І. Р. Гальперін зазначає, що в межах одного функціонального стилю й навіть типу тексту заголовки різняться за синтаксичними, семантичними й структурними показниками [2, С. 18]. Заголовок – це не просто назва твору чи його частини, що друкується над текстом, це перше слово, з яким автор газетної статті звертається до читачів, це постійний, незмінний елемент газети, кодифікатор змісту статті, який репрезентує головну думку автора й тему матеріалу. Заголовок стоїть над текстом, що дає змогу функціонувати йому як самодостатній мовній одиниці. Такі заголовки виразні й зрозумiлi ще до прочитання тексту.
Як вважає О. Д. Пискач, „найкращі газетні заголовки повинні відповідати таким критеріям: максимальна інформативність, об’єктивне відображення ідейно-тематичного змісту публікації, самобутність і оригінальність, публіцистична гострота й експресивність, структурна завершеність й інтонаційна виразність, точність уживання лексем, нормативність тощо”[10, С. 413].
Засобів актуалізації газетних назв дуже багато. Журналіст може використовувати для створення виразного заголовка практично будь-який мовний засіб за умови, що назва буде доцільною i експресивною. „Корова зробить мільйонером” [УМ. – 25. 10. 2007 р. – С. 7] – у заголовку подано незвичайну ситуацію. Незрозуміло, як „корова” може „зробити мільйонером”. Цією неясністю й зумовлена виразність заголовка. Наказова форма дієслова, що передає апеляцію, заклик до читача, також сприяє увиразненню й приверненню уваги: „Поміряйте одеські кілометри”(про ринок на 7 км) [УМ. – 20. 10. 2007 р. – С. 8]. Перевагою спонукального заголовка можна вважати перш за все те, що він є стислим і водночас вражаючим (від трьох до п'яти слів). Його недолік — замало інформативності. Ось чому в щоденних виданнях він супроводжується інформативним підзаголовком та (або) надзаголовком, а в журнальних статтях — врізом (шапкою), які його пояснюють.
Важливим джерелом експресивності заголовків є метафора – „троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні на основі подібності за кольором, формою, призначенням” [11, C. 123]. Влучні метафори – прекрасний засіб образної характеристики явища, що допомагає підкреслити нові, ніби приховані раніше якості предмета, показати його з іншого боку. Зафіксовано такі найбільш оригінальні випадки уживання цього тропу у заголовках: „Сходи у пам’ять” [УМ. – 27. 10. 2007 р. – С. 1], „Архітектурна молитва за місто” [УМ. – 23. 10. 2007 р. – C. 12], „Поховані дощем” [УМ. – 16. 10. 2007 р. – C. 1], „Коса дозволила „косити” від армії” (про передвиборчі обіцянки Юлії Тимошенко) [УМ. –19. 10. 2007 р. – C. 1], „Важка пора – осінь життя” (про труднощі пенсіонерів) [УМ. – 29. 07. 2001 р. – C. 4], „Солдатський чобіт на коаліційній угоді” [УМ. – 26. 10. 2007 р. – C. 2], „Знайдіть ліки для совісті” [УМ. – 21. 11. 2007 р. – C. 6], „Реаніматолог традиції” (про харківського кобзаря) [УМ. – 02. 11. 2007 р. – C. 19], „Весь світ на язиці” [УМ. – 09. 11. 2007 р. – C. 1] тощо.
На основі використання загальномовних та контекстуальних антонімів (слів з протилежним значенням) з метою досягнення певного виражально-зображального ефекту (увиразнення протилежності чи підкреслення несумісності) журналісти „УМ” часто вдаються в заголовках до антитези. Антитеза (гр. antithesis) – стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів, в основі якої лежить антонімічна пара (загальномовна або контекстуальна) [11, С. 68]: „Старовинна музика проти масової культури”[УМ. – 21. 09. 2007 р. – C. 19], „Одні вимагають – інші ігнорують...” [УМ. – 17. 05. 2002 р. – C. 6], „Білий король „чорної” музики”[УМ. – 19. 10. 2007 р. – C. 21], „Лежачий” так і не піднявся” [УМ. – 02. 10. 2007 р. – C. 2], „Довго будували – швидко впав” [УМ. – 02. 10. 2007 р. – C. 3], „Фініш як старт” [УМ. – 30. 10. 2007 р. – C. 4]. Інколи, захопившись образністю або перекладаючи російський варіант назви, журналісти допускаються прикрих помилок: „Тріумф обернувся трагедією” [УМ. – 20. 20. 2007 р. – C. 6].
