До ритмічних зрушень характеристик клімату іпогоди, що пов'язані зі зміною дня і ночі, пори року, людина, загалом, за час свого еволюційного розвитку пристосувалася. Більшість людей сприймають такі зміни без будь-яких небажаних проявів з боку стану здоров'я. Проте існує певна категорія осіб, які досить гостро та непередбачено реагують на різкі аперіодичні зміни погодних умов. Якщо першу групу осіб називають "метеостійкими", або "метеорезистентними", то другу — "метеолабільнимн",або"метеочутливими" людьми.
У метеолабільних людей несприятливі зміни погоди викликають різноманітні, інколи навіть такі, що загрожують життю, зрушення у стані здоров'я, які мають назву"геліометеотротііреакції".
Слід підкреслити, що геліометеотропні реакція не є нозологічною одиницею в повному розумінні цього слова й, отже, не має чітко визначеного симптомокомплексу. Характер геліометеотропної реакції та її вплив на організм залежать від основного захворювання, типу вищої нервової діяльності, особливостей умов праці та побуту. Разом з тим, хоч і геліометеотропні реакції різноманітні за своїми проявами, всі вони мають спільну рису — виникають одночасно у багатьох людей, що перебувають в однакових та однотипних метеорологічних умовах.
До захворювань, при яких найбільш часто реєструються погодозумовлені геліометеотропні реакції, слід віднести:
· Ревматизм
· ішемічна хвороба серця
· пневмонія
· бронхіальна астма
· виразкова хвороба шлунка
· гломерулонефрит
· геморагічний васкуліт
· вегетосудинна дистонія
· гіпертонічна хвороба
· бронхіт
· гастродуоденіт
· пієлонефрит
· тромбоцитопенічна пурпура
· аероотит
Класифікації геліометеотропних реакцій
Зараз існує три підходи щодо класифікації геліометеотропних реакцій.
Перший з них, висунутий Р.К. Гогебедашвілі (1965), передбачає оцінку наявності та ступеня вираженості суб'єктивних та об'єктивних зрушень
І тип — геліометеотропні реакції- із суб'єктивними відчуттями;
II тип — геліометеотропні реакції з об'єктивними змінами;
IIтип — геліометеотропні реакції з вираженими проявами та наявністю ускладнень у вигляді серцево-судинних катастроф.
Другий підхід, розроблений А.Д. Дахіннм (1969), зумовлює виділення основних клінічних симптомів геліометеотропних реакцій:
· геліометеотропні реакції з церебральним синдромом;
· геліометеотропні реакції з кардіальним синдромом;
· геліометеотропні реакції з астматичним синдромом та вегетативно-судинними порушеннями.
Третій підхід, науково обґрунтований у дослідженнях С.Г. Горових та А.П. Соломатіна (1978), дозволяє визначити особливості перебігу геліометеотропних реакцій:
•I ступінь — легкі геліометеотропні реакції (скарги загального характеру, переважно стосовно психоемоційної сфери);
•II ступінь — виражені геліометеотропні реакції (суб'єктивні зрушення та наявність виражених зрушень відносно центральної нервової системи);
•III ступінь — тяжкі геліометеотропні реакції (виражені судинні кризи).
Існують так звані сезонні захворювання, які у відповідну пору року мають виражену схильність до поширення загострень та більш тяжкого перебігу.
До них належать:
гострі кишкові інфекції, дизентерія, тиф, паратифи, лептоспіроз, поліомієліт, літній менінгіт, трихомонадний кольпіт, що характеризуються підвищенням рівня захворюваності влітку (липень, серпень);
вірусний гепатит, виразкова хвороба шлунка, гострий лейкоз, на які рівень захворюваності має схильність підвищуватися восени (жовтень, листопад);
рахіт, ангіна та ГРВІ, скарлатина, дифтерія, пневмонії, паротит, екзема, псоріаз, Базедовахвороба, що характеризуються підвищенням рівня захворюваності взимку (грудень, січень, лютий).
Кількісна оцінка метеочутливості проводиться на основі визначення метеопатологічного індексу по Rubbег за формулою 29: