З розвитком інформаційних технологій, мульти-медійного навчання виникла потреба переосмислення навчального процесу як такого. На допомогу сучасному процесу пізнання прийшов новий вид навчальної літератури – електронне видання. Оскільки цей інформаційний продукт досить новий, варто визначитися з термінологічною базою. Таким чином, мета статті – уникнути неоднозначного тлумачення понять, спростувати помилкові слововживання та сформулювати робоче визначення понять «електронний навчальний дискурс», «електронний навчальний посібник», «електронний підручник». Крім того, електронне видання розглядається як складова електронного навчального дискурсу, що має свої характеристики, складові та виник на противагу іншим типам дискурсу (політичний, релігійний, рекламний тощо). Виокремлення електронного навчального дискурсу дасть змогу розглядати складові електронного навчального процесу зусібіч, поглиблюючи пізнання та створюючи своєрідну мозаїку такого багатогранного явища як електронне навчальне видання, мульти-медійне навчання.
Проблеми теорії та практики створення електронних підручників і посібників досліджували українські й зарубіжні вчені, зокрема Л. Гризун,
М. Бєляєв, В. Вимятін, С. Григор'єв, Ю. Древс, М. Нельсон, С. Сисоєва,
О. Шмегера, Т. Киричок та ін. ЕНВ із соціально-гуманітарних дисциплін аналізували К. Блінова, О. Кирилов, Н. Самаріна, Т. Антонова й
О. Харитонов, О. Штомпель і Л. Штомпель та ін.
Наповнення та структура окремого електронного видання залежить від завдань, які ставлять укладачі перед собою та які покликане вирішувати видання. Проте загальна оптимальна структура електронного видання має бути вироблена та братися за основу подальшими розробниками. Проте на сьогодні в цій царині спостерігається хаос, кожен розробник покликаний вирішувати цю проблему самотужки. Варто також зазначити, що нормативних документів, стандартів з цього питання також бракує. Кожна установа, інститут у кращому випадку розробляє свої стандарти до електронних видань та вимоги до їхньої структури.
Так, у «ПОЛОЖЕННІ про підготовку навчальних видань та електронних засобів навчального призначення» НТУУ «КПІ» запропонована«Рекомендована структура підручників та навчальних посібників:
– анотація або реферат;
– зміст (перелік розділів);
– вступ (або передмова);
– основний текст;
– питання, тести для самоконтролю;
– обов’язкові та додаткові задачі (завдання), приклади;
– довідково-інформаційні дані для розв’язання задач (таблиці, схеми тощо) – у разі потреби;
– апарат для орієнтації в матеріалах книги (предметний, іменний покажчики)».
Бачимо, що, по-перше, в Положенні загальні вимоги до друкованих та електронних навчальних видань, хоча це різні типи навчальної літератури, що мають не однакові характеристики та можливості. По-друге, «рекомендована структура підручників та навчальних посібників» одна, хоча це також різні види навчальної літератури, що закладено в їхніх визначеннях в ДСТУ, адже підручник – навчальне видання, що містить систематизоване викладення навчальної дисципліни, а посібник –видання, призначене на допомогу в практичній діяльності чи в оволодінні навчальною дисципліною, тобто створюється на допомогу існуючому підручнику як теоретичній частині викладу дисципліни. Якщо це різні види навчальної літератури, то й завдання та структура в них різні, що ми не бачимо в згаданому Положенні. Адже в класичних друкованих підручниках навряд чи можна зустріти обов’язкові та додаткові задачі (завдання) – це вже прерогатива посібників.
