стосовно певного часу, місця, відношення та обставин.

Реалізують контроль тотожності когнітивним і компаративним методами, тобто аналізують значення понять і тверджень, а далі порівнюють ці значення в різних місцях повідомлення.

Контроль тотожності теми. Такому контролю підлягає і тема цілого повідомлення, і тема кожного його розділу, і тема кожної НФЄ в розділі. Для контролю теми на основі закону тотожності можна сформулювати такі дві норми.

• У фрагментах повідомлення малого обсягу (наприклад, НФЄ) чи цілих пові­домленнях малого обсягу (наприклад, повідомленнях інформаційних агентств) у більшості його тверджень повинні бути одні й ті самі змінні.

• У повідомленнях великого обсягу (наприклад, розділах) у більшості його тверджень повинна бути одна й та сама група змінних.

Типовим зразком порушення цих норм є випадок, коли автор починає з одного об’єкта, потім “перестрибує” на другий, далі на третій, четвертий і т. д.

Приклад.На /.../ автобусному заводі завершується проектування нового міського автобуса. Новий автобус матиме двигун іноземного виробництва. Цікаво, що директор заводу-виготовлювача двигунів є запеклим уболівальником одного з французьких футбольних клубів. Під час зустрічі він пообіцяв сприяти розвитку місцевого футболу. Футбол, на думку бізнесмена, є захоплюючою грою.

Контроль тотожності термінологічних значень термінів. Контролю на тотожність підлягають також поняття (термінологічні значення слів), оскільки вони часто можуть бути нечіткими чи багатозначними. Тому за наявності в повідомленнях найрізноманітніших доведень редактор найперше повинен перевірити, чи є на початку цих доведень означення основних понять.

Приклад. Подамо зразок багатозначного вживання терміна мед: Мед не любить, щоби його переливали, доливали, перемішували й сильно нагрівали. Від цього він втрачає свої лікувальні властивості, як і від додавання води, цукру. Тим часом іноді такий мед надходить у продаж. Утворюється він у результаті згодовування цукрового сиропу бджолам'. Тут в одному випадку розуміють такий мед, який перед продажем розбавили водою та цукром, а в другому — мед, який принесли бджоли, харчуючись цукровим сиропом. Очевидно, що це — різні речі.

Особливо важливого значення в деяких стилях набуває потреба усунення “розмитості” понять^[252]. Це надзвичайно важливо для офіційного (ділового) стилю, де в певних видах документів (законах, міждержавних угодах) поняття повинні мати виключно чіткі (однозначні), а не “розмиті” значення. У вказаному стилі такі значення слід фіксувати за допомогою спеціальних означень, які обов’язково мають входити до складу самого повідомлення.

Приклад. У розмовній мові термін молода сім я має “розмите” значення, про яке може судити кожен читач цієї книги. У законодавчих актах цей термін може мати таке чітке означення: молода сім я — це сім я, в якій вік кожного з її членів не перевищує ЗО років і в якій кожен вступив у шлюб уперше.

Контроль тотожності лінгвістичних значень слів. Крім понять, контролю на дотримання тотожності повинні підлягати також лінгвістичні значення слів, зокрема додаткові (індивідуальні авторські, контекстуальні та індивідуальні реципієнтські) (див. розділ 13.3.2). Адже часто саме значення слів є причиною полемік. Тому, контролюючи полемічні повідомлення, редактор завжди повинен вимагати від автора точного означення обговорюваних понять.

Крім того, типовими ситуаціями, коли трапляються порушення закону тотожності, є вживання географічних назв (наприклад, різних назв одного й того ж міста: Хельсінкі таГельсінкі; Петербург, Петроград, Ленінград та Санкт-Петербург). Сюди ж належать випадки, коли під час перекладів використовують різні варіанти написання одного й того ж імені чи прізвища (наприклад: Ганс та Хане; Шредер і Шрьодер). Звертаємо тут увагу редактора на те, що, хоча лінгвістичні норми допускають такі варіанти, з позицій логіки два різні варіанти одного слова в одному й тому ж повідомленні є помилкою.

Перевірка тотожності тверджень. Окрім перевірки понять, перевіряють на тотожність також і твердження. Приклади помилок у зв’язках тотожності між тверд­женнями були подані вище (див. розділ 8.4.8).

