2.1. Визначення поняття «фразеологізм»
«Фразеологія (від гр. phrasis – спосіб вираження, зворот і logos – слово, вчення) – це розділ мовознавства, в якому вивчається фразеологічний склад мови (фразеологічні одиниці, їх ознаки, закономірності функціонування у мовленні та процес утворення)» [7, с. 252].
Термін «фразеологія» має два значення:
- розділ мовознавства, що вивчає стійкі сполучення слів, їхній склад, будову та значення;
- сукупність стійких сполучень слів – фразеологічних одиниць певної мови [7].
Фразеологічною одиницею (фразеологізмом) називається лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мовленні за традицією, автоматично, наприклад: землі під ногами не чути, брати бика за роги, наш брат, нашого полку прибуло, палець об палець не вдарити, прокатати на вороних, шкребти за душу, льоду серед зими не випросиш, підпустити шпильку, скатертю дорога.
Існують відмінності тлумачення фразеологізму як мовного явища. Це можна відстежити, аналізуючи визначення, подані в наукових працях у різні часи. Так, радянські автори сприймали фразеологізм як стійку, постійну за своїм компонентним складом, відтворювану одиницю мови, що має єдине цілісне значення [11, 124]. Однак це визначення наврядчи можна вважати правильним, оскільки фраземи не є перманентними за складом, а можуть видозмінюватися, як цього хоче автор, що ми часто бачимо у мові сучасної української періодики (детальніше про явище трансформації фразеологічних одиниць йтиметься нижче). До того ж деякі фразеологізми є полісемічними, що повністю спростовує думку про «єдине» значення.
Більш пристосоване до розвитку мови визначення подають сучасні автори
Н. Г. Шкуратяна та С. В. Шевчук, які називають «фразеологізмом» лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка має цілісне значення та відтворюється у мовленні автоматично, за традицією [16, 165]. Проте й тут ми знаходимо певний недолік: традиційність та автоматизм відтворення допускає, що фразеологія є сформованим явищем і більше не розвивається. Однак нині велика кількість авторів реалізовує свій творчий потенціал саме у творенні нових фразеологічних висловів. Тому при з’ясуванні цього мовного явища не можна керуватися просто «впізнаванням».
Своєрідно тлумачить фразеологічну одиницю дослідник Я. А. Баран. Він визначає фразеологізм як віртуальний знак мови, оформлений у вигляді словосполучення або речення, з повним або частковим переосмисленням компонентів, призначенням якого є вираження номінативно-експресивної функції [2, 77].
Відмінності у тлумаченнях є в кожного автора, до того ж вони можуть бути як незначними, так і досить суттєвими, виражати нові цікаві погляди. На нашу думку, фразеологізм – це особливе, чітко усвідомлене мовне явище, що за будовою виражається сполученням слів або реченням, характеризується роздільною оформленістю компонентів, цілісністю значення і здатністю до трансформації. Фразеологізми можуть виконувати різні функції та вживатися в усіх стилях мови.