Як відомо важливою ознакою фінансів є їх грошовий характер. Справді, фінанси мають грошову форму вираження, але треба усвідомлювати, що ці два поняття є різними економічними категоріями. За своїм місцем у товарному виробництві й обігу гроші є специфічним товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. У той самий час фінанси є економічними відносинами між людьми та(або) державою, що виражається через рух грошових потоків. Отже у суті фінансів відображається не вся сукупність економічних відносин, а лише операції у вартісному вимірі. Тому гроші поняття більш загальне. Можна мати гроші і в той час ніякого відношення до фінансів, та мати фінансові відносини, та не мати грошей.
22.Фінанси феодального міста. Розвиток податків у феодальному місті.
Відділення капіталу від земельної власності, яке завершується в епоху феодалізму, накладає свій відбиток на формування фінансів міст. Міста знаходяться на землях, які належали васалам, тому міські жителі сплачували також феодальні податки і повинності. Це стало причиною запеклої боротьби міст з феодалами за політичну та фінансову незалежність.
Боротьба міст за самоврядування закінчилась в країнах Зх Європи прийняттям Магдебурзького права – права на самоуправління, самоврядування. Міста отримали право формувати свою фін с-му, вони стали осередком розвитку промисловості і торгівлі, саме тут зародилися фінанси під-в з продуктивним використанням суспільного багатства.
Феодальні міста витрачали кошти на утримання адміністрації міста. Існували видатки на комунальне госп-во. З метою надання допомоги бідним і безробітним був введений спеціальний податок – податок для бідних. Він став основою місцевого оподаткування. Доходи міст в період феодалізму докорінно відрізнялися від доходів феод держав, оскільки основу доходів міст складала і торгівельна і пром-ва діяльність, тобто капітал, а доходи феод держави базувалися на земельній власності. Якщо у феод державі переважали прямі податки, то у містах основними доходами були акцизи (на сіль, вино, пиво, ін види акцизів). Формою оподаткування ремісників став податок на промисел. Він встановлювався залежно не від отиманих доходів, а від виду діяльності. Водночас саме на цій основі була створена база для розвитку основної сучасної форми оподаткування – прибуткових податків.
Певний дохід містам приносило мито.
В процесі розвитку ремісництва і товарно-грошових відносин відбувалась поступова трансформація податків із натуральної в грошову форму, тобто саме феодальні міста започаткували розвиток фінансів у їх сучасному вигляді.
19.Зародження і розвиток фінансів у державах стародавнього світу
Фінанси мають певні історичні закономірності розвитку, їх виникнення обумовлено 2 причинами: 1)зародження і розвиток держави, що обумовило необхідність розподілу і переросподілу нац продукту; 2)розвиток товарно-грошових відносин, які обумовили сучасну форму фінансів.
У Древньому світі функціонування держави було пов'язано переважно із завнішніми ф-ціями. Основним надходженням були військова здобич та данина, що встановлявалась для підкорених народів (переважно було у натур формі).
Хар-ною особливістю формування доходів держав Стародавнього світу було те, що в умовах натурального господарства основу доходів держави складали натуральні надходження, а саме: натуральні повинності, надходження від держмайна, натуральні податки. Поряд з натуральними надходженнями почали зароджуватись грошове госп-во, грошові відносини і податки. У зв’язку з тим, що в державах, зокрема в Римській імперії, почали зароджуватися грошові відносини, частина натуральних надходжень доповнювались грошовими.
Особливістю формування доходів було те, що мало місце широке залучення продукту в натуральній і грошовій формі, створеного за межами країни. Державні доходи і видатки державах Стародавнього світу визначались специфікою форми влади. Власником землі, зрошувальних с-м, лісів, водоймів, копалин була держава, а уособленням держави був верховний правитель, який як власник здавав членам общини землю (виступали як спадкові власники).
У Стародавніх державах вперше були введені примусові платежі на користь держави у формі поземельного та подушного податку. Для визначення обсягів поземельного податку верховним власником (державою) присвоювалась рента і проводився перепис (регістрація) земельних ділянок. В той час з’явився земельний кадастр (документ з описом земельної ділянки).
В Римській імперії податки справлялись в основному в натуральній формі (зерно та ін с/г продукти). В Індії натуральний податок справлявся у чітко визначеному розмірі, наприклад, 1/6 частина овочів. 1/6 частина шовку, 1/3 частина зерна, 1/10 частина вироблених тов і золота.
Крім поземельного і подушного податку справлялись і інші прямі податки: промисловий, податок зі спадщини, тощо. Всього нараховано 300 податків і зборів. Вільні громадяни римляни прямі податки не платили
У з’язку з роз-ком тов госп-ва і появою грощей були створені економічні передумови для введення непрямих податків, які виступали у формі мита, і податків на торгівлю, зокрема в Римі були відомі такі непрямі податки: універсальний акциз, специфічні акцизи на окремі види товарів.
Існувала також фіскальна монополія на сіль і мито на ввезення товарів.
В Римській імперії також використовувалась позикова форма формування доходів держави у вигляді примусових позик (трибут), як правило, ці позики поверталися.
В Афінах з’являється с-ма держ кредиту. Державі надавали грошові позики храми і багаті громадяни. Мав місце факт анулювання державного боргу.
Держ видатки у Стародавньому світі визначались функціями держави. Значна частина видатків – військові видатки, крім того були видатки на будування доріг, будівництво фортець, оборонних споруд, іригаційних с-м. Велось буд-во портів, гаваней, маяків, храів, театрів, стадіонів, цирків.
Таким чином, можна стрверджувати, що саме у Стародавньому світі були закладені підвалини розвитку фінансів.
21.Сутність та складові доходів і видатків феодальної держави
В епоху феодалізму продовжувався поступовий еволюційний розвиток фінансів. У структурі держ доходів і видатків все ще відігравало велику роль зовнішнє спрямквання пов'язане з війнами, водночас роль внутрішніх доходів і видатків поступово збільшувалась.
Феодальна держава стягувала як непрямі податки, так і прямі. Переважало пряме оподаткування – подушний і поземельний податок.
