Жодна мова світу не може бути відмежованою від сусідів або захищена від проникнення чужорідних мовних елементів. Вона зазнає змін під впливом різноманітних чинників: історичних, економічних, політичних.
Протягом століть до лексичної системи російської мови органічно вливались українські слова. Це, наприклад, такі лексеми: стерня, хлебороб, неполадки, девчата, чрезвычайно тощо. Але багатовікова історія лінгвоциду української мови призвела до того, що вона стала втрачати свою самобутність. Російські граматичні форми довгий час “напливали” на споконвічно утворені українські, звукові особливості чужої мови витісняли рідні. Класичним прикладом може бути поступове зникнення форми кличного відмінка (тривалий час йшлося лише про кличну форму, і тільки український правопис 1993 року відновив кличний відмінок); стали менш вживаними і почали зникати форми іменників чоловічого роду із закінченнями -ові, -еві у формі давального відмінка; неправильно сполучуємо числівники два, три з іменниками (три хлопця, два місяця); відкидаємо споконвічні українські африкати [дж], [дз] (кукуруза — кукурудза, посажено — посаджено). Досить поширеними є помилки при конструюванні словосполучень, зокрема у діловому мовленні; значна кількість помилок допускається у перекладах, бо наявність в обох мовах спільнослов'янської та східнослов'янської лексики породжує ілюзію однаковості словникового складу. Така взаємодія — неминучий природний наслідок спілкування двох народів. При виникненні нових слів чи словосполучень внаслідок вимог життя, а не помилок чи штучного запровадження, базування або запозичення лексеми з іншої мови — це закономірне явище розвитку лексичної системи мови-реципієнта.
Після проголошення Україною незалежності відбулася зміна мовного регулювання на державному рівні: українську мову визнано єдиною державною мовою. Проте проблема двомовності (білінгвізму) не зникла й опісля 20-ти років незалежності.
В умовах паралельного функціонування двох близькоспоріднених мов — російської та української — існує процес взаємого проникнення їхніх елементів. Воно відбувається на різних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному, синтаксичному. Цей процес є досить плідним. Росіянізми в нашому мовленні — це наслідок багатовікового засилля російської мови в Україні. Вони проникли в мову мільйонів українців, засмітили її та перетворили в суржик [5]. Суржик — мовний покруч, результат незнання людиною української й російської мов на достатньому рівні, внаслідок чого вона перемішує їхні слова, відмінює мовні одиниці першої мови за граматичними вимогами другої та навпаки, «використовує якийсь притаманний саме цій мові вислів і живосилом тягне його в іншу мову, оминаючи традиції класичної літератури й живу народну мову» [6, с.19]. Тобто визначаємо суржик як основне джерело утворення росіянізмів і їхнього проникнення у літературну мову й мову публіцистики.