На сьогодні є досить актуальним та важливим питання типологічного поділу періодичних видань, який і досі не є однозначним та чітко сформованим. Крім того, у зв’язку з розвитком преси виникають нові типи видань, а разом з ними – інші підходи до їх класифікації.
Розробляють питання типології дитячих видань і українські дослідники. Серед них можна виділити праці В. Іванова, С. Гурьєвої,
І. Герман, О. Кузнєцової, М. Недопитанського, Й. Лось, В. Різуна,
Т. Хітрової. Варто зазначити, що проблеми типологічного поділу українських мас-медіа лише віднедавна почали хвилювати вітчизняних науковців.
В Україні преса типологічно досить неоднорідна, постійно пристосовується до запитів аудиторії і орієнтується на західну модель типології, а на думку деяких дослідників, навіть повністю її копіює [4, с.12–13].
Типологічна характеристика видань в Україні багато в чому визначається демографічним чинником (за часів радянської влади цього поділу не було, бо аудиторія була однорідною). Професор В. Іванов формування читацької адреси перш за все тісно пов’язує з соціально-демографічним чинником і називає дві основні групи характеристик, які формують аудиторію: соціально-демографічні (місце проживання, освіта, стать, вік, професія і посада, національність) та спеціалізовані чинники, що безпосередньо пов'язані з діяльністю людини [12, с.113].
Деякі вчені висувають на перше місце ознаку читацької аудиторії, стверджуючи що саме читач визначає напрям створення і розвитку видання. Відомі російські дослідники типології Є. Корнілов та А. Акопов «стійкою ознакою» типологізації періодики вважають «відношення з читачем»: «Друковані видання створюються для читача, тому як би ми не розглядали газети чи журнали, в основі є читач» [1, с. 42].
Проте зрозуміло, що тип видання формується не лише від читацької аудиторії та її інтересів, тому не варто виділяти ці ознаки як основні.
А. Акопов вважає, що новий тип видання виникає завдяки трьом типоформуючим ознакам: засновник, мета й завдання читацької аудиторії
[1, с. 42]. Більшість дослідників погоджуються з тим, що всі три ознаки тісно пов’язані між собою і випливають одна з одної, але кожна з них може виступати основою під час формування нового типу.
Дослідниця видань окремого регіону Т. Хітрова структуру системи преси запорізького краю диференціює за такими ознаками: за географічною (територіальною), за національно-мовною (україномовні, російськомовні, двомовні видання), за демографічною ознакою (аудиторний фактор), за проблемно-тематичним спрямуванням (громадсько-політичні, літературно-мистецькі, літературно-художні, розважальні, спеціалізовані, рекламно-довідкові, промислово-виробничі, сільськогосподарські, екологічні, релігійні видання), за ідейно-політичним спрямуванням, за видавцем (офіційні, приватні й партійні видання), за соціальною ознакою та періодичністю (щоденні видання, газети з періодичністю 2−3 рази на тиждень, тижневі, двотижневі й місячники) [19, с. 171].
Ця типологія певним чином допомагає структурувати пресу не лише запорізького краю, а й загалом українську. Проте її не можна назвати повною, оскільки в наведеній класифікації не вистачає характеристики за цільовим призначенням, яка є досить важливою.
Типологія дитячих видань має дещо інший поділ та пріоритети. У своїх дослідженнях І. Руденко стверджує, що багато в чому типологію визначає характер аудиторії, на яку розраховані видання (віковий критерій, особливості розвитку дитини, умови та місце її проживання ) [2, с. 188–193].
Зважаючи на строкатість дитячої аудиторії, видання для цієї категорії читачів, можна розділити на дві основні групи: за ознаками статі (для хлопчиків, дівчаток та хлопців і дівчат разом) та за віком. Особливими є видання для вихованців дитячих будинків і шкіл-інтернатів, для дітей з фізичними вадами.
Ще однією ознакою, що дозволяє групувати дитячі видання залежно від характеру аудиторії, є масштаб розповсюдження. За цією ознакою І. Руденко виділяє такі групи: поширювані в усій державі та сусідніх країнах; поширювані лише у державі, в якій вони видаються; регіональні видання національною мовою (часто мають варіант іншою мовою: двомовні, тримовні); видання, що орієнтуються на дитяче населення окремих територіальних одиниць держави: обласна преса, районна чи міська; видання шкільної преси, що випускаються, як правило, для учнів одного навчального закладу (школи, ліцею, гімназії, коледжу, технікуму) [2, с. 193–195].
Також дитяча преса за своїми типами розподіляється на універсально-тематичну (висвітлення різних сфер життєдіяльності) та монотематичну (журнали, присвячені окремим галузям знань) [18, c. 7-71].
М. Анікіна, аналізуючи молодіжну пресу за критерієм цільового призначення, виділяє лише 4 групи видань: інформаційно-публіцистичні, науково-популярні, літературно-художні, розважальні [2, с. 183]. Проте вважаємо, що таких груп набагато більше, серед них: пізнавально-ігрові, навчальні, художні, науково-художні, універсально-тематичні, довідкові, пізнавально-розважальні тощо. Ці типи не є постійними, завжди синтезуються, видозмінюються залежно від запитів аудиторії.
Очевидним є і той факт, що дослідники дитячої та юнацької періодики не завжди звертають увагу на такий тип преси, як юнкорівська (видання, що творяться дітьми без участі дорослих), хоча цей різновид дитячо-юнацької преси є особливим і також потребує детального розгляду.
Отже, питання типологізації видань, у тому числі й дитячих, у наш час є досить актуальним. Шляхи вдосконалення усіх цих схем полягають не лише в урахуванні усіх критеріїв та ознак поділу, а ще й увазі до вимог сьогодення. Саме це допоможе зробити типологічні конструкції вичерпними, а видання якісними.