В усіх феодальних державах справлялись і непрямі податки. Серед об’єктів непрямого оподаткування можна виділити сіль, напої. Поступово до цих об’єктів додаються майже всі тов широкого вжитку.
Хар-ним видом доходів феод держави було внутр мито, яке справлялось за провезення тов через заставу по дорогах, річках.
У феод державах важливим доповненням до податків був держ кредит. Особливістю держ кредиту феод держави було те, що це був кредит приватної особи – глави держави.
З часом доходи і видатки глави держави були відділені від деж доходів і видатків.
Значну частину доходів феодальних держав складали судові штрафи.
Видатки феод держав базувались на привато-правовому принципі. Основними видатками були:
1. військові (їх питома вага значно зросла, оск був винайдений порох, вогнепальна зброя, військове озброєння), фінансування армії (при цьому значну частину витрат мали нести феодали, які мали забезпечувати певну частину війська);
2. видатки на утримання королівського двору(держ казна фактично належала монарху);
Зароджується новий напрям видатків пов’язаний з ек дільністю (на будівництво мануфактур, фабрично-заводської пром-сті).
Держава надавала всіляку підтримку, встановлювала держ субсидії та привілеї мануфактурам. Пром-ві під-ва отримували також грошову допомогу та експортні премії.
20.Доходи і видатки держав стародавнього світу
У Древньому світі функціонування держави було пов'язано переважно із завнішніми ф-ціями. Основним надходженням були військова здобич та данина, що встановлявалась для підкорених народів (переважно було у натур формі).
Хар-ною особливістю формування доходів держав Стародавнього світу було те, що в умовах натурального господарства основу доходів держави складали натуральні надходження, а саме: натуральні повинності, надходження від держмайна, натуральні податки. Поряд з натуральними надходженнями почали зароджуватись грошове госп-во, грошові відносини і податки. У зв’язку з тим, що в державах, зокрема в Римській імперії, почали зароджуватися грошові відносини, частина натуральних надходжень доповнювались грошовими.
Першим грошовим податком був податок на купівлю і продаж рабів. Крім цього грошовими податками були податок за продаж непродовольчих виробів (1%), податок зі спадщини (5%), податки, які сплачувались за звільнення раба..
Державні доходи і видатки державах Стародавнього світу визначались специфікою форми влади. Власником землі, зрошувальних с-м, лісів, водоймів, копалин була держава, а уособленням держави був верховний правитель, який як власник здавав членам общини землю (виступали як спадкові власники).
У Стародавніх державах вперше були введені примусові платежі на користь держави у формі поземельного та подушного податку. Для визначення обсягів поземельного податку верховним власником (державою) присвоювалась рента і проводився перепис (регістрація) земельних ділянок. В той час з’явився земельний кадастр (документ з описом земельної ділянки).
Крім поземельного і подушного податку справлялись і інші прямі податки: промисловий, податок зі спадщини, тощо.
У з’язку з роз-ком тов госп-ва і появою грощей були створені економічні передумови для введення непрямих податків, які виступали у формі мита, і податків на торгівлю, зокрема в Римі були відомі такі непрямі податки: універсальний акциз, специфічні акцизи на окремі види товарів.
В Античних полісах існували певні особливості у формуванні доходів і витрат, що визначалися особливостями античної власності. Саме в а.п. існувала общинна власність і приватна власність. Член общини як вільний громадянин являвся власником земельної ділянки. Вільні громадяни – члени общини – підтримували державу. Виконуючи військову повинність, яка була для них почесним обов’язком. Прямі податки з вільних громадян в а.п. не справлялись. Відповідно до норм римського права кожний вільний громадянин повинен був приходити на допомогу державі всім своїм майном при настанні надзвичайних обставин. При таких обставинах, податки, які носили поворотній хар-р, являлись примусовими позиками
В Римській імперії також використовувалась позикова форма формування доходів держави у вигляді примусових позик (трибут), як правило, ці позики поверталися.
Держ видатки у Стародавньому світі визначались функціями держави. Значна частина видатків – військові видатки, крім того були видатки на будування доріг, будівництво фортець, оборонних споруд, іригаційних с-м(забезпечення землеробства). Велось буд-во портів, гаваней, маяків, храмів, театрів, стадіонів, цирків.
23.Розвиток фінансів в індустріальній економіці
Індустріальна ЕК-ка починається з 18 до сер 20 ст. У цей період відбулися буржуазні революції, в результаті яких буржуазія добивається права на створення умов для роз-ку ринкових відносин, для невтручання держави в ЕК-ку, добивається права пром-вої і торгівельної експансії.
У період індустріальної ЕК-ки розвивається с-ма соц страхування. І тому внески на соц страх почали почали включатись в податкову с-му. У с-мі держ видатків відбуваються постійні зміни:
1. політика невтручання держави в ЕК процеси змінюється активним зростанням держ видатків по фін-нню окремих галузей ек-ки, с/г, по фінансуванню програм цільового роз-ку, по фін-нню наукодово-дослідних розробок, тобто поступово держава перетворюється в найбільшого банкіра, споживача, підприємця, позичальника і експортера.
2. під впливом загострення соц і демографічних проблем вводиться с-ма соц витрат.
3. у зв’язку з тим, що була введена держ початкова і середня освіта (була потреба у кваліфікованій робочій силі) вводиться держ фінансування обов’язкового навчання в середніх загальноосвітніх школах.
4. у с-мі держ видатків все більшу роль починають відігравати видатки держ бюджету, що в багатьох країнах призводить до появи бюджетного дефіциту і держ боргу. З’являється нова стаття в держ видатках – погашеня державного боргу.
5. в індустріальний період розвивається і розширюється сфера фін с-ми, окрім держ (бюджетних) доходів і витрат, до фін відносини стали включати такі нові сфери як фінанси приватних підприємств, фін ринок, страхування і фінанси домогосподарств.
