Калькулювання як система обчислення собівартості продукції.

Калькулювання– це метод обчислення собівартості виготов­лення продукції виконання робіт або надання послуг шляхом ви­мірювання та розподілу витрат, які належать до того чи іншого об'єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Об­лік кругообороту капіталу ґрунтується на трьох калькуляціях: со­бівартості придбання (постачання, закупки), виробничої собівар­тості та повної собівартості реалізованої продукції.

Виділяють такі економічні елементи витрат: матеріальні; на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; на амортизацію; інші операційні витрати. Групування витрат за економічними елементами характеризує їх відношення до створення продукту, але не відображає цілі і призначення виробничих витрат. Тому виробничі витрати перегруповують за статтями калькуляції (витрат), що дає уявлення про їхнє призначення і роль у процесі ви­робництва. Підприємство самостійно обирає перелік калькуля­ційних статей з урахуванням специфіки продукції, що виготовля­ється, та технологічних особливостей організації виробництва.

Класифікація витрат:

1. За економічним змістом:

1.1. Витрати засобів праці;

1.2. Витрати предметів праці;

1.3. Витрати живої праці.

2. За стадіями кругообороту капітал:

2.1. Витрати на постачання (заготівлю);

2.2. Витрати на виробництво;

2.3. Витрати на збут.

3. За економічними елементами:

3.1. Матеріальні витрати (витрати операційної діяльності сиро­вини і матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплек­туючих виробів, палива й енергії, тари і тарних матеріалів,будівельних матеріалів, запасних частин тощо);

3.2. Витрати на оплату праці (витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати відповідно до системи опла­ти праці прийнятої на підприємстві, оплата відпусток, компенсаційні та інші виплати);

3.3. Відрахування на соціальні заходи (на пенсійне забезпе­чення, соціальне страхування, на випадок безробіття, ін­дивідуальне страхування);

3.4. Амортизація (сума нарахованої амортизації основних за­собів, інших необоротних матеріальних активів та нема­теріальних активів);

3.5. Інші операційні витрати (вартість робіт і послуг сторон­ніх організацій, сума податків і зборів, витрати від кур­сових різниць, знецінення запасів, списання та уцінка ак­тивів, сума фінансових санкцій тощо).

4. Відносно технологічного процесу:

4.1. Основні – витрати безпосередньо пов'язані з виготовлен­ням продукту, які споживаються в однократному процесі ви­робництва;

4.2. Накладні (загальновиробничі) – витрати на обслугову­вання і управління.

5. За способом віднесення на собівартість:

5.1. Прямі – безпосередньо включаються до собівартості продукції;

5.2. Непрямі – включаються до собівартості на основі даних розподілу.

6. Відносно обсягу виробництва:

6.1. Постійні – на певному проміжку не залежать від обсягу виробництва;

6.2. Змінні – при зміні обсягу виробництва змінюються (пропорційно, прогресивно, регресивно, стрибкоподібно.

7. За складом:

7.1. Одноелементні (прості);

7.2. Комплексні – містять декілька економічних елементів витрат.

8. За сферою виникнення:

8.1.Виробничі;

8.2.Невиробничі.

9. За календарними періодами:

9.1. Поточні;

9.2. Витрати майбутніх періодів;

9.3. Витрати минулих періодів.

10. Відносно готового продукту:

10.1. Витрати в незавершене виробництво;

10.2. Собівартість готової продукції.

11. За охопленням нормуванням:

11.1 Нормовані;

11.2 Ненормовані.

В основу аналітичної деталізації й групування витрат покла­дено такі об'єкти обліку витрат на виробництво:

1) місце виникнення витрат – структурні підрозділи підпри­ємства, за якими організується планування, нормування і облік витрат виробництва для контролю й управління ви­трачанням ресурсів (цех, дільниця, бригада);

2) центр витрат – первинні виробничі й обслуговуючі одини­ці, що характеризуються однорідністю функцій, виробни­чих операцій, рівнем технічного оснащення, організацією праці та спрямуванням витрат;

3) центр відповідальності – підрозділи та відповідальними особами, що несуть колективну й індивідуальну відповіда­льність за здійснення витрат і зацікавлені в зниженні собі­вартості.

Калькулювання спрямоване на виявлення собівартості ре­зультату виробництва. Об'єктами калькулювання є продукти пра­ці – види продуктів, напівфабрикатів, часткових продуктів (дета­лі, вузли) різного ступеня готовності, робіт, послуг, щодо яких необхідна інформація про їхню собівартість.

Калькуляція – це спосіб розрахунку собівартості продукту.

Види калькуляції:

-планова – складається на основі запланованого обсягу виробництва продукції та планових витрат;

-кошторисна – складається на основі планового обсягу ви­робництва продукції та кошторисних витрат;

- нормативна – формується на основі норм витрачання за­собів виробництва та робочого часу та нормативного об­сягу випуску продукції;

- звітна – складається на основі фактичних витрат за звіт­ний період та фактичного обсягу виробництва.

Метод калькулювання – сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собіварто­сті калькуляційних об'єктів. Виділяють такі методи калькулюван­ня собівартості:

1) простий (котловий) – використовується в однопродуктних виробництвах, де всі витрати йдуть на цей продукт. Найчастіше це відбувається в одному цеху. Собівартість одиниці калькулюється шляхом розподілення витрат на кількість виготовленої продукції;

2) по передільний – використовується в послідовних вироб­ництвах (де один технологічний етап настає за іншим) і технологічний процес розподіляється на окремі частини – переділи (процеси), за кожним з яких окремо обліковують­ся витрати. Витрати попередніх переділів включаються до собівартості наступних, і на останньому переділі кальку­люється собівартість готової продукції;

3) позамовний – використовується в складних паралельних виробництвах, коли в цехах одночасно виготовляються окремі вузли виробів, які потім комплектуються в збира­льному цеху. Витрати групуються за замовленнями, для виконання яких вони понесені;

4) нормативний – полягає в тому, що витрати обліковуються за нормами, а фактична собівартість визначається як алге­брична сума витрат за нормами, відхилень від норм, а та­кож змін норм.

Взаємозв'язок між оцінюванням та калькулюванням полягає в тому, що ціна використовується для складання калькуляції, а калькуляція - для вирахування ціни (формування собівартості) нового (створюваного) об'єкта обліку.