Нормативні документи:
Кодекс законів України про працю від 10.12.91р. №322 – VIII;
Закон України «Про збори на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.0697р. №400/97 –ВР, зі змінами і доповненнями;
Інструкція про порядок розрахунку і сплати страховиками і застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування у Пенсійний фонд України»: постанова Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. №21-1;
Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001р. №2272-ІІІ, зі змінами і доповненнями;
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26, затверджене Мінфіном України від 28.10.2003р.;
Закон України «Про оплату праці» №108/95ВР від 24.03.1995;
Закон України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 17.06.2004р. №1801-IV;
Закон України «Про податок з доходів громадян» від 22.05.2003 №889-IV;
Інструкція із статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. №5;
Про внесення змін у Закон України «Про збір на державне пенсійне страхування» від 24.06.2004 №1878;
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 №1105 зі змінами і доповненнями;
Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 03.04.2003 №660;
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням» від 18.01.2001 №2240-III;
Закон України від 9.04.2004 № 1678 «Про внесення змін у деякі пункти закону України з питань загальнообов’язкового соціального страхування»;
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2.03.2000 №1533-III і Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнодержавного соціального страхування» від 6.02.2003 №492-IV;
Порядок нарахування середньої заробітної плати для розрахунку виплат по загальнообов’язковому державному страхуванню, затверджений 20 вересня 2001 №1266.
Терміни і визначення
Заробітна плата — винагорода, розрахована, як правило, у грошовій формі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує робітнику за виконану роботу.
Основна заробітна плата — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробіток, обслуговування, посадові обов’язки). Її встановлюють у вигляді тарифних ставок (окладів) та розцінок для робітників і посадових окладів для службовців;
Додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідництво, особливі умови праці. Вона включає надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій.
Інші заохочення та компенсаційні виплати — виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії по спеціальних системах і положеннях, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені законодавством або які вище встановлених ним норм.
Мінімальна заробітна плата — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником погодинну, місячну норму (обсяг робіт).
Виплати працівникам
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій і негрошовій формі) за роботи, виконані працівниками, сформульовані у П(С)БО 26 «Виплати працівникам». Норми цього стандарту поширюються на підприємства незалежно від форми власності (крім бюджетних установ).
Виплати працівникам включають:
| Поточні виплати | Виплати при звільненні | Виплати при закінченні трудової діяльності | Інші виплати |
Визнання виплат
| Склад виплат | Порядок визнання |
| Поточні виплати а) заробітна плата за окладами та тарифами, інші нарахування з оплати праці; б) Виплати за невідпрацьований час; в) Премії та інші заохочувальні виплати, що підлягають сплаті протягом 12 місяців по закінченні періоду, в якому працівники виконують відповідну роботу | Нарахована сума виплат протягом звітного періоду – поточне зобов’язання Виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню — зобов’язання через створення забезпечень у звітному періоді; Виплати за невідпрацьований час, що не підлягають накопиченню – зобов’язання того періоду, в якому час відсутності працівника на роботі підлягає оплаті Визнаються зобов’язаннями через створення забезпечення у звітному періоді |
| Виплати при звільненні а) Виплати при звільненні, що підлягають сплаті в звітному періоді; б) Виплати при звільненні, що не підлягають сплаті у повному обсязі протягом 12 місяців після дати балансу | Виплати того періоду, в якому виникають зобов’язання за такими виплатами. Обчислюються за теперішньою вартістю |
| Виплати по закінченні трудової діяльності Зобов’язання та активи, пов’язані з виплатами по закінченні трудової діяльності, за кожною програмою виплат по закінченні трудової діяльності а) нарахування за програмою з визначеним внеском; б) нарахування за програмою з визначеним внеском, що не підлягає сплаті в повному обсязі протягом 12 місяців по закінченні періоду, в якому працівник виконував відповідну роботу | Поточні зобов’язання у періоді, протягом якого працівники виконували роботу Обчислюється за теперішньою вартістю |
| Інші виплати працівникам а) Зобов’язання щодо виплат інструментами власного капіталу підприємства б) Інші довгострокові виплати працівникам | Визнаються згідно з П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»; Визнаються через створення на дату балансу забезпечення в сумі теперішньої вартості цього зобов’язання на дату балансу за вирахуванням справедливої вартості на дату балансу активів програми, якими буде погашатися зобов’язання |
Заробітна плата — поняття, види і форми
Термін «заробітна плата», сформульований ст.1 Закону України «Про оплату праці» №108/95ВР від 24.03.1995: винагорода, як правило, в грошовій формі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує робітникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійних якостей працівника, результатів праці, фінансового стану підприємства.
Максимальним розміром заробітна плата не обмежується. Держава здійснює регулювання оплати праці, шляхом установлення мінімальної заробітної плати.
Мінімальна заробітна плата — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником погодинну, місячну норму (обсяг робіт).
До складу мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні й компенсаційні виплати. На 2005 рік розмір мінімальної заробітної плати складає 262 грн. за Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.2004р. №2285-IV.
Розмір заробітної плати регулюється системами оплати праці, встановленими в колективному договорі. Положення про оплату праці є складовою частиною колективного договору.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата може бути:
а) основна заробітна плата — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробіток, обслуговування, посадові обов’язки). Її встановлюють у вигляді тарифних ставок (окладів) і розцінок для робітників і посадових окладів для службовців;
б) додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідництво, особливі умови праці. Вона включає надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, які передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій;
в) інші заохочення та компенсаційні виплати — виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені законодавством або вище встановлених ним норм.
Більш докладно складові заробітної плати розкриті в «Інструкції із статистики заробітної плати», затвердженій наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. №5.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата — це винагорода, розрахована, як правило, у грошовій формі, яку за трудовим договором, власник чи уповноважений ним орган, виплачує працівникові за виконану роботу.
Відповідно до ст.96 «Кодексу законів про працю» основою організації оплати праці є тарифна система, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом:
- установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій;
- установлення розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності;
- встановлення умов і розмірів оплати праці працівників підприємств, установ і організацій, які фінансуються з бюджету;
- оподатковування доходів працівників.
Договірне регулювання оплати праці здійснюється на основі системи угод на державному (генеральна угода), галузевому, регіональному і виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до закону України «Про колективні договори й угоди».
Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» регламентується організація оплати праці на підприємстві. У ній вказується, що форми, системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, надбавки, компенсаційні виплати і т.д. встановлюються підприємствами в колективних договорах генеральних чи галузевих угодах.
Розрахунки заробітної плати за невідпрацьований час
a) Оплата понаднормових робіт. Понаднормові роботи, як правило, не допускаються. Такими вважаються роботи, виконувані понад встановлену тривалість робочого дня.
Ст.23 КЗпП України встановлює 5, 6 денний тиждень і тривалість щоденної роботи.
Ст.53 регламентує тривалість роботи напередодні свят.
Відповідно до ст.62 власник чи уповноважений ним орган може застосовувати понаднормові роботи тільки у виняткових випадках:
- проведення робіт необхідних для оборони країни, запобігання стихійним лихам, аваріях і усунення їхніх наслідків;
- проведення суспільно необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, каналізації;
- при необхідності закінчити почату роботу, яка в результаті непередбачених обставин, не може бути закінчена і її припинення може призвести до псування чи загибелі майна;
- при необхідності виконання вантажних робіт чи робіт по усуненню простою рухливого складу;
- при необхідності продовження роботи при неявці працівника, якщо робота не допускає перерви.
Понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 години протягом 2-х днів чи 120 годин підряд за рік.
Забороняється законодавством залучати до понаднормової роботи вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3-х років, осіб молодше 18 років і працівників, які навчаються у школах і технікумах без відриву від виробництва в дні занять.
Оплата праці за понаднормовий час здійснюється за ст.106 КЗпП:
- при погодинній системі оплати праці в подвійному розмірі годинної ставки;
- при відрядній оплаті виплачується доплата в розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації.
Компенсація понаднормової роботи шляхом надання відгулів не допускається.
б) Оплата роботи в нічний час. Відповідно до ст.108 КЗпП оплата роботи в нічний час проводиться в підвищеному розмірі, встановленому в генеральній, галузевій і регіональній угоді, колективним договором, але не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час. Нічним вважається час з 22.00 до 6.00.
Тривалість роботи в нічний час регулюється ст.54 КЗпП України. При роботі в нічний час тривалість роботи (зміни) скорочується на 1 годину. Така норма не поширюється на працівників, для яких вже передбачене скорочення робочого часу.