24.Загальні тенденції розвитку фінансів у постіндустріальний період
Основні тенденції:
- прискорення розвитку фін сис-ми і запровадження нових фін інструментів, поява нових фін інституцій, при цьому може відбуватися певний відрив фінансів від економіки унаслідок того, що фін активи починають обертатись поза економікою, стаючи предметом спекуляцій (саме ці спекулятивні чинники несуть в собі загрозу фін криз);
- глобалізація економіки, що призводить до формування світового фін простору, при цьому відбувається уніфікація фін законодавства в окремих країнах. Відбувається інтернаціоналізація фін ринку;
- запровадження інформаційних технологій, що прискорює кругообіг фін ресурсів (розрахунки з різними суб'єктами, що знах в різних кінцях світу займають декілька секунд, раніше на це потрібно було тижні та місяці; на зміну документарній формі фін інструментів приходять бездокументарнні – електронні);
- у цей період у зв’язку з загостренням проблеми «старіння населення» розвивається проблема соц гарантій, у зв’язку з цим поряд з держ пенсійним забезпеченням формуються так звані накопичувальні фонди, тобто це недерж пенсійні фонди;
- зміни у структурі фін с-ми. Держ фінанси під впливом процесу глобалізації поступово починають втрачати свою провідну роль. Найбільш динамічно розвивається фін ринок та фінанси ТНК. Відбуваються процеси глобалізації фін ринку, що в кінцевому рахунку призводить до зростання обсягів світових фін потоків;
- зміни у с структурі держ видатків: збільшуються обсяги фінансування в людський капітал, перш за все фундаментальну науку; збільшуються витрати на освіту, на охорону здоров’я, на довкілля, витрати на зовнішнє навколишнє середовище.
25.Фінансові концепції англійської класичної політекономії (Сміт, Рікардо)
Класична політекономія здійснила переворот в основних концепціях екномон науки і обгрунтувала основні постулати, необхідні для розвитку ринкової економіки.
Класики англ. Політекономії у своїх економічних теоріях виділили наступні фінансові принципи:
ü Держава повинна створити фін умови для нагромадження капіталу, для розвитку торгівлі та промисловості;
ü Потрібно примножити багатство суспільства, з’явився лозунг мінімізації непродуктивних видатків (концепція про продуктивну і непродуктивну працю – продуктивна праця обмінюється на капітал, а непродуктивна на дохід, на підставі цього поділу коас політекономія розкрила суть держ видатків і доходів; обмін продуктивної праці на капітал перетворював його на самозростаючу вартість, обмін непродуктивної праці на дохід призводив до розтрати створеного раніше капіталу);
ü Невтручання держави в економіку, тобто держава не повинна заважати нагромадженню капіталу шляхом становлення обмежувального мита та монополії (економіку регулює «невидима рука ринку»);
ü Держава повинна дотримуватися основних принципів оподаткування.
До принципів оподаткування Адам Сміт відніс такі:
v податки повинні платити всі піддані у відповідності зі своїм доходом;
v розмір податку повинен бути точно визначений заздалегідь;
v способи справляння і терміни сплати податку повинні бути зручними для платника, а не для держава;
v справляння податків та їх організація повинні здійснюватись з мін витратами.
У прація класиків піддавався критиці податок на з/п, Сміт вважав його безглуздим і руйнівним. На думку Д Рікардо, цей податок призводить до її підвищення і знижує норму прибутку на капітал., уряд повинен стимулювати нагромадження капіталу, а отже, не потрібно оподатковувати прибуток. Також класики були противниками непрямих податків: на сіль, шкіру, мило і свічки; їх оподаткування, на думку Сміта, підвищувало ціну праці, що призводить до зростання витрат вир-ва.
Стосовно бюджту, класики дотримувались теорії «здорових фінансів», тобто збалансованості доходів і видатків. При цьому зверталась увага на тенденцію до посилення рівня бюдж централізації ВВП у зв'язку з розширенням ф-цій держави (закон Вагнера).
26.Фінансова теорія Адольфа Вагнера
На думку А. Вагнера, фінанси ян наука досліджують такі проблеми, як організація ефективного і належного фін контролю, нагляд за принципами економії, встановлення належного балансу між держ потребами і нац продуктом оподаткування тощо. Він увів в науковий обіг категорію «фін економіка», під якою він розуміє держ бюджет. А. Вагнер зазначає особливу роль держави для життя нації, він стверджує,що держава і фін еконеоміка – це єдине економ ціле, тому можна і треба говорити про перекачування коштів із матер сфери в немат, остання є необхідною для всього економічного життя сус-ва, для всіх приватних під-в. На його думку, державну і фіскальну економіку в економ сенсі слід розглядати як економіку споживання, що стоїть над вир-вом.
А. Вагнер відомий відкриттям закону «розширення обсягу держ діяльності», що означає не що інше, як збільшення держ видатків, темпи зростання яких випереджають темпи зростання нац продукту(чинники,що зумовлюють це збільшення: розширення суто адмін і превентивних ф-цій держави у міру розподілу праці, обумовленого індустріалізацією, зростання дерд соціальних видатків, передусім на освіту, зростання держ інвестиціх тощо).
Згідно з «принципом держ економіки» Вагнера, податки є динамічною ланкою між дерд сектором, індивід платником податків і оподаткуванням уцілому, він визначає цей принцип відтворенням оподаткування. Вагнер вводить поняття «податковий потенціал», на підставі якого створюється сис-ма взаємовідносин: податок – адміністрація – податковий потенціал. Він розрізнив 9 приенципів оподаткування, об'єднаних в 4 групи: 1)фін принципи(відповідність отримуваному доходу; гнучкість оподаткування); 2)економ принципи(вибір правильних джерел оподаткування; вибір виду податків з урахуванням їх ефективності) 3)принцип справедливості(універсальність; рівність в оподаткуванні); 5)принципи ефективності податкової сис-ми(визначальний чинник податків; зручність у справлянні податків; спроба забезпеченя найнижчих витрат щодо справляння податків).
А. Вагнер дійшов до важливого теоретичного висновку, що держ фінанси неминуче пов'язані з рухом доходів і добробутом громадян.
27.Державні фінанси в економічній теорії Дж.М.Кейнса
30-ті рр. XX ст.. В основі цієї концепції лежить ідея ефективного попиту. Кейнс висловлював думку, що необхідне державне втручання для досягнення ефективного попиту.
