Прикметник, як ніяка інша частина мови, має невичерпні можливості збагачувати й уточнювати словник дітей, надавати висловленню точності чи образності, яскравого емоційного забарвлення, адже мовлення молодших школярів бідне й безбарвне саме через обмежене вживання прикметників, невміння використовувати їх багатозначність і синоніміку.
У мовленні прикметники набувають нових значень та емоційних відтінків, конкретизуються, розширюються і збагачуються їхні лексичні значення. Вільне та змістовно виправдане використання прикметників передбачає формування вмінь застосовувати їх у контекстах, що характеризуються різними стилістичними, жанровими та іншими особливостями.
Наявність у тексті великої кількості прикметників свідчить про його «описовість», а вона знижує напругу дії і вимагає від читача більшої смислової зосередженості. Наприклад:
«Далеко-далеко у високих горах жив дуже сильний і страшний вітер. Був він уже досить старий. Його сива борода за роки стала довгою і кудлатою, що він і сам не бачив її кінця» (О. Польова «Дідуган-вітрюган»)
Прикметники роблять текст особливо зримим, виразним, допоможуть побачити картину і передати почуття автора. Наприклад:
«Падають листочки
Буро-золотаві.
Де не глянь, навколо
Килим кольористий,
Віти напівголі
Й небо синє-чисте» (К. Перелісна «Золота осінь»).
Прикметник формує пізнавальну активність читачів. Використання прикметників не лише збагачує словниковий запас дитини, а й формує «описову» культуру мовлення.
Щоб розглянути роль прикметників у виданні, було умовно поділено тексти журналу на 3 групи: художні твори, пізнавальна та ігрова інформація.
1. Щодо використання прикметників у художніх творах, варто зазначит, що саме вони створюють «описовість» тексту, формулюють основні характеристики об’єкта, що дає можливість дитині уявити його. Завдяки прикметникам можемо відчути всі емоційні відтінки. Наприклад:
«Вона пахне скрипучими кораблями і солоними океанами, холодними крижаними горами і гарячим піском пустелі, гладенькими блискучими акулами і м’якими білими ведмедями, потертими шкіряними валізами і новенькими квитками, стоптаними запилюженими підошвами і обтертими пекучими колінами…» [2. – № 1. – с. 6].
Якби не було використано прикметники, то текст залишився б сухим та нудним, не відчувалася б та емоційна близькість із героями.
2. Прикметники у викладі ігрової інформації перетворюються на провідний елемент гри, адже в цьому й полягає суть розваги. Більшість ігор журналу мають на меті сформувати пізнавальну активність дітей, оперуючи лише ознаками. Наприклад: підрубрика «Прикмета» (пограй у лото – дізнаєшся осінню прикмету» [2. – № 9. – с. 16].
Приходимо до висновку, що «описова» функція прикметника найголовніша при створенні та розв’язанні подібних ігор.
3. Використання прикметників у викладі пізнавальної інформації досить обмежене, оскільки діти погано сприймають скупчення прикметників у невеликих текстах такої тематики. Невелика їх кількість у таких текстах доцільна. Наприклад:
«Австралійська ящірка – гекана, коли на неї хтось нападає, залишає свого хвоста і намагається чимдуж утекти. А тим часом її хвіст…пищить, відволікаючи увагу кривдника» [2. – № 6. – с. 18].
Основними критеріями прикметників цієї групи є влучність, доцільність, точність в описовості.
Отже, можна стверджувати, що в журналі «Барвінок», прикметник найчастіше виконує функцію «описовості».