12.5.2. Норми для зв’язків несумісності

Формулювання норм. Розрізняють два види зв’язків несумісності: зв’язок проти­лежності та зв’язок суперечності. Ці зв’язки в повідомленнях повинні бути регламентовані двома логічними законами: законом суперечності (регламентує обидва види зв’язків) та законом виключеного третього (регламентує лише зв’язки суперечності).

Адаптувавши вказані закони до потреб теорії редагування, отримаємо такі дві норми.

• Не можуть бути істинними два несумісні твердження про один і той самий об’єкт в один і той самий час, у тому самому місці, у тому самому відношенні й за тих самих обставин.

• Із двох тверджень про один і той самий об’єкт, які є суперечливими в один і той самий час, у тому самому місці, у тому самому відношенні й за тих самих обставин, одне твердження обов’язково є істинним, друге — хибним, а третього не існує.

Дамо інтерпретацію цих норм. Перша вказує, що принаймні одне із двох несумісних тверджень обов’язково є хибним (а, можливо, обидва одночасно) і що водночас ці два твердження істинними бути не можуть. Друга норма фіксує, що два суперечливі твердження не можуть бути хибними одночасно; з хибності одного з них обов’язково випливає істинність другого і навпаки — з істинності одного випливає хибність другого.

Приклад. Два твердження (1) Всі планети мають супутники і (2) Жодна планета не має супутників є протилежними. Як стверджує перша норма, принаймні одне із цих тверджень є хибним (навіть більше: у пій ситуації обидва твердження є хибними). Між цими двома твердженнями може існувати ще проміжне твердження: (3) Деякі планети не мають супутників. Твердження

(1) і твердження (3) перебувають у зв’язку суперечності. Отже, на такі твердження розповсюджується друга норма. Таким чином, одне із цих двох тверджень обов’язково є істинним. Справді, перевірка істинності цієї пари тверджень показує, що істинним є твердження (3). Повторне застосування першої норми дає підставу для висновку, що перше твердження є хибним.

Види несумісності^[253]:

— за віддаллю між порівнюваними твердженнями (контактні — два несумісні твердження розташовані в повідомленні в сусідніх чи ближніх позиціях; дистантні — два несумісні твердження розташовані в повідомленні у віддалених позиціях);

— за ступенем вираженості (експліцитні — несумісності виражені явно; імпліцитні — несумісності виражені або завуальовано, або так, що їх можна виявити, лише виконавши над твердженнями певні операції).

Очевидно, що за трудомісткістю виявлення трудомісткішими є дистантні та імплі­цитні несумісності.

Особливості застосування норм. Реалізують контроль несумісності компаративним методом, тобто порівнюють будь-які два твердження повідомлення, що описують один і той самий об’єкт, незалежно від їх позиції в повідомленні. Іноді для виявлення імпліцитних несумісностей редакторові слід використовувати також інші додаткові методи: аналітичні, когнітивні тощо. Зокрема, часто ще перед застосуванням вказаних двох норм надданими слід виконати певні семантичні перетворення.

Приклад. В одному із двох несумісних тверджень (1) Іван є боягузом та (2) Іван є хоробрим обов’язково слід виконати заміну: або в твердженні (1) є боягузом на не є хоробрим чи в твердженні (2) є хоробрим на не є боягузом.

У повідомленнях зв’язки несумісності часто виникають як наслідок недотримання зв’язків тотожності. Тому, виявивши зв’язки несумісності, редактор повинен виправляти їх згідно з двома нормами, переліченими вище. Це означає, що одне із суперечливих тверджень слід або виправити, або видалити.

Контроль зв’язків несумісності має особливо важливе значення під час редагування образних, зокрема псевдореальних та ірреальних, повідомлень, адже перевірити такі повідомлення на відповідність дійсності неможливо. Тому контролю несумісності в образ­них повідомленнях приділяють особливу увагу.

Специфіку застосування має також друга норма контролю зв’язків несумісності: її не можна застосовувати щодо тих тверджень, істинність яких має імовірнісне значення.