Осн фін інструментами держ втручання повинні стати здійснення держ видатків і формування доходів – фіскальна політика. Він розглядає держ видатки як інструмент втручання держави в цикл р-к екон і подолання екон кризи. На його думку, видатки можуть зростати за рх-к податків і позик.
На думку Кейнса саме податки і позики повинні оживити підпр д-ть, забезпечити зрост нац доходу і сприяти ліквідації безробіття.
Окрім того, він вважав, що треба забезпечити не тільки зрост держ видатків, а й підняти рівень впливу держави на особисте та інвестиц споживання.
При цьому Кейнс виходив із того, що у разі, коли сукупний попит < пропозиції, то підприємець не може покрити витрати виробництва і отримати прибуток. Тому він змушений буде зменшувати інвестиції та звільняти працівників. У тому випадку, коли сукупний попит > пропозиції, то підприємець буде збільшувати інвестиції і найме додаткову роб силу.
На думку Кейнса потрібно змінити відношення до податків і до бюджетного дефіциту.
Кейнс уводить нове поняття «податки як вбудовані стабілізатори», зміст якого базується на функціональній залежності між обсягом нац доходу і податками. При зрост нац доходу буде збільшуватись і сума податків, і навпаки.
Податкова стабілізація повинна діяти автоматично, регулюючи циклічні коливання та пом’якшуючи їх вплив.
Основну роль у податках він відводив прибутковому податку. На його думку, цей податок повинен справлятися за прогресивними ставками. Така податкова політика була спрямована на обмеження заощаджень, а надлишок заощаджень повинен вилучатись до бюджету і спрямовуватись через бюджет у інвестиції.
Кейнс вважав, що зростання держ видатків можна забезпечити також за допомогою запозичень. Послідовники Кейнса назвали це твердження принципом дефіцитного фінансування(антипод «здорових фінансів).
Держ інвестиції і поточні держ видатки можна фінансувати в борг. Відповідно до теорії фінансування дефіцит держ бюджету перетворювався в один із ефективних способів регулювання економіки.
Видатки бюджету розглядались як «бюджетний мультиплікатор», тобто як поштовх до прискорення екном розвитку.
28.Фін аспекти держ регулювання економіки в теоріях кейнсіанської школи
Невтручання держави в екномон процеси тривалий час чприяло прискореному розвитку економіки, але в 30-ті роки мин століття світ охопила економ криза, подолання наслідків якої вимагало нових теоретичних і практичних підходів. Саме на це і були спрямовані постулати кейнсіанства. Кейнсіанство керувалося тим, що ринкова економіка достатньою мірою саморегулюватися не може, оскільки цьому заважають психологічні схильності, мотивації, саме тому потрібне втручання держави. Економічні кризи проявляються на поверхні явищ як нестача попиту. Тому проблему рівновани в економіці слід вирішувати з погляду попиту. Для цього вмкористовується поняття «ефектвний попит», що виражає рівновагу між споживанням і вир-ом, доходом і зайнятістю.
Якщо мова йде про «втручання», то це, передусім, означає підвищення ролі і значущості держ фінансів.
Головним інстументом регулювання економіки є бюджетна політика. На держ бюджет і фіскальну політику загалом покладалися завдання забезпечення зайнятості роб сили і ефективного економ розвитку, грошово-кредитному регулюванню відводилася менша роль. Кейнсіанство розглядало держ видатки як основний інструмент урядового втручання і подолання депресії. Їх формування і зростання вважалося невід'ємним чинником досягнення «ефективного попиту».
Також вважалось, що регулювання обсягу поточних інвестицій залишати в приватних руках не можна, тільки широка соціалізація інв-й виявиться єдиним засобом, щоб забезпечити наближення до повної зайнятості, хоча це не повинно виключати всякого роду компромісів співпраці з приватною ініціативою.
Податкова стабілізація повинна діяти автоматично, регулюючи циклічні коливання та пом’якшуючи їх вплив.
Основну роль у податках він відводилося прибутковому податку. Цей податок повинен справлятися за прогресивними ставками. При кризовому падінні вир-ва і зро-ні безробіття податки, автоматично скорочуючись, сприяють зростанню доходів, що пробуджує схильність до споживання і стимулює попит.
Вважалося, що з метою втручання держави в економіку припустимо і доречно здійснювати дефіцитне фінансування (антипод «здорових фінансів»).
29.Вплив теоретичних фін концепцій неокейнсіанського і неокласичногго напряму на фінансову політику держави..
Фін концепції сучасної неокласичної школи і її головного напряму – неоконсерватизму – базується на наступних положеннях:
1.Центром дослідження стає суб’єктивний фактор, а саме поведінка так званої економічної людини, її спонукання, мотиви і переваги. З цією метою здійснено аналіз мікро економ показників, таких як ціна, капітал, прибуток, з/п та ін. категорії мікрорівня;
2.На основі ідеї вільного підприємництва розвивалася концепція саморегулювання економіки і обмеженого державного втручання.
Теоретики неокласичної школи пропонують скоротити обсяг держ витрат і змінити їх структуру. Зокрема, пропонується збільшити частку витрат держави, пов’язаних із стимулюванням НТП, а також із розвитком освіти та науки.
На думку представників неокласичної школи, необхідно перейти від екстенсивного типу держ витрат до інтенсивного. Неокласики вважають за необхідне обмежити втручання держави шляхом скорочення рівня податків. Окрім того вони повертаються до принципів «здорових» фінансів: до необхідності балансування доходів і видатків. Вони вважають за необхідне уникати держ запозичень.
У 50-60-ті рр. XX ст.. послідовники Джона Кейнса ввели нові елементи в теорію держаних фінансів. Послідовники вважали, що держ втручання в економіку повинну мати місце не лише у фазі кризи, а й протягом усього процесу відтворення суспільного продукту. В основу теорій економічної динаміки та довготермінового економічного зростання Р. Харрода і Є. Домара покладено такі положення:
1. стихійні коливання попиту та пропозиції призводять до неповної зайнятості й недовикористання ресурсів;
2. державне регулювання, формуючи ефективний попит, забезпечує стабільність.
Головними факторами економічного зростання визнаються інвестиції та капіталоємкість.
