Від рівня мовної грамотності навчального видання прямопропорційно залежить ефективність засвоєння навчального матеріалу студентом та авторитетність самого джерела в його очах. Саме тому неабияку увагу редактор має приділяти літературному та науковому редагуванню навчального видання.
Зокрема, в аналізованому посібнику нами виявлено чимало хиб мовностилістичного та смислового характеру.
Доволі розповсюдженою проблемою тут є вживання русизмів у термінологічних формулюваннях та загальному викладі, як-от:
1. «У процесі розвитку суспільства виховання як у широкому, так і у вузькому значенні охоплювало різні боки (потрібно «сторони») життя» [8, с. 12].
2. «Учіння (потрібно «навчання»), зі свого боку, передбачає одержання навчальної інформації; усвідомлення, засвоєння та аналіз навчального матеріалу; застосування одержаних навичок на практиці» [8, с. 16].
3. «На основі вивчення явищ процессу (потрібно «процесу») навчання данного (потрібно «цього») предмета розкривати між ними закономірні зв’язки [8, с. 20].
Такі помилки можуть бути спричинені перекладним характером навчальних видань та засиллям російськомовних клішованих конструкцій і штампів, що нині широко побутують у повсякденному українському мовному середовищі. Такі помилки одразу знижують тон наукового викладу і негативно позначаються на якості засвоєння нової інформації реципієнтом.
Саме тому редактор має неухильно пильнувати за чистотою лексики, використовуваної в ЕНВ, стежити за належним рівнем науковості, а особливо – за мовною грамотністю наукового стилю, що ним здебільшого послуговуються автори навчальної літератури.
Важливою проблемою лінгвістичного характеру для редактора є й редагування термінів та їхніх дефініцій. У досліджуваному виданні гостро постає питання некоректного тлумачення професійних термінологічних лексем.
Накорякова К. М. наголошує на тому, що правила визначень засновуються на фактичних, логічних та мовностилістичних вимогах до них. Отже, визначення термінів мають бути істинними за змістом, а концепти, виражені у них, – змістовними [9, с. 252].
Негативно позначається на адекватному розумінні інформації пояснення нових понять за принципом «невідоме через невідоме»: «Синтез наукової інформації за своїм визначенням складає протилежність аналізу і тому має відповідне застосування при виконанні дослідження» [8, с. 26].
Такі формулювання одразу викликатимуть у користувача ЕНВ сумніви щодо компетентності автора та не надаватимуть йому об’єктивного уявлення про предмет вивчення конкретної дисципліни.
Розповсюдженою стилістико-смисловою вадою зазначеного ЕНВ є підміна понять у дефініціях, що призводить до змістовно некоректних трактувань певних явищ: «Методика викладання навчального предмета (дисципліни) – це галузь педагогічної науки (потрібно «спосіб провадження освітньої діяльності»), яка являє собою окрему теорію навчання (приватну дидактику), обумовлену особливостями та специфікою набуття знань, умінь і навичок окремого предмета» [8, с. 12].
У наведеному прикладі засіб провадження освітнього процесу ототожнюється автором із широкою категорією галузі (тобто, самим освітнім процесом). Це спричиняє докорінне викривлення смислового значення дефініції, що унеможливлює пізнавальну діяльність студента як таку взагалі.
Загалом задля коректного та інформаційно ємнісного формулювання дефініцій у текстах навчальної літератури слід дотримуватися відповідних логіко-смислових правил.
Брюханова Н. О. також говорить про те, що ще на етапі проектування тексту необхідно вибрати спосіб розкриття змісту поняття, установити спосіб побудови визначення поняття та підкорити визначення відповідним правилам [2, с. 3].
Подеколи за браком релевантної інформації чи то просто схильності до невиправданого багатослів’я у науковому викладі автори вдаються і до такої розповсюдженої помилки, як тавтологія:
1. «Морально-психологічні мотиви характеризуються наявністю особистого задоволення (насолоди)від процесу передачі та засвоєння знань, умінь, навичок» [8, с. 16].
2. «Словесні методи: дії, пов’язані з мовленнєвою (вербальною) діяльністю під час заняття – розповіді, пояснення, повідомлення та інше» [8, с. 21].
Стикаючись із такою проблемою, редактор повинен без будь-яких сумнівів позбавляти текст від дублетів, залишаючи в оригіналі більш знаний у професійному середовищі термін або ж доречніший варіант лексеми, коли мова йде про контекстуальні синоніми (задоволення – насолода).
Актуальною проблемою редактора-практика під час редагування ЕНВ є нехарактерні для тлумачення визначень та концептуальних фахових понять описові структури: «Відповідно до мети дослідження розрізняють такі види експерименту: констатуючий (потрібно «констатаційний») – коли вивчається ефективність використання традиційної методики (потрібно «спосіб, що формується на основі вивчення…); формуючий (потрібно «формотворчий») – коли штучно створюються умови для впровадження методів та прийомів, що роблять методику більш ефективною (потрібно «спосіб, в основі якого лежать штучно створені умови для…) [8, с. 27].
Здійснивши аналіз мовностилістичної організації досліджуваного ЕНВ для вищої школи, ми дійшли висновку про те, що мовна культура навчального видання та уміння автора коректно висвітлити проблему є запорукою ефективної освітньої комунікації між ЕНВ як засобом навчання та студентом. Порушення ж цих вимог призводить до втрати функціональних можливостей джерела навчальної інформації та руйнування системності та змістовності відображених у ньому наукових концепцій.