Таким чином, сфера застосування цієї норми є обмеженою. Про це радактор завжди повинен пам’ятати, особливо тоді, коли опрацьовує понятійні повідомлення.

Помилки у зв’язках несумісності не слід плутати з антиноміями — двома протилежними твердженнями, що взаємно виключають одне одного, але доводяться однаково переконливо^[254]. Такі антиномії іноді трапляються в понятійних повідомленнях, наприклад: Рух — це єдність неперервності та перервності^[255]. Крім того, не слід засто­совувати норми несумісності також і до так званих “позірних” несумісностей, які зустрічаються в образних повідомленнях. Дамо приклади таких позірних несумісностей: Спогади про майбутнє[у назві фільму]; Знайомі незнайомці[у назві телепередачі]; У сусіда хата біла.. .а у мене ні хатинки... [народна пісня; уточнимо суперечність: людина, яка не має хати, не може бути чиїмось сусідом]. Антиномії та позірні несумісності не слід контролювати за допомогою двох перелічених норм.

Типові помилки у зв’язках несумісності.

Приклад. Контактно-експліцитна помилка: Туристична фірма організовує щоденні туристичні поїздки у Полтаву на суботу та неділю (очевидна суперечність: щодня субота чи неділя не буває).

Приклад. Контактно-імпліцитна помилка: Перший приз воичено досвідченому гросмейстерові Л. Штейнові, який набрав 10 очок (7 перемог і 3 нічиїУ (як показує підрахунок, кількість очок, набраних при 7 перемогах і 3 нічиїх, становить 8,5 очка, а не 10, як у повідомленні).

Приклад. Дистантно-імпліцитна помилка: у повідомленні автор спершу стверджує, що єгипетський фараон Амінхотеп вступив на престол 14-річним хлопчиком у 1375 р. до н. е., а потім, через десять сторінок читаємо, що цей фараон помер у 1336 р. до н. е. на тридцятому році життя^[256]. Застосувавши метод арифметичних підрахунків, можна побачити, що фараон народився або в 1389, або в 1366 р. до н. е. Застосування першої норми дає змогу стверджувати, що принаймні одна з цих дат є хибною.

Тепер звернімо увагу на фактори, які усувають наявність несумісності. Як випливає із закону суперечності, навіть два зовні суперечливих твердження можуть бути сумісними, коли вони стосуються різного часу, місця, відношення та обставин.

Приклад. Припустімо, у двох досить віддалених позиціях повідомлення є такі два суперечливі твердження: (1) Федоренко знає угорську мову та (2) Федоренко не знає угорської мови. Чи є ця пара тверджень несумісною? Покажемо, які можуть бути відмінності у перелічених факторах:

а) у часі — Федоренко знав угорську мову, проте не користувався нею півсотні років, а тому забув її і тепер не знає; б) у місці — у повідомленні мова йде про двох Федоренків із різних місцевостей; в) у відношенні — Федоренко знає одну тисячу найуживаніших слів угорської мови, проте не знає мінімуму — трьох тисяч слів, як це вважають правилом для дорослих мовців; г) в обставині — Федоренко знає угорську мову, проте в поліцейському відділку в Будапешті сказав, що угорської мови не знає. Враховуючи можливу наявність таких факторів, редактор завжди повинен контролювати їх у повідомленні та не вважати сумісні твердження — несумісними.

12.5.3. Норми для родо-видових зв’язків

Формулювання норми. Родо-видовим називають такий зв'язок між двома множинами понять А і В, коли множина А складається з одного поняття, множина В складається з кількох понять, а об'єм поняття множини А і сума об'ємів понять множини В є тотожними.

• Об’єми двох множин понять, пов’язаних родо-видовим зв’язком, повинні бути тотожними.

Особливості застосування норми. Для контролю цього виду зв’язку викорис­товують одночасно когнітивний і компаративний методи.

Індикаторами наявності родо-видових зв’язків у повідомленні можуть бути такі сполучники і словосполучення: а саме, тобто, складається з, включаєтощо. Часто після цих індикаторів у повідомленні стоїть двокрапка. Рідше родо-видові зв’язки можуть мати індикатором тире.

Типові помилки у родо-видових зв’язках. Єдиною і типовою помилкою в родо- видових зв’язках є порушення тотожності у співвідношенні об’ємів понять двох множин.