Було також завершено створення фінансової концепції фіскальної антициклічної теорії. Суть цієї теорії зводилась до змін у державних доходах і видатках з метою збалансованості економічного розвитку.
Америк економіст Левнер вважав, що уряд може впливати на зайнятість:
- за допомогою купівель або продаж;
- шляхом надання позик приватним особам або позичанням коштів у них;
- шляхом виплат субсидій одним особам і справляння податків у інших осіб.
Така фіскальна політика повинна проводитись у кризові періоди, а в періоди економ піднесення необхідно стримувати виробництво через продажі з держ фондів, через держ позики і податки.
Левнер вважав фінанси «фіскальними фінансами», йому належить вираз «функціональні фінанси» як інструмент регулювання економіки.
Основним регулятором економіки вважався бюджет. Бюджет вваж вмонтованим стабілізатором, за допомогою якого досягається еоном рівновага. У свою чергу бюджет об’єднує групу стабілізаторів, які включ в себе податки і держ видатки.
Послідовники Кейнса відстоювали ідею дефіцитного фінансування як способу досягнення ефективного попиту.
Артур Філліпс здійснив графічне обґрунтування концепції оберненої залежності безробіття та інфляції, яка дістала назву кривої Філліпса. Висновок: держ політика має спрямовуватися на одночасне досягнення найнижчих показників інфляції та безробіття.
30.Фінансові теорії неокласиків
З середини 70-х років ряд теоретичних шкіл виступають із критикою кейнсіанства, а в противагу йому висуваються теорії монетаризму, теорія раціональних очікувань, економічна теорія пропозиції, нова класична школа та ін.
Монетаризм асоціюється насамперед з ім'ям М. Фрідмена, істотний внесок у розвиток цієї концепції внесли також А. Шварц, А. Мелцер, Д. Лейдлер, Ф. Кейген. М. Фрідмен є принциповим противником державного втручання в економіку, розглядаючи його як загрозу вільному ринку. Монетаристи приділяли значну увагу мікроекономічним аспектам функціонування економічної системи, що наочно проявилося в розробці теорії грошового попиту. Виходили з того, що попит на гроші окремого індивіда обмежений розмірами багатства, намаганням не упустити вигоду від використання альтернативних активів. Для доведення стійкості функції попиту на гроші використовувалось припущення про стабільність швидкості обігу грошей. очікування зміни цін визнаються фактором, що діє на обсяг касових грошових резервів та інших фінансових активів, які знаходяться у розпорядженні економічних агентів. Стабільність грошової маси розглядалась як найважливіша передумова стабільності економіки у цілому.
Монетаристи послідовно заперечують методи покриття дефіциту державного бюджету за рахунок грошової емісії та за рахунок державних позик, використовувані кейнсіанцями. Вони підтримували політику дерегулювання окремих сфер господарства, приватизації певних секторів економіки, лібералізації податкової системи, зменшення бюджетних витрат, скорочення соціальних програм та соціальних виплат.
Серед теорій, що мають. неокласичний напрям, помітне місце займає теорія економіки пропозиції, або економічна теорія, орієн-тована на пропозицію. З іменами її родоначальників - американ-ських вчених А. Лаффера, Р. Манделла, П. Робертса, Рутледжа, жур-налістів Дж. Гілдера і Д. Ванніекі, конгресмена Дж. Кемпа.
Теорія економіки пропозиції виникла у зв'язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробництва та зростання цін. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що збільшення податків викликає інфляцію витрат через зростання середніх витрат на виробництво продукції. Виступають за зниження податкового тиску на економіку. Згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків викличе зростання реального ВВП як податкової бази, що поряд зі зниженням державних витрат забезпечить збалансування державного бюджету.
Досвід показує, що сьогодні неможливо суворо дотримуватися лише кейнсіанської теорії, відповідно до якої фіскальні засоби є головними, а гроші відіграють другорядну роль. І навпаки, буде помилкою, якщо віддавати перевагу тільки монетаристській теорії, за якою гроші відіграють вирішальну роль.
31.Фін засади теорії суспільних товарів і послуг (Віксель, Ліндаль, Самуельсон, Б'юкенен)
Засновниками цієї теорії є шведські економісти К. Віксель і Е. Ліндаль, численні послідовники розвивали й удосконалювали цю теорію.
Віксель розглядає фін політику як обмін, для нього політика - це широке коло складних відносин обміну між окремими індивідами. Він розробляє принципи податкової політики, згідно з яким доводить необхідність зіставлення корисності соц послуг з тягарем податків, які вводяться для їх фінансування. Він піддав критиці всю сис0му оподаткування, її регресивний х-ер, непрямі податки. Ще на поч 20 ст він лійшов висновку про те, що поліпшення сис-ми оподаткування можливе лише за умов розвитку демократії. Парламенти країн повинні враховувати інтереси різних груп платників, він обстоює принцип справедливості в розподілі податків.
Амер економіст Самуельсон стврює «чисту теорію держ видатків». У якій розвиває основні концепції шведської школи. Він вводить в наук обіг каиегорію «суспільний товар». Під яким розуміє товари і послуги, що надаються державою. Сус товар поєднує кілька основних особливостей. Що відрізняють його від ринкових товарів: 1)неподільність середовища споживачів; 2)загальну доступність; 3)сусп товар надається тільки державою. Самуельсон запропонував певні заходи дл регулювання пропозиції ресурсів. На його думку, треба знайти оптимальне співвідношення між приватнми і сусп товарами. В реальному житті здвйснити таке розмежування досить важко, воно може мати більше умовний х-ер, тому він запропонував розглядати сусп і приватні товари як крайні полюси, що дає змогу визначити співвідношення між державним і приватним секторами економіки.