Зі стилістичною метою автори газетних публікацій часто звертаються до омонімів, що вводяться в текст для виявлення дотепності, для пародійного спрямування назви, її стилістичної витонченості: „Зірка для зірки” [УМ. – 20. 20. 2007 р. – C. 12]. Омоніми є основою для створення каламбурів, а каламбурна манера вислову характерна для текстів сучасної преси.
У заголовних елементах „УМ” широко використовуються стилістичні можливості паронімів, що також допомагають втілювати різноманітні прийоми гри слів. Як зазначає О. Д. Пономарів, „паронімія для створення каламбурів виявляється набагато придатнішою, ніж омонімія, оскільки близькість звучання, а не точний звуковий збіг дає більші можливості для змалювання відповідних ситуацій. У паронімів ширші можливості асоціативних зв’язків” [11, С. 52]: „Адине полум’я” (про ювілей Ади Роговцевої; асоціативна гра на імені) [УМ. – 06. 11. 2007 р. – С. 2], „Парад левів у місті Лева” [УМ. – 28. 09. 2007 р. – С. 6].
Популярним на шпальтах газет є і такий давній троп як гіпербола.Загалом, підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища, наслідків події вважають однією з найбільш властивих рис газетної публіцистики: „Цар Кінг”(про відомого співака) [УМ. – 21. 09. 2007 р. – C. 21].
Не фіксована у попередніх дослідженнях преси, однак надзвичайно поширена у заголовних елементах сучасних газет парцеляція – „стилістична фігура, що ґрунтується на розділенні речень на відрізки з метою увиразнення, експресивності, динамізму, акцентуації мовлення”: „Народ і партія єдині. В Європі” [УМ. – 19. 10. 2007 р. – C. 5], „Ламаємо традиції. Дорого” [УМ. – 05. 10. 2007 р. – C. 1].
Випадки римування та ритмізація у заголовках „УМ”–поодинокі,однак показові, оскільки виконують естетичну та ритмоінтонаційну функції.Жоден читач не залишиться байдужим і обов’язково зверне увагу на такий прийом:„Для угоди нема поганої погоди” [УМ. – 6. 10. 2007 р. – C. 4], "Коропинки для дитинки" – про нову дитячу книжку [УМ. – 08. 04. 2006 р. –C. 7], „Газ пішов від нас” [УМ. – 11. 10. 2007 р. – C. 1]. На відміну від власне авторського римування, римування поетичне (тобто перефразовані рядки відомих народнопоетичних чи літературних творів, естрадних пісень) надзвичайно популярне на сторінках сучасної періодики. Мотиваційні заголовки „поетичного різновиду” можуть бути просто кумедними: „Цілуй, цілуй, цілуй її — потрапиш до тюрми” [УМ. – 29. 01. 2002 р. – C. 3], „…А за нею Гіві, як барвінок, в'ється” (описано історію міжнаціонального кохання) [УМ. – 17. 02. 2000 р. – C. 5], а можуть і допомагати завуальовано і гостро подати свою позицію: „Чом ти не прийшов, як Мороз зійшов?” [УМ. – 01. 02. 2002 р. – C. 1], „Мені тринадцятий минало, лупив теляток я дрючком” [УМ. – 21. 05. 2002 р. – C. 6], „Кохайтеся, чорнобриві, та не перед відеокамерою” [УМ. – 05. 01. 2002 р. – C. 8], „На майдані за церкву революція іде” (про міжконфесійний розбрат) [УМ. – 01. 09. 2001 р. – C. 8], „На майдані в котловані знову техніка гуде” [УМ. – 20. 09. 2001 р. – C. 4].
1.1.3. Структура заголовків „України молодої”
Спектр функцій, які виконує заголовок, залежить від його структурної організації, що представлена такими структурними моделями:
- односкладні (номінативні та віддієслівні) речення;
- двоскладні (поширені, непоширені) речення;
- складні, еліптичні, парцельовані речення;
- ізольовані підрядні речення.
