Проблема запозичень в українській мові не нова. Цю тему досліджувало багато науковців, зокрема: Д. Шелудько, І. Шаровольський, І. Огієнко.
Л. Булаховський, Ю. Жлуктенко, Л. Гумецька, Й. Андерш, П. Лизанець,
М. Рогаль, Л. Худаш, В. Русанівський, А. Непокупний, Н. Романова,
С. Гриценко, Л. Архипенко та ін.
Особливо важливе місце у теорії запозичення займає саме питання про визначення терміна «запозичення».
В. Сімонок зазначає, що в науковій літературі для позначення запозичених слів використовуються різні терміни – запозичені слова, іншомовні слова, іншомовні елементи, а також на позначення процесів запозичення – інтерференція мов, взаємодія мов, калькування тощо.
На наш погляд, доцільним є визначення терміна запозичення, подане в «Енциклопедії української мови»: «Запозичення – звук, морфема, слово або його окреслене значення, фразеологізм, синтаксична конструкція, перенесені з однієї мови в іншу, а також сам процес подібного перенесення» [15, с.179].
Дослідники, які займалися питаннями білінгвізму, інтерференції, розглядають запозичення і як один із результатів контактування двох мов, і як результат інтерференції.
Цікаве тлумачення терміна «запозичення» подає В. Розенцвейг: «Обидва ці терміни (змішування мов і взаємний вплив мов), як і термін «запозичення», що часто вживається стосовно явищ контакту в цілому, а не тільки в галузі словника, являє собою складний процес мовних контактів, у якому та чи інша з двох (і більше) мов виступає як сторона, що «дає» напротивагу другій стороні, що «бере», або ж у якому обидві мови збагачують одна одну» [10, с.6–7].
Учені, які розглядають запозичення як процес міграції мовних елементів з погляду мови-рецептора, пропонують інше розуміння терміна «запозичення»: це не тільки проста передача готових елементів однією мовою у володіння іншої мови, це водночас і процес їх органічного освоєння системою цієї мови, пристосування до її власних потреб, перетворення формального й семантичного в умовах іншої системи.
Запозичення здійснюється двома шляхами: усним – через безпосереднє спілкування, в умовах контакту з носіями іншої мови; та писемним – через книжки, юридичну літературу, офіційні документи [9,с. 263].
Про два значення терміна «запозичення» говорить також Ж. Мазуро: «Цей французький термін позначає одночасно і акт, у результаті якого одна мова засвоює елемент іншої мови, і сам запозичений елемент» [6, с.104].