Бьюкенен розрізняє в теорії сусп товару нормативний і позитивний напрямки. На його думку. Вони взаємно переплітаються, але особливу увагу він звертає на позит концепцію. Об'єктом аналізу в нормат теорії є критерій можливого розподілу фін ресурсів, заснований на передбачуваному ухваленні ефективних норм. Ця теорія розрохована на те, щобдати уряду рекомендації з питань вибору оптимал економічної і фін політики для досягнення ефективного розподілу ресурсів. Об'єктом аналізу позит теорії є результати процесу ухвалення рішень, тобто екном і фін політики(наук ідеї розробляються. Щоб попередити, передбачити можливі негативні результати дій уряду. Бьюкенен розгдядає політику як «обмін», а державу – як «економічного і фін агента ринку». Він запрпонував «Крнституцію економ політики», у якій зазначає, що будь-які поліпшення в політиці вимірюються з позицій задоволеності окремої особи, а не з позицій створеного надіндивідуального ідеалу. У цьому він бачить суттєву відмінність обміну сусп благ від ринкового обміну.
32.Теорія асиметрії інформації та її вплив на фінанси мікрорівня.
Призначення теорії інформаційної асиметрії та її формалізація породжують нову парадигму в економ науці. В парадигмі розвивіається новий напрям інформаційної економіки – теорія асиметричної інформації, який заперечує основні принципи неокласичної теорії функціонування ринкової економіки. Основні теоретичні висновки нової парадигми полягають в такому:1)ринкова ек-ка функціонує в умовах асиметричної інформації – у реальній економіці інформація, на основі якої екон агенти приймають рішення складна й багатогранна, доступність до інформації різна, що призводить до послаблення мотивів під-ців до мах прибутку. 2)на ринку нема єдиної рівноважної ціни, в якій міститься вся інформація, насправді на кожному ринку формуються свої ціни 3)ринковий механізм не забезпечує заг рівноваги в економіці. В кожній із галузей формується своя специфічна рівновага.4)в умовах асиметричної інформації підвищується регулююча роль держави. 5) нова парадигма є універсальною – її методи аналізу економіки та фінансів можна застосовувати як на макро- так і на мікрорівні.
Економіст Стігліц зазначає, що макроеконом аналіз базується на принципах здорової мікроекономіки. Серцевиною макроеконом моделей він називає теорію фірми. Засновану на теорії асиметричної інформації, теорія фірми складається з 3 напрямків: фінансування корпорацій; корпоративного управління; організаційних схем.
Нова парадигма пояснює домінанту для фірми позикових коштів (а не збільшення власного капіталу за рах випуску нових акцій) недосконалістю ін-ції. Яку отримують гіпотетичі інвестори. До них доходить викривлена інформація про розподіл прибутку для акціонерів, у них немає впевненості, що прибуток розподіляється пропорційно до пакету акцій. Деформацію ін-ції можуь також спричинювати менеджери корпорації, які є більш інформованими, ніж інвестори і вони можкть свідомо на користь фірми приховувати певну ін-цію.
Важливою проблемою є корпоративне упр-ння. В теорії досконалої інформації проблемам упр-ння економікою та фінансів приділюється недостатньо уваги, головна мета фірми – мах-ція очікуваного прибутку, однак в прагматигному плані корпоративне управління відіграє важливу роль(наскільки ефективно працюють менеджери корпорації, чи є відмінності в їх поглядах та судженнях залежить її конкурентоспроможність корпорат політики і в пеіній мірі її вартість).
Організаційна схема вважається проблемою бізнесу – інформац асиметрія обмежує можливості децентралізації(в прак плані були запропоновані нові побудови організац схем).
33.Наукові концепції неоінституціоналізму кінця 20- поч 21 ст
Прорив у розвитку теорії в кін 20 ст був зроблений америк економістами – Р. Коузом, Р. Фогелем, Д. Нортом.
Дуглас Норт дав чітке та зрозуміле визначення інститутів. Згідно з його концепцією, інститути є «правилами гри» в сус-ві, або створені державою обмежувальними рамками, які формують відносини між людьми (Норт виділяє формальні обмеження – закони, принципи, правила та неформальні – договори, угоди тощо). Учасниками цієї гри Норт назив «організації», що створюються в різних напрямках розвитку – політ органи й установи (держава, політ партії), економ структури(пів-ва, асаціації, сімейні фірми, профсоюзи, спорт організації, навчальні заклади тощо), фін структури та установи(держ бюджет, місц бюджети, фонди соц стр-ння, банки, кред спілки, страхові та інвест компанії, фондові біржі тощо). Всі ці сис-ми та структури взаємодіють та визначають еволюцію інституціональної економ і фін сис-ми. Саме тому кожній технологічній структурі та політ ладу сус-ва властива відповідна інституціонал структура. В тому випадку, коли в дію вводяться інститути, які не відповідають реальному стану економіки, то функціонування навіть досконалої структури, може справляти негативний вплив.
Не менш важливе відкриття було зроблено Р.Коузом, який ввів в економ аналіз поняття трансакційних витрат. Суь концепції Коуза – функціонування економіки визначається не тільки цінами товарів та послуг, як це стверджувала класична, а потім і неокласична теорія. Агенти виробництва – фірми несуть витрати, пов'язані з самим процесом обміну, перш ніж здійснити угоду купівлі-продажу, обидва контрагенти повинні здійснити різноманітні трансакції(операції), що пов'язані з пошуком та вибоом покупця, перевіркою його платоспроможності, фін стійкості і ліквідності, процесами страхування, кредитування, тощо. Всі ці витрати отримали назву трансакційних витрат.
Коуз критикує одне з вихідних положень класичної теорії, згідно з яким в рин ціні міститься вся необхідна інформація, доступна учасникам ринку, а ціна є однаковою для всіх та відомою всім. Однак, в сьогоденні функціонування ринкової економіки ціна не може відображати всю інформацію, оскільки учасники ринку сплачують також досить значні трансакційні витрати. Звідси виникає необхідність в отриманні інформації про трансакції та витрати на них, а також включення їх в ціну послуг фін х-ру при прийнятті рішення про купівлю-продаж.
34.Сутність фін політики держави, х-ка її складових.
Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.
Основна мета фін політики – створення раціонал сис-ми управління фін ресурсами, спрямованої на забезпечення стратегічних і тактичних завдань діяльності.
Основні складові фін політики держави:
1.Бюджетна політика – діяльність держ органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання держ бюджету країни з метою забезпечення соц-економ розвитку та стратегічних пріоритетів держави.