Односкладні речення широко вживаються у заголовках „УМ”, оскільки вони виражають думку в максимально стислій формі, що привертає увагу та зосереджує читача на найголовнішому в повідомленні. До заголовків, виражених односкладними реченнями, відносяться:
а) номінативні заголовки, ядерний компонент яких виражений іменником: „Літописець відродженої крайової „Просвіти” [УМ. – 27. 05. 2000 р. – C. 3], „Срібні акорди різдвяної колядки”[УМ. – 12. 01. 2000 р. – C. 4], „Формула лідера” [УМ. – 17. 10. 2007 р. – C. 3];
б) віддієслівні заголовки, ядерний компонент яких є інфінітивом: „Перетворити радість на біду”[УМ. – 27. 08. 2002 р. – C. 11], „І депу-татський трон посісти...” [УМ. – 04. 03. 2005 р. – C. 8].
Аналіз заголовків, виражених двоскладними реченнями, проводимо з позицій конструктивного синтаксису. Елементи, які входять до складу ядерного речення, зберігають свої незмінні граматичні та лексико-семантичні характеристики. Так, заголовок „Помаранчеві” повертаються у владу”[УМ. – 17. 10. 2007 р. – C. 4] виражений двоскладним непоширеним реченням, єдність елементів якого забезпечується обов’язковими дистрибутивними відношеннями між його елементами: “підмет – дієслово-присудок – прямий додаток”. Поширення ядерного речення досягається шляхом відповідних синтаксичних процесів, найбільш типовим з яких для заголовків „УМ” є розгортання. Аналіз фактичного матеріалу свідчить про те, що відношення між елементами розгортання можуть бути:
а) атрибутивними: „Біла” й закохана Кейт Мосс поборола депресію” [УМ. – 07. 10. 2007 р. – C. 12];
б) вербіальними: „Визволені не можуть забути своїх визволителів” [УМ. – 08. 05. 2003 р. – C. 3].
Атрибутивні та адвербіальні відношення між елементами речення зумовлюють поєднання інформативної та оцінної функцій, оскільки атрибутивні елементи вказують на ознаки, а адвербіальні – на характер висвітлюваних подій.
Кількість предикативних центрів, які наповнюють заголовки, виражені складними реченнями, зумовлюють їхній інформаційний потенціал та виконувані ними функції. Інформативна функція є домінуючою, яка може поєднуватися з оцінною, спонукальною або інтригуючою залежно, наприклад, від типу підрядного речення.
Серед заголовків, виражених складними реченнями, зустрічаються такі типи:
а) - безсполучникові: „Котились води, дихала земля...” [УМ. – 22. 11. 2003 р. – C. 7];
- сполучникові: Або розумне співать, або зовсім мовчать [УМ. – 14. 02. 2004 р. – C. 5];
б) складнопідрядні речення:
- з підрядними займенниково-означальними: „Чому судилося, те і сталося”[УМ. – 19. 03. 2004 р. – C. 7];
- з підрядними з’ясувальними: „І снилось, як гаряче дихають в спину...” [УМ. – 04.06.2000р. – C.8];
- з підрядними ступеня і способу дії: „Знахабніли настільки, що зароблене не віддають” [УМ. – 02. 04. 2000 р. – C. 6].
Заголовок покликаний експліцитно передати мету повідомлення, встановити контакт із читачем, привернути його увагу, викликати зацікавленість до теми опублікованого матеріалу. Як компонент композиційної структури газетного тексту заголовок набуває статусу речення незалежно від його синтаксичної структури, оскільки він характеризується предикативністю й реалізує комунікативний намір адресанта.
ВИСНОВКИ
Економний, точний вислів думки – найважливіша вимога стилістики. Особливо важлива яскравість і точність для заголовка, адже заголовок – перше, з чим стикається читач газети, перше, на що звертає увагу, коли проглядає газетну смугу; за заголовками орієнтуються у змісті газети. Заголовок є першим сигналом, що спонукає нас читати газету або відкласти її убік. Передуючи тексту, заголовок несе певну інформацію про зміст публіцистичного твору. Водночас заголовок газетної смуги, газетного номера має емоційне забарвлення, що збуджує читацький інтерес, привертає увагу. Дослідження психологів показали, що 80% читачів приділяють увагу тільки заголовкам, тому так важливо журналістові вибрати заголовок для своєї публікації. У декількох словах потрібно не тільки передати основний сенс статті, її зміст, але й привернути увагу, зацікавити читача, проте не варто забувати, що не всі принципи дієві. Дуже часто під сенсаційними й галасливими заголовками нічого не говориться і не пояснюється. Читач розчаровується не тільки в окремій публікації, але й у виданні в цілому. Не варто заради красивого і гучного слівця ризикувати довірою читача. Заголовок – обличчя всієї газети, він впливає на популярність видання.