Приклад.Мале підприємство “ ПобутРемБуд” приймає заяви від населення на вико­нання таких побутових послуг: дрібний ремонт електрообладнання, вставлення скла, прибирання, уроки математики, гри на роялі та посередництво в придбанні рухомої та нерухомої власності. Оскільки посередництво не належить до числа побутових послуг, то родове поняття (побутові послуги) вимагає виправлення (для прикладу, видалення слова побутових).

12.5.4. Норми для інших видів зв’язків

До інших видів зв’язків належать імплікація тверджень (тут під імплікацією ми розуміємо такі зв’язки, які не є причиновими) і незалежність понять.

В імплікації перше твердження називають антецедентом, а друге—консеквентом. Індикаторами зв’язку імплікації між твердженнями служать сполучники якщо ... то ..., коли ... то ..., якби ... то.... Для зв’язків імплікації слід застосовувати такі норми.

• Якщо антецедент істинний, то істинним є і консеквент.

• Якщо антецедент хибний, то зробити висновок про хибність консеквента неможливо.

• Якщо консеквент істинний, то зробити висновок про істинність антецедента неможливо.

• Якщо консеквент хибний, то хибним є й антецедент.

Індикатором зв’язку незалежності між поняттями служать коми й сполучники сурядності при однорідних членах речення.

• Об’єми однорідних членів речення не можуть перехрещуватися.

12.6. Норми модальних логік

Ще зовсім недавно, редагуючи тексти повідомлень, використовували норми лише двозначної логіки. І це не дивно, адже класична двозначна логіка покриває переважну більшість усіх операцій з логічного контролю тексту. Крім двозначної, в складніших випадках редактор додатково може використовувати норми багатозначних логік — тризначних, чотиризначних і т. д.

Проте, використовуючи описані вище норми, редактор повинен знати, що сфера їх застосування обмежується лише і виключно повідомленнями^[257].1 навіть більше, застосування

норм формальної логіки у видавничій практиці може наштовхнутися на нерозв’язні проблеми. Саме тому вище була показана можливість застосування у видавничій практиці норм імовірнісної логіки^[258]. Проте й апарат імовірнісної логіки іноді може виявитися недостатнім для контролю ситуацій у повідомленнях, пов’язаних із найрізноманітнішими змінами (часу, місця, відношення чи обставин). У таких випадках єдиним виходом із ситуації є застосування норм модальних логік, які виникли останнім часом: алетична^[259], темпоральна (часова), епістемічна^[260], деонтична (логіка норм)^[261], логіка оцінок тощо.

Приклад. Іноді в повідомленнях описують об’єкт протягом тривалого відрізку часу. У такому випадку, звичайно ж, сам об’єкт може змінюватися, а, отже, може змінюватися його означення і навіть назва (так, у цьому столітті тричі змінювали назву найбільшого міста на Неві: Петроград, Ленінград, Санкт-Петербург). Крім того, залежно від конкретного моменту часу може змінюватися значення істинності тверджень (твердження чи теза доведення, що були істинними в момент часу t,, можуть виявитися хибними в момент часу t₂) Тому редактор, опрацьовуючи повідомлення, де описують часові зміни, обов’язково повинен їх враховувати. В такому випадку доречним є використання часової логіки. В іншому випадку, якщо, для прикладу, редагують юридичну літературу, слід використовувати логіку норм.

Загалом, слід сказати, що можливість застосування норм модальних логік для редагування текстів повідомлень поки що практично не досліджена. Нині можна сформулювати лише одну з них.

• Зміни в модальностях тверджень і їх значеннях повинні бути вказані в повідомленні явно і з належними поясненнями.

13.

ЛІНГВІСТИЧНІ НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

Як зазначено вище (розділ 4.1), у людському суспільстві природна мова є єдиним універсальним засобом спілкування авторів з реципієнтами, тобто засобом передачі (но­сієм) інформації. Саме тому лінгвістичні норми порівняно з іншими досліджені й за­фіксовані особливо повно. Вони є, до речі, найчисельнішими.

