у Харкові Серджіо Граденіго від 31 травня 1933 року:
Голод і далі шаленіє і нищить людей, і просто неможливо збагнути, як може світ залишатись байдужим до такого лиха і як міжнародна преса, котра так охоче й нагально закликає до міжнародного осуду Німеччини за так зване «жорстоке переслідування євреїв», може спокійно спостерігати масове вбивство, яке організував радянський уряд і в якому євреї відіграють таку важливу, хоч і непровідну роль...
«Етнографічний матеріал має бути переінакшений», – цинічно заявив один єврей, який займав високу посаду в місцевому ГПУ. Неважко передбачити, яка доля чекає цей «етнографічний матеріал» – він приречений на винищення і заміну іншим...
Шляхом варварських реквізицій (про які я вже не раз доповідав) московський уряд створив не просто нестачу харчів (це було б надто м’яко сказано), він створив таку ситуацію, за якої цілком відсутні засоби існування по всій українській сільській місцевості, на Кубані й на Середній Волзі.
Така політика продиктована трьома мотивами:
1) пасивним опором селянства колективізації сільського господарства;
2) переконанням у тому, що «етнографічний матеріал» ніколи не вдасться перетворити на зразкову комуністичну цілісність;
3) необхідністю або доцільністю, проголошуваною майже відкрито, денаціоналізації території, де пробудилася українська чи німецька свідомість, яка може спричинити політичні труднощі в майбутньому, і де задля єдності імперії краще було б мати переважно російське населення.
Україна молода