Додатки 358

Йосип ЛОСЬ:

«Університет не може бути товариством

із обмеженою відповідальністю» 358

Ришард КАПУСЬЦШСЬКИЙ:

«Нещастям для медіа є інтелектуальні лінощі

їхнього споживача» 366

 

ПЕРЕДМОВА

Сокровенну суть та ефективність журналістики можна визначати за багатьма критеріями. Однак усі вони фокусуються у найвластивішому вимірі – чи людина стає кращою внаслідок інформаційно-публіцистичної діяльності мас-медіа? Адже сенс історії – моральний прогрес – виявляється через людину як Особу. Тож якщо під сучасну пору загальновизнано, що духовна спустошеність, моральний нігілізм, недієздатність демократичних інституцій, тероризм, екологічна криза, зниження рівня інтелекту, руйнування сім’ї та інші небезпечні явища стали нормою навіть у країнах, які досягай вершини цивілізації, то не можемо уникнути чесного запитання: чи до всіх цих симптомів деградації не доклали зусиль, іноді навіть вирішальним чином, – журналісти? Така ж чесна відповідь буде ствердною. Поставивши дух на друге чи десяте місце, ми схаотизували нашу спроможність відчувати істину. Сучасний розум пішов шляхом нескінченного подрібнення, відтак – знівечено цілісність особи, інтеграл духу, маємо людину «голих очевидностей». «Цивілізація виросла, людина змаліла» (Євген Сверстюк). А втративши духовний компас, отже – культуру сприйняття світу, змирившись з постулатами предметної свідомості, плаского позитивізму, з антропологічним переворотом, який розгойдує світ кілька століть поспіль, журналістика назагал опинилася у стані самодеструкції, перестає бути «службою правді», щораз відчутніше уникає обов’язку ставити речі й людей на належне їм місце, тобто встановлювати лад, рівновагу у природі й суспільстві, гармонію між націями на засадах справедливості.

Щоб журналістика стала відповідальною суспільною службою, вона мусить мати в науці свого порадника, який окреслював би основоположні методологічні й теоретичні параметри, орієнтири.

Справжня творчість завжди має етичний характер. Повернення аристократизму у журналістику, зокрема публіцистику, передбачає: по-перше,шляхетність мотивації публікацій; по-друге, створення авторитету плодотворним ідеям; по-третє, бажання виявити істину, а не

тільки виправдати свої переконання; по-четверте,прагнення не поневолювати словом, а визволяти, обнадіювати (онтологічний оптимізм), нарешті– сприяння порозумінню між людьми й народами на засадах ближній з ближнім, а не як виробник зі споживачем.

Багато наукових зусиль потрібно, щоб наша журналістика, передовсім світоглядна публіцистика, одержала солідний орієнтаційний фундамент. Опубліковані у посібнику матеріали дають підстави замислитися над перспективами думки, яка завжди каузальна. Не можемо й надалі «переміщуватися» у сфері здогадів, імпровізацій, некритичного наслідування позитивістської методології, яка назагал виявилася помилковим мірилом.

Водночас маємо синтезувати кращі взірці специфічних програм навчання, які за останні сто років домінували у колі європейської культури: літературний, політичний, суспільний, соціологічний, комерційний, психологічний.Пам’ятаймо: вища школа – кузня світоглядних думок. А це означає, що не можемо себе відрізати від духовного процесу, співзвучного й співмірного з Європою, інакше залишимося на науковому хуторі. Наука повинна сприяти публіцистиці у пошуку таємниць спільної історії людського духу, а не лише бути методом опису фактів.

У навчальному посібникуз’ясовано принципи комплексного підходу до журналістських явищ у таких площинах:

1. Світоглядний, філософічний характер публіцистики, її онтологічна всеохопність. Методологія функціонування мас-медіа під сучасну пору. Журналістика – «перша влада». Майбутнє засобів масової комунікації. Етичний характер творчості. Правда історична і правда моральна, духовне тлумачення світу. Відповідальність за слово. Особистість журналіста. Публіцист і «громадська думка».

2. Значення постановки і осмислення концептуальною публіцистикою тенденцій розвитку світу, проблем вибору шляхів його розвитку: «економічної» концепції (конкуренція за прибуток на ринку, ідеологічне панування) чи «емансипаційної» (в її основі – моральні засади і культура, розквіт людського потенціалу). Руйнівна роль сучасного нігілізму, негативізм інформації та аргументації.

3. Публіцистика і обґрунтування сенсу історії. Народження нових поглядів та плодотворної філософії життя: культуротворчий, альтруїстичний

спосіб буття, релігійне сприйняття світу, інтегральність людини як Особи, «цивілізація любові». Утвердження епічного бачення світу.

4. Тенденції розвитку світу і місце України у глобальному процесі моральної реформації людства: освоєння історії, формування політичної філософії Української Держави, розвиток прогнозувальної публіцистики, визначення пріоритетів на основі релігійно-національних вартостей, пошуки рівноваги між культурою та цивілізацією, значення неповторності людської особистості та невигубного вічного духу нації.

Зазначені проблеми досліджуються через призму аналізу концептуальних публіцистичних виступів елітарних видань світу, у тому числі українських політичних і філософських есеїв, що з’явилися друком упродовж 1987-2007 pp. По-перше, беремо до уваги публікації та виступи, що виразно синтезують певні ідеї, концепції, напрями політичного, суспільного пошуку, по-друге, ті, що пропонують предметні філософські узагальнення і, таким чином, стають об’єктивним розумом народу, елементами системи культури. Автор використовує праці українських і закордонних теоретиків і практиків журналістики, політологів, філософів, соціологів, культурологів, психологів, релігійних діячів, літераторів, митців та ін.

Пропонуємо комбінований спосіб постановки проблем, за якого текст публікацій є додатковим засобом висунення ідей, обґрунтування певних постулатів та ще й заохочення до поглибленого сприйняття-роздуму. На нашу думку, така евристичність має прокладати собі шлях не лише у поважну публіцистику, а й у науку. Подвійна конвергенція очевидна: наука позбувається шаблону і оперує автентичним текстом, а не лише його спрощеним переказом, – текстом як частиною сенсо-життєвої реальності, як мовно-психологічною дійсністю, що часто перекреслює суто відображальні функції, регулює усі потоки мислення, акумулює погляди, постави, факти через синтезу. Слово містить у собі найчистіший і найсильніший екстракт живої думки, яка його створила, а публіцистика, онтологія якої полягає у всеохопності, на відміну від науки, позначеної специфікацією і поєднаної з матеріальним онтосом, – виразно набирає дослідницького характеру.

Посібник покликаний, по-перше, сприяти вивченню нормативного курсу «Сучасна закордонна публіцистика й тенденції розвитку світу» у

плані організації навчального процесу аж до складання іспиту; по-друге, запропонувати необхідний мінімум теоретичного матеріалу; по-третє, стати методологічною й методичною базою для глибшого самостійного осягнення світоглядної публіцистики.

Викладання зазначеного курсу має забезпечити підвищення професійної підготовки журналістів-концептуалістів як служителів святої правди, людей місії, а не просто медіапрацівників. Теоретичний курс доповнюється семінарськими, практичними заняттями.

Посібник містить «Запитання для самоконтролю», «Орієнтовні питання до іспиту з курсу», «Теми рефератів», «Список літератури», додатки.