У цьому розділі не будемо дублювати цілу низку довідкових і наукових видань, починаючи від елементарно простих і закінчуючи найскладнішими^[262] , хоча і найпростіші (наприклад такі, як “Антисуржик”^[263]) іноді можуть бути вкрай потрібні редакторові, щоби посилатися на них перед авторами з низьким рівнем лінгвістичних знань. Зосередимо увагу на іншому: а) затверджених нормативних довідниках, а також незатверджених довідкових чи наукових виданнях, що їх більшість редакторів-практиків схильна вважати нормативними; б) наявних розбіжностях у зафіксованих нормах; в) випадках, що допускають паралельні, дублетні чи варіантні форми; г) недосліджених і неунормованих досі лінгвістичних явищах; ґ) частотності вживання лінгвістичних одиниць та конструкцій.

13.1. Норми для рівня елементарних знаків (звуків і графем)

13.1.1. Норми орфоепії

Відхилення від норм літературної вимови під час передачі повідомлень на радіо й телебаченні іноді може спотворити інформацію. Тому перед тим, як диктори подадуть повідомлення в прямому ефірі, редактори радіо й телебачення повинні належним чином їх відредагувати.

• Для усіх частовживаних слів знаком наголосу (') слід вказати правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, — крім наголошення, ще й вимову, вико­ристовуючи для цього нормативну літературу^[264].

• У власних назвах — антропонімах (іменах, прізвищах), топонімах (назвах географічних об’єктів, крім водних) і гідронімах (назвах водних об’єктів) — слід вказати правильний наголос згідно з нормами української фонетики.

• Поряд із чужомовними словами, які в оригіналі не перекладені (наприклад антропоніми, назви фірм тощо), треба подати їх транскрипцію максимально близькими за вимовою літерами української мови.

Дня встановлення фонетичного звучання редактор повинен звертатися до транскрипцій у словниках відповідних мов або до спеціалістів у галузі цієї мови.

• Поряд із абревіатурами, що утворені з початкових літер слів, редактор повинен записувати їх звучання так, як ці літери вимовляють в алфавіті.

• У випадках, коли речення залежно від поділу на синтагми може набувати різного змісту, редактор повинен вказувати необхідність паузи між словами спеціальним знаком (/).

Приклад. Перший варіант розуміння: Ходити/ довго не міг. Другий варіант розуміння: Ходити довго/ не міг.

• Якщо між окремими повідомленнями, які розташовані послідовно й внаслідок цього можуть бути сприйняті як одне ціле, а тому можуть викликати в реципієнтів небажані асоціації, то після повідомлення слід вказувати необхідність великої паузи (//) або змінити послідовність їх подання.

• Перелічені вище норми не розповсюджуються на мову недикторів, тобто інтер- в’юйованих, доповідачів, співбесідників тощо.

• Якщо у вимові недикторів є грубі відхилення від норми (такі, що ображають гідність реципієнтів), редактор повинен видаляти ці фрагменти з повідомлення.

Приклад. Так, не дозволиено: копіювати вимову посадової особи — Президента, Прем’єр- міністра, Голови парламенту, голів Верховного суду, Конституційного суду тощо; суржиком копіювати мову окремої національності (крім гумористичних передач, звичайно).

• Редактор повинен вибірково контролювати нормативність вимови дикторів у прямому ефірі й повідомляти їх про допущені помилки.

Це дасть змогу дикторам уникати повторення помилок у майбутньому.

* * *

У дотриманні перелічених основних норм полягає специфіка редагування повідомлень для аудіальних засобів масової інформації—радіо й телебачення.

13.1.2. Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм

Норми для рівня графем фіксують у формі правил орфографії та у формі укладених на їх основі різноманітних орфографічних словників (словників загальновживаних слів, власних імен, географічних назв, чужомовних слів^[265], термінів^[266], а також скорочень, каталогів найменувань і марок виробів^[267] тощо). Обидва паралельні способи задання норм напи­сання — у формі правил та у формі словників — для редактора є однаково чинними.

З однакової чинності двох способів фіксації норм випливає, що редагування на рівні графем можна проводити двома методами: положеннєвими (згідно з правилами орфо­графії) та списковими (згідно з орфографічними словниками).