До роботи в нічний час забороняється залучати вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3-х років відповідно до ст.176 КЗпП і осіб молодше 18 років відповідно до ст.192 КЗпП та інших категорій працівників, передбачених законодавством. інваліди до роботи в нічний час допускаються з їхньої згоди, якщо це не суперечить медичним рекомендаціям.
в) Оплата роботи в святковій й неробочі дні. Святкові й неробочі дні зазначені в 1-й і в 2-й частинах ст.79 КЗпП. У ці дні допускаються роботи на безперервно діючих підприємствах, де припинення робіт не можливе через виробничо-технологічні умови.
Оплата праці в ці дні відповідно до ст.107 КЗпП проводиться в подвійному розмірі:
- відрядникам за подвійними відрядними розцінками;
- працівникам, праця яких оплачується за годинними чи денними ставками — в розмірі подвійної чи денної ставки;
- працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної чи денної ставки понад оклад, якщо робота виконується понад місячну норму.
За бажанням працівника, який працював у святковий чи неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
г) Оплата браку. У цьому випадку оплата праці проводиться відповідно до ст.112 КЗпП України. Якщо брак допущений не з вини працівника, то оплата праці по виготовленню такої продукції здійснюється за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника при цьому не може бути нижче 2/3 тарифної ставки (окладу).
Якщо брак відбувся в результаті прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також не з вини працівника і виявлений після прийняття виробу технічним контролем, оплата праці проводиться нарівні з оплатою праці за придатні вироби.
Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає.
Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.
д) Порядок оплати часу простою, допущеного не з вини працівника. Цей порядок регламентується ст.113 КЗпП України. Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки (окладу), але працівник повинен попередити власника чи бригадира (майстра) про початок простою.
За час простою не з вини працівника, коли виникає виробнича ситуація небезпечна для життя чи здоров’я оточуючих людей (природного середовища), за цим працівником зберігається середній заробіток.
Час простою з вини працівника не оплачується.
е) Поєднання (суміщення ) професій чи посад. Порядок роботи сумісників і оплата їх праці регламентуються постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 №245 «Про роботи із сумісництва працівників державних підприємств, установ, організацій» з доповненнями постанови Кабінету Міністрів України 31.08.1996 №1033 і положенням «Про умови роботи із сумісництва працівників державних підприємств» №43 від 28.06.1993. Цими документами визначено, що працівники, фахівці й службовці державних підприємств, установ, організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної роботи, іншу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому чи іншому підприємстві у вільний від основної роботи час.
Для роботи із сумісництва згоди власника чи уповноваженого ним органа за місцем основної роботи не потрібно. Тривалість роботи із сумісництва не може перевищувати 4 години на день і повний робочий день у вихідний день. Загальна тривалість роботи із сумісництва протягом місяця не повинна перевищувати 1/2 місячної норми робочого часу.
Оплата роботи із сумісництва проводиться за фактично виконану роботу. У разі встановлення погодинної оплати праці нормованих завдань оплата праці здійснюється за кінцевими результатами за фактично виконаний обсяг робіт.
Заробітна плата, отримана за роботи із сумісництва, під час нарахування середнього заробітку по основній роботі не враховується, крім заробітної плати:
- вчителів і викладачів, які працюють у декількох навчально-освітніх і вищих навчальних закладах, а також педагогічним працівникам дошкільних виховних і позашкільних навчальних закладів;
- медичних і фармацевтичних працівників лікувально-профілактичних і санаторно-епідеміологічних закладів охорони здоров’я, аптек, установ соціального забезпечення, дитячих будинків, інтернатів, будинків дітей-сиріт і дітей з відхиленнями в розвитку, сестер милосердя товариства Червоного Хреста і Червоного Місяця.
Працювати за сумісництвом не мають права керівники державних підприємств, установ, організацій, їх заступники і керівники структурних підрозділів, за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності, а також працівники, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом. Наприклад, згідно із ст.16 Закону України «Про державну службу» забороняється виконувати роботу на умовах сумісництва, крім наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності державним службовцям.
Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 №245 і п.6 ст.10 «Порядку надання щорічних відпусток», Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника-сумісника йому може даватися щорічна оплачувана відпустка одночасно з відпусткою по основному місцю роботи.
e) Оплата праці неповнолітніх. Неповнолітні, тобто особи, які не досягли 18 років, прирівнюються до повнолітніх в трудових відносинах. Вони можуть користуватися пільгами в області оплати праці, відпусток, але в Україні не допускається прийом на роботу осіб молодше 18 років (ст.188 КЗпП). При згоді одного з батьків чи осіб, які заміняють їх, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.
Ст.15 установлює скорочену тривалість робочого дня для працівників віком:
а) від16 до18 років – 36 годин на тиждень;
б) від 15 до16 років, а також для учнів, які працюють на канікулах, — 24 години на тиждень.
Заробітна плата працівникам молодше 18 років виплачується в розмірах, передбачених для працівників відповідних категорій при повній тривалості робочого дня.
Оплата праці учнів шкіл, профтехучилищ, вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації, які працюють у вільний від навчання час, проводиться пропорційно відпрацьованому часу.
ж) Розрахунок і виплата вихідної допомоги. Відповідно до ст.144 КЗпП при припиненні трудового договору працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середньомісячного заробітку, а у разі вступу на військову службу — не менше двохмісячного середнього заробітку, в результаті порушення власником законодавства про оплату праці, умов трудового договору — у розмірі, передбаченому в трудовому договорі, але не менше тримісячної середньої заробітної плати.
Середньомісячна заробітна плата для розрахунку вихідної допомоги обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці, що передують звільненню. Якщо протягом цих місяців перед звільненням працівник не працював, то середня заробітна плата йому обчислюється, виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи.
з) Відшкодування індексації заробітної плати. Відповідно до п.11. Порядку 1078 додаткові витрати, пов’язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться індексовані доходи. Сума індексації заробітної плати включається до фонду оплати праці на підставі п.2.2.7 «Інструкції із статистики заробітної плати» №5 від 13.01.2004р. Крім того сума індексації підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.
Сума індексації входить у заробітну плату при визначенні загальної суми заробітної плати для застосування податкової соціальної пільги.
Доходи громадян. Нарахування й утримання
За Законом України «Про податок з доходів громадян» від 22.05.2003 №889-IV під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні й компенсаційні виплати, або інші виплати та винагороди, які виплачуються платникові податку у зв’язку з відношенням трудового найму згідно із законом.
Виплата заробітної плати проводиться 2 рази на місяць чи 1 раз відповідно до того, як це прийнято в колективному договорі. Податок з доходу громадян утримується відповідно до Закону України «Про податок з доходу громадян» від 22.05.2003 №889-IV.
Нарахування, утримання і перерахування в бюджет податку з доходів громадян здійснюються підприємствами, установами й організаціями самостійно.
Розрахунок податку протягом усього року проводиться із суми місячного сукупного оподатковуваного доходу за ставкою, встановленою згідно із ст.7 Закону №889.
Підприємства усіх форм власності й фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності наприкінці кожного місяця, але не пізніше терміну одержання в установі банку коштів на виплату заробітної плати, зобов’язані перелічити в бюджет суми нарахованого й утриманого податку з доходів громадян за минулий місяць.
Об’єктом оподатковування громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів, отриманих з різних джерел на території України, а також за її межами.
Для громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, об’єктом оподатковування є дохід, отриманий із джерел в Україні.
При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи як у натуральній, так і в грошовій формі. Дохід, отриманий у натуральній формі, зараховується в оподатковуваний дохід за ринковими цінами, крім доходів сільськогосподарських підприємств, що визначаються за цінами продажу.
Починаючи з 1 січня 2004р. до 31 грудня 2006р., ставка оподаткування, яка визначена п. 7.1 ст. 7 Закону №889, встановлена на рівні 13% об’єкта оподаткування. Після цього терміну вона складатиме 15%.
Відповідно до п. 6.5.1 ст. 6.5 Закону №889 податкова соціальна пільга застосовується до доходу, одержаного платником податку у вигляді заробітної плати протягом звітного місяця, якщо її розмір не перевищує суми місячного мінімального прожиткового рівня для працездатної особи, встановленого законодавством, помноженої на 1,4 і округленої до ближчих 10 гривень (на даний момент 570 грн.).
Страхові внески по нарахуваннях на заробітну плату і утримання