Голодомор 1932-1933 років... Тривожна згадка з минулого життя, що її вже відроджена українська нація навіки берегтиме у пам’яті. Спомин про два страшні роки, позначені чорною тінню смерті, сповнені холодною порожнечею і одночасно до безконечності пекучим болем... Пам’ять-судина несе холодну кров-трагедію до серця нації, а навічно роздражнений нерв історії передає імпульси із страшного «тоді» у «тепер»... Невтишний біль нації...
Масштабність Голодомору 1932–1933 років уявити нелегко, а ще важче зрозуміти його гірку суть. Насамперед тому, що причиною його були не природні чи техногенні впливи, а вміло замаскована у людській подобі нелюдськість, що зневажила дароване Богом життя, кинула на потоптання націю (не лише українську) і самого Творця. Брудними владними руками слуги безсердечності чинили масове вбивство. Реалізація незрозумілих стратегій розвитку забезпечувалась ціною смерті тисяч, десятків і сотень тисяч, мільйонів... П’яти, шести, десяти?.. Голод, народжений у затуманеній партійній свідомості та холодних кабінетах режиму, випровадили на українські простори, де він розкошував, без жалю фізично і психологічно знищуючи людей. Через виконання незбагненних урядових планів від голоду змусили помирати тих, хто здавна всю свою силу і любов віддавав землі-годувальниці. Як пише Орест Субтельний у своєму викладі української історії, саме селяни вважались «основною перешкодою революційним змінам» і, будучи акумулятором духовного національного багатства та джерелом животворчої енергії, стали «іграшками» у смертоносних руках тирана.
Біль того часу – біль не окремої людини чи сім’ї, а цілої нації, нашої нації, і навіть людства. Пом’янемо у ці дні жертв Голодомору... Бо це ж ми – українці, тільки сім десятків років тому.
Ірина Шутка,жрн-53м