Коли порівнювати ці два способи, слід відзначити, що словники завжди охоплюють більше випадків написання, ніж це передбачають правила, а тому подають варіанти (наприклад, дублетні форми), не регламентовані правилами. Та й не завжди всі винятки у правилах перелічують. Крім того, використання правил на відміну від використання списків передбачає виконання над словами певних семантичних дій, що іноді складно й неоднозначно (для користування словником достатньо лише розшукати слово в словнику та порівняти два варіанти його написання). Ураховуючи сказане, редакторові під час опрацювання повідомлень, звичайно, простіше й доречніше користуватися не правилами, а словниками.

Проте й словники не вирішують проблему написання слів у повідомленнях на всі сто відсотків. Так, вони не фіксують художніх чи науково-технічних неологізмів, які вперше в якомусь повідомленні вжив певний автор.

• Будь-які загальновживані високочастотні слова редакторові найдоцільніше пере­віряти списковими, а неологізми (вузькоспеціальні низькочастотні слова) — положеннєвими методами.

Це забезпечить найвищу ефективність редагування.

13.1.3. Сучасні орфографічні норми української мови

Нині чинним є четвертий український правопис^[268], на основі якого розроблено орфографічний словник^[269].

# Літерний запис загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику.

Як нормативну базу не слід використовувати діаспорні орфографічні словники^[270], оскільки вони в багатьох позиціях суперечать прийнятим нормам четвертого правопису.

Між першим — третім і четвертим правописами існує певна кількість суттєвих відмінностей у написанні загальновживаних слів. Це пов’язане з тим, що попередня система правил була підлаштована під орфографічні норми російської мови. Сучасний же, четвертий, правопис відповідає особливостям саме української мови і порівняно з попередніми, має деякі відмінності^[271]. Перелічимо найважливіші з них.

Відмінність перша. В український алфавіт введена літера “ґ”. Відповідно, в орфогра­фічному словнику змінилося написання частини слів, які раніше передавали звук “ґ” за допомогою літери “г”. Тому редакторові доцільно всі сумнівні слова, що мають у своєму складі літеру “г”, перевіряти за вказаним вище орфографічним словником. Не реко­мендуємо використовувати для перевірки інші, незатверджені відповідними організаціями словники, де перелічено слова з літерою “ґ”^[272].

При літерних нумераціях (див. розділи 11.6 та 15.3.3) цю літеру редакторові також слід уводити в нумерацію.

Відмінність друга. Слова, до складу яких входить два прикметники і які називають географічний об’єкт, потрібно писати також разом (Східноєвропейська рівнина).

Відмінність третя. Упорядковано ідеологізоване вживання великої літери^[273], зокрема в назвах найвищих міжнародних і державних посад, державних, партійних, проф­спілкових та громадських установ (великою пишуть лише першу літеру в першому слові). Винятки зроблено для назв найвищих державних установ України {Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України).Відтепер з великої літери пишуть також назви релігійних книг {Біблія, Коран),свят {Великдень, Різдво)тощо.

Відмінність четверта. Змінено написання багатьох слів іншомовного походження, в тому числі назв цілої низки країн. Так, тепер слід писати Чилі, Аргентина, Сирія.Тому для перевірки нормативного написання слів іншомовного походження редакторові слід звертатися тільки до вказаного вище орфографічного словника. Користуватися виданим раніше “Словником іншомовних слів”^[274] можна лише за умови, що редактор враховує норми четвертого правопису.

• У випадку, коли літерний запис загальновживаних слів має дві нормативні дублетні форми, в межах одного повідомлення слід використовувати лиш якусь одну.

Приклад. Дублетними є дві форми написання назви мови програмування (Бейсік і Бейсик)\ вони мають однакове право на вживання. Проте в межах одного повідомлення використання одночасно двох форм заборонено. Те саме стосується й іншої дублетної пари — жирафа й жираф.

• При виборі нормативного варіанта написання слова слід враховувати його семан­тичне та контекстуальне значення.

Приклад. Сорт винограду пишуть з малої літери {ізабелла), а жіноче ім’я — з великої {Ізабелла).

Приклад. Із повідомлень у пресі: Відомий у парламентських колах своєю “пролетарською ’ непоступливістю Більшовик (його імені не називаємо) заявив, що підготовку до президентських виборів... Слово більшовик — загальна назва, але оскільки воно вжите щодо конкретної особи, то його слід писати з великої літери.

• Лише у випадку відсутності слова в орфографічному словнику контроль орфо­графічної правильності його написання слід здійснювати за правилами орфографії.

Редактор повинен завжди надавати перевагу словнику, оскільки правила, як відомо, не завжди враховують усі мовні реалії, а тому мають винятки. Та й, застосовуючи правила, редактор, як і будь-хто, також може помилитися.

Редактор не повинен сприймати правопис як щось застигле й незмінне. Так, зараз готують до затвердження наступний (п’ятий) правопис. Тому в роботі редактор постійно повинен враховувати динамічність правопису.

• У перехідний період (з одного правопису на інший) редактор повинен готувати повідомлення на основі лише одного правопису. Готувати видання одночасно за нормами двох правописів чи двох відповідних їм словників заборонено.

• Редактор повинен слідкувати за змінами в правописі.

Крім того, звичайно, бажано, щоби редактори як кваліфіковані мовці-практики подавали свої пропозиції щодо вдосконалення правописних норм у відповідні комісії Національної академії наук України.

• Перехідний період у зміні правопису не повинен перевищувати часу опрацювання одного видання, максимум — року.

13.1.4. Написання імен

• Правильність написання українських власних імен слід перевіряти за словниками власних імен людей^[275].

Користуючись таким словником, треба враховувати, що він допускає паралельні форми деяких імен (наприклад: Микола іМиколай—з відповідними формами по батькові: Миколовичі Миколайович^[276]). Інколи внаслідок близькості звучання імен автори плутають їх (так, у вказаному словнику зафіксовано два різних імені: Зеноні Зіновій, — у той час, коли автори помилково використовують лише одне ім’я — Зеновійабо Зиновій).

Слід також мати на увазі, що у словнику 1967 р. подано деякі застарілі норми. Так, ім’я Вячеславнаписане без апострофа, хоча сучасний четвертий правопис встановлює, що імена такого типу слід писати тільки через апостроф — В ’ячеслав.

• Імена, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

Виняток становлять східнослов’янські імена (білоруські та російські), які в україно­мовних текстах передають відповідно до їх написання в українській мові. Проте ці ж східнослов’янські імена в складі псевдонімів передають так, як вони звучать у мові оригіналу (наприклад: Алесь Адамович).

• Написання літери “ґ” у частовживаних чужомовних іменах слід контролювати за довідниками^[277].

Норми написання рідковживаних чужомовних імен див. у розділі 15.3.9.

• Якщо особа має кілька імен, їх пишуть окремо.

Приклад.Стефанія Ірина Ткачук.

Винятком є лише деякі французькі імена (Жан-Жак),а також імена коронованих осіб (Марія-Антуанетта).

Рідко, але все ж трапляється, що редактор може свідомо порушити норму напи­сання імені.

• Відхилення від словникового написання допустиме лише тоді, коли в пові­домленні йдеться про юридичну справу і в паспорті (свідоцтві про народження) ім’я особи написане неправильно.

У такому випадку редактор може: а) подати неправильне ім’я, вказавши у примітці до нього: Таке ім *язаписане в паспорті (чи свідоцтві); б) подати правильне ім’я, вказавши в примітці: У паспорті (чи свідоцтві) ім'я неправильно записане як “Хххххххххх”.

13.1.5. Написання прізвищ

• Написання найуживаніших українських прізвищ слід контролювати за довідниками прізвищ^[278].

Крім таких довідників, у складних випадках редактор може контролювати прізвища за енциклопедичними виданнями, коли аналогічні прізвища там є (слід надавати перевагу вже усталеним варіантам написання прізвищ).

• Написання літери “ґ” у частовживаних чужомовних прізвищах слід контролювати за словниками^[279].

Нормативним слід уважати, наприклад, таке написання: Гюхо, Ґете, Гехель.У ЗМІ, якщо необхідно однозначно ідентифікувати особу, поряд із прізвищем має бути подане його написання мовою оригіналу (наприклад, латинськими літерами). Норми написання рідковживаних чужомовних імен та прізвищ див. у