Необхідно зазначити, що планування структури видання повинно відбуватися згідно з навчальною програмою. С. Б. Фіялка пропонує на підготовчому етапі за основу майбутнього ЕНВ брати таку структуру:
1) вихідні відомості;
2) зміст, у якому всі теми курсу подано як ієрархічну структуру;
3) вступ до дисципліни (історія, предмет, актуальність, мета й завдання її вивчення, взаємозв'язок із іншими дисциплінами програми);
4) навчальна програма з дисципліни;
5) методичні вказівки до самостійного вивчення курсу;
6) список умовних позначень і скорочень;
7) основний зміст, структурований за розділами (модулями);
8) тести, питання (за розділами), завдання для самостійної роботи;
9) тлумачний словник термінів;
10) висновки;
11) список літератури (основний, додатковий, факультативний);:
12) довідковий матеріал, який містить уривки з підручників, наукових статей та іншу інформацію з тематики курсу;
13) примітки й коментарі;
14) допоміжні покажчики.
Вважаємо, що запропонована структура ЕНВ більш прийнятна, хоча знову ж варто розділяти поняття підручник та посібник. Цю структуру варто взяти за основу якраз для електронного навчального посібника. Водночас, виникає запитання, чи доцільно в структуру посібника включати навчальну програму та методичні вказівки, якщо це самостійні види навчальної літератури.
Тому вважаємо за необхідне чітко розмежовувати поняття електронний навчальний посібник та електронний підручник та внести певні корективи. Для електронного навчального посібника запропонувати таку структуру:
1) вихідні дані;
2) зміст;
3) вступ;
4) основний виклад матеріалу
5) висновки
6) питання
7) методичні рекомендації щодо виконання завдань та тестування
8) практикум для вироблення умінь і навичок застосування теоретичних знань із прикладами виконання завдань і аналізом найчастіше вживаних помилок -завдання, задачі, вправи;
9) система тестування і контролю знань – тести, виконавши які студент зможе побачити свій рівень засвоєння матеріалу та отримати оцінку;
10) глосарій;
11) список літератури (основний, додатковий, факультативний);:
12) допоміжні покажчики;
13) дадатки (в яких подана додаткова інформація з тематики курсу).
Для електронного підручника структура буде змінена та виключатиме пункти 7, 8 та 9, спрямовані на формування практичних навичок, які мусить допомогти виробити посібник. Доцільно також до складу саме підручника включити електронний словник до дисципліни, адже це буде гарним узагальненням викладеного матеріалу.
Підсумовуючи, можемо констатувати, що електронний підручник, мабуть, мало чим відрізнятиметься від друкованого й становитиме електронну версію видання. Водночас на електронний навчальний посібник покладатимуться більш важливі завдання – фактично стати посередником між викладачем та студентом, надати практичну допомогу в оволодінні тематичним курсом, сформувати навички, навчити професії. Цьому суттєво допоможуть нові можливості мультимедійних технологій (аудіо, відео), завдяки яким інформація впливатиме на різні рецептори реципієнта та допомагатиме якнайкраще та якнайшвидше засвоїти матеріал.
Використання електронних видань у майбутньому дасть можливість зробити важливий крок у переході від пізнавальної споглядальної моделі освіти до прикладної практичної, що дозволить не лише отримувати інформацію з певної галузі знань, а й набути конкретних навичок в оволодінні певною професією. Крім того, застосування інформаційних технологій у навчальному процесі, а саме впровадження електронних видань дасть змогу: збільшити кількість користувачів, покращити наочність подання матеріалу, звести до мінімуму витрати на пошук і підбір літератури, здійснювати контроль набутих знань, самостійно визначатись із часовими та просторовими параметрами отримання знань, що зробить процес отримання знань більш ефективним та зручним.
1. ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення.
2. Про затвердження Порядку надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України: Наказ Міністерства освіти і науки України № 537 від 17.06.2008 р. – Київ [Електронний ресурс] http://www.mon.gov.ua/laws/MON_537_08.doc
3. Положення про підготовку навчальних видань та електронних засобів навчального призначення [Текст] / Уклад.: В. Т. Горбенко, Г. І. Лоза, І. О. Мікульонок. – К.: НТУУ «КПІ», 2008. – 48 с. – 420 пр.
4. Фіялка С. Б. Принципи організації електронних навчальних видань із культурознавства // http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2348