Головним, глибоким і безцінним джерелом для заголовків служить саме життя. Потрібно вибирати найяскравіше, переконливіше й цікаво подавати. Для цього в заголовку можуть використовуватися всі відомі лексичні й синтаксичні засоби виразності. Можуть виникати експресивні заголовки, створені на основі переносного значення слів, забарвленої лексики, синонімів і антонімів. У заголовку можуть використовуватися прислів’я, приказки, фразеологізми, назви відомих пісень, кінофільмів, п’єс, цитати з цих творів, розмовні елементи, фонетичні й морфологічні засоби виразності. У морі преси читач зупинить свій погляд на заголовку, що зацікавив його.
Матеріали зі сторінок видань зібрала Чагорська О.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Баранник Д. Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації / Д. Х. Баранник // Мовознавство. – 1983. –№ 6. – С. 13-18.
2. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования /
И. Р. Гальперин – М. : Наука, 1981. – 139 с.
3. Германов В. Г. Журналістське слово як засіб передачі внутрішнього стану людини / В. Г. Германов // Стиль і текст. Вип.2. – 2001. – С. 208-214.Бібліогр.: с.214, позицій 12.
4. Голянич М. Внутрішня форма ключового слова в текстах засобів масової інформації / М. Голянич // Вісник Прикарпат. ун-ту. Сер.:Філологія. – Івано-Франківськ : Плай, 2000. – С.120-125. Бібліогр.: с.125, 8 назв.
5. Гуревич С. М. Номер газеты: учеб. Пособие / С. М. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2002. – 191 с. Бібліогр.: с.185-189.
6. Денискіна Г. О. Мовностилістичні й тактико-стратегічні засоби прихованого впливу у жанровій структурі рекламного нарису / Г. О. Денискіна // Наук. вісник Херсонського держ. ун-ту. Сер.: „Лінгвістика”: Зб. наук. праць. Вип.V. – Херсон : Вид-во ХДУ, 2007. – 386 с. – С. 274-279. Бібліогр.: с.279., назв 6.
7. Єрмоленко С. Я. Мова преси // Українська мова. Енцикл. / С. Я. Єрмоленко. – К. : Вид-во “Укр. енцикл.” імені М. П. Бажана, 2000. – С. 323.
8. Зильберт Б. А. Социопсихолингвистическое исследование текстов радио, телевидения, газет / Б. А. Зильберт / Под ред. В. Г. Костомарова. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1986. – 211 с.
9. Кулаков А. Н. Заголовок и его оформление в газете: учеб. пособие / А. Н. Кулаков. – Л., 1982. – 87 с.
10. Пискач О. Д. Стилістичні можливості газетних заголовків (на матеріалі закарпатської періодики 1999 – 2000 років) / О. Д. Пискач // Вісник Харківського ун-ту. Сер.: Філологія. Вип. 42 (№632) / Відп. за випуск
Ю. М. Безхутрий. – Х. : Вид. центр ХНУ ім. В. Н. Каразіна; П П „Азамаєв”, 2004. – С. 412-416. Бібліогр.: с.415, назв 11. Тираж 150 прим.
11. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: підруч. – 3-тє вид., перероб. і допов. / О. Д. Пономарів / Рецензенти Н. Ф. Клименко,
Н. І. Тоцька. – Тернопіль : „Навчальна книга – Богдан”, 2000. – 248 с.
12. Стишов О. А. Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації): монографія / О. А. Стишов. – К. : Вид. центр КНЛУ, 2003. – 388 с.
13. Стрельцов Б. В. Проблемы модификации функций и предмета публицистики в газетных жанрах.: Автореф. дис. д-ра филол. наук /
Б. В. Стрельцов. – Минск, 1974. – 42 с.