2.Податкова політика – х-зує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грош ресурсів держави. Формуючи свою подат політику держава сприяє зростанню або спаду господарської активності. Створенню сприятливої кон'юктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки тощо.
3.Грошово-кредитна політика – комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредтного ринків, наприклад, регулювання інфляції і курсу нац грошової одиниці, забезпечення своєчасних рохрахунків шляхом регламентації функціонування банківської сис-ми та стабільності грош обігу через управління емісією, розширення безготівкових форм розрахунків банківських установ з фін особами тощо.
4.Митна політика – держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи сис-му митних платежів або певний митний режим. Форми реалізації – протекціонізм, вільна торгівля.
5.Боргова політика – визначає межі та умови держ запозичення, співвідношення між його формами, кредиторами, а також механізм і порядок погашення боргу.
6.Інвестиційна політика – полягає у створенні привабливого інвест середовища для пожвавлення інвест діяльності та нарощування обсягів інвестицій у нац економіку.
35.Типи і види фін політики держави
Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.
I. Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:
1) Політика жорсткої регламентаціїозначає, що держава регулює переважну частину фінансових відносин. Така політика, як правило, передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.Такий тип має місце в умовах планової економіки або в умовах обмеженості фінансових ресурсів.
2)Політика помірної регламентації.Така політика означає законодавче регулювання фінансових відносин в їх обмеженій частині, а саме, як правило, регламентуються відносини з державою, деякі аспекти функціонування кредитного, валютного і фондового ринку. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб.
3)Політика мінімальних обмеженьспрямована на формування максимальної заінтересованості суб'єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентується на договірних засадах між окремими суб'єктами.
II. Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фін.політика, розрізняють такі її види:
1)Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільних цінах.
Розрізняють:а) політика стабілізацій після економвчної кризи; б) політику стабілізації в період економічного зростання.
2)Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для даної країни рівня ВВП з урахуванням економічного потенціалу країни. Вона спрямована на збільшення обсягу фін.ресурсів. При цій політиці проводять такі заходи:
зростання обсягів держаних видатків
зменшення податкового тиску через зниження рівня оподаткуваня
проведення політики «дешевих грошей», що базується на низьких відсоткових ставках за кредитні ресурси.
3)Політика стримування ділової активності, яка використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання циклу надвиробництва і недопущення «перегріву» економіки. При реалізації даного виду політики проводять:
скорочення обсягів державних видатків
підвищення рівня оподаткування
проведення політики «дорогих грошей»
III.Залежно від тривалості періоду на який розробляється фін.політика розрізняють фінансову стратегію та фінансову тактику.
Фінансова стратегія довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою.
Фінансова тактика рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані
IV Залежно від рівня реалізації розрізняють – фін політику держави (макрорівень); фін політику суб'єктів гос-ння(мікрорівень); фін політику міжнар організацій та фін інституцій(міжнар рівень).
VЗа х-ром реалізації фін політика поділяється на дискреційну(держава здійснює певні заходи направлені нва реалі-цію фін стратегії і тактики) і недискреційну(використання певних фін інструментів – вмонтованих стабілізаторів, що автома-но регулюють ситуацію в економіці).
36.Фін стратегія та фін тактика, їх сутність, завдання і взаємоз'язок
Фінансова стратегія довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою. Економічна політика це взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.
Отже, фінансова політика, як складова частина економічної політики, вирішує задачі вишукування, концентрації і акумуляцій фінансових ресурсів і їх розподілу у напрямах розвитку, які виробляються економічною політикою.
Фінансова тактика рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.
Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані. Стратегія створює умови для рішення тактичних задач, а також виявляє вирішальні дільниці розвитку і приводить у відповідність зі способами і формами організації фінансових відносин і взаємозв'язків. Фінансова тактика дозволяє в більш стислі терміни і з найменшими витратами вирішувати задачі фінансової стратегії.
37. Правове регулювання фінансових відносин. Фінансове право і фінансове законодавство.
Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві. Фінанси — це у відповідний спосіб організована сукупність обмінно-розподільних і перерозподільних відносин. Основною формою їх організації є саме фінансове право.
Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких виділяються фінансові засади їх функціонування.
До першої частини належать законодавчі акти, що регламентують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв'язки фінансів суб'єктів підприємницької діяльності з державними фінансами та інституціями фінансового ринку. Це закони про бюджетну і податкові системи, державний борг, центральний банк, банки і банківську діяльність, страхування, цінні папери і фондову біржу, інвестиційну діяльність.
До другої групи відносять закони, що регламентують діяльність, у тому числі й фінансову, суб'єктів господарювання — про підприємства і підприємницьку діяльність, про господарські товариства, про банкрутство тощо.
Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповнюватися інструкціями. У першому випадку їхні положення є безпосередньою основою для здійснення фінансових операцій У другому випадку закон визначає тільки загальний порядок фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструкціях. Вони мають бути лише доповненням до закону і не суперечити йому. При цьому в будь-якому разі основою є закон.
Співвідношення між законами прямої і непрямої дії відбиває розподіл повноважень і прав між державними органами законодавчої та виконавчої влади, а отже, і їхні можливості та повноваження у виробленні та реалізації фінансової політики. Закони прямої дії чітко відображають перевагу законодавчої влади. До функцій виконавчої влади входить забезпечення виконання прийнятих законів.
Дійовість фінансового законодавства, його відповідність конкретним умовам і завданням, а отже, і ефективність фінансової політики значною мірою залежать від узгодженості дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопроектів можливе формування дієздатної системи фінансового права. При використанні законів непрямої дії важливо, щоб інструкції не тільки не суперечили законам, а й не коригували їх дію, бо це може призвести до викривлення фінансової політики.
38. Фінансовий механізм, його сутність і складові елементи.
Фінансовий механізм — сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
Структурна побудова фінансового механізму:
Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.
Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб.
Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінансування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою
Зовнішнє фінансування. Воно полягає у виділенні коштів певним суб'єктам на безповоротній і безоплатній основі. Це може бути державне фінансування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо.
Фінансове регулювання полягас у регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулювання, по суті, є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.
У будь-якому механізмі управління ґрунтується на використанні відповідних важелів. Сукупність важелів становить систему управлінн я фінансовим механізмом
39.Фінансове планування: сутність, завдання, принципи
Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.
Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом — різні види фінансових планів і прогнозів.
Фінансовий план — це план формування і використання фінансових ресурсів.
Завдання фінансового планування визначаються структурою фінансового плану та завданнями фінансової політики. Вони полягають у визначенні реальних джерел і обсягів доходів, оптимі-зації структури видатків на основі критерію вирішення завдань фінансової політики та збалансування доходів і видатків.
Першим за послідовністю і значущістю є визначення реальних обсягів доходів. Будь-які прорахунки, як у бік їх завищення, так і заниження впливають на реальність фінансового плану, а отже і фінансової політики, ускладнюючи її реалізацію. Фінансова політика держави, стратегія і тактика підприємств повинні ґрунтуватися на реальних можливостях. Водночас у процесі планування необхідно відшукувати резерви зростання доходів, якщо існуючі їх обсяги недостатні для вирішення поставлених завдань.
Другим важливим завданням фінансового планування є опти-мізація витрат. І хоча головним при цьому є вирішення завдань фінансової політики, необхідно перевірити, чи не забезпечується розв'язання окремих її завдань надмірними вкладеннями за рахунок інших напрямів видатків. Фінансове планування в частині розподілу видатків повинно мати зворотний зв'язок з фінансовою політикою, а не передбачати необгрунтовану її реалізацію за будь-яку ціну. Крім того, воно має спрямовуватися на економне, раціональне та ефективне використання доходів.
Третім, інтегративним завданням є збалансування доходів і видатків. Фінансовий план і за формою, і за змістом є балансом доходів та видатків, а отже, він не може бути незбалансованим. Це найскладніше завдання, яке може містити безліч варіантів його досягнення. За кожним варіантом стоїть особливий тип фінансової політики, яка має різні засади, ознаки і можливі наслідки. Тому процес збалансування фінансового плану — це постійний вибір різних варіантів з визначенням усіх можливих наслідків. У кінцевому підсумку вибір оптимального варіанта забезпечує передумови для реалізації фінансової політики і робить фінансову діяльність усіх
40.Види і характеристика фінансових планів.
Фінансовий план — це план формування і використання фінансових ресурсів.
За чинною практикою всі фінансові плани поділяються на дві великі групи — зведені та індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні — це фінансові плани окремих підприємницьких структур. За тривалістю дії розрізняють:
-перспективні фінансові плани (на період понад один рік);
-поточні (на один рік);
-оперативні (на квартал, місяць).
Розглянемо детальніше деякі види фінансових планів.
Баланс доходів і витрат підприємства — це індивідуальний поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах. Індивідуальні фінансові плани різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління.
Платіжний календар — це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання — спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається на певний період.
При складанні платіжного календаря обов'язково враховуються: строки виплати заробітної плати, премій, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін.
Бізнес-план — план реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, термін окупності затрат.
Кошториси доходів і видатків складають установи невиробничої сфери, передусім бюджетні організації.
Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини — дохідну і видаткову. Дохідна частина включає надходження і обов'язкові збори, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.
41.Методи розрахунку фінансових показників при фінансовому плануванні.
Діяльність, пов'язана зі складанням кожного фінансового плану, передбачає виконання певних видів робіт із використанням відповідних методів, а саме: нормативного, розрахунково-аналітичного, балансового і методу економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо.
Нормативний метод буде ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам:
• вони мають бути науково обґрунтованими;
• прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід);
• тривалої дії;
• стабільними.
Розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди. На основі аналізу фінансових показників за минулі роки і період, що передував передплановому року, встановлюється вихідна база планування. Потім визначаються фактори, які можуть вплинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси та коефіцієнти їх впливу. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховуються фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод і потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні його застосування є найреальнішим.
Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, унаслідок чого досягається збалансованість плану. Нині цей метод набуває особливого значення, оскільки всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні надходження, а не на допомогу держави чи міністерства.
Досить перспективним є метод економіко-математжного моделювання. Ґрунтується він на розробленні математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді. Цей метод дає змогу розрахувати кілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і знаходити оптимальні рішення.
42 Фінансова політика суб’єктів господарювання.
Фінансова політика суб'єктів господарювання — система заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених завдань.
Основні завдання фінансової політики суб'єктів господарювання такі:
— забезпечення фінансової стійкості;
— оптимізація грошового обігу і підтримка постійної платоспроможності;
— максимізація чистого прибутку;
— мінімізація фінансових ризиків;
— зростання ринкової вартості суб'єкта господарювання та максимізації добробуту власників його капіталу.
Складові фінансової політики суб'єкта господарювання:
— політика формування капіталу;
— емісійна політика;
— кредитна політика;
— інвестиційна політика;
— політика формування активів;
— політика у сфері управління ризиками;
— дивідендна політика.
Політика формування капіталу полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм залучення капіталу з різних джерел та досягнення необхідного рівня самофінансування господарської діяльності суб'єкта згідно із потребами його розвитку. У розрізі цього виду фінансової політики можна виділити кредитну, емісійну та дивідендну політики.
Кредитна політика вирішує питання фінансового забезпечення діяльності підприємства в контексті визначення потреби у позиковому капіталі, необхідності залучення довгострокових кредитів з позиції зміцнення фінансової стійкості.
Емісійна політика забезпечує залучення необхідного обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій підприємства.
Дивідендна політика — сукупність принципів і методів визначення частки чистого прибутку для виплати дивідендів власникам капіталу відповідно до основних завдань діяльності суб'єкта господарювання на певний період.
Інвестиційна політика підприємства полягає у виборі і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення фінансового потенціалу суб'єкта господарювання.
Політика управління активами пов'язана із визначенням і задоволенням потреб в окремих їх видах для здійснення операційного процесу та оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективного господарювання.
Політика у сфері управління ризиками представляє собою розроблення системи заходів з виявлення, оцінки, профілактики та страхування ризиків, вибору найбільш конструктивних і оптимальних способів нейтралізації їх негативних наслідків у випадку виникнення ризикової події у кожному конкретному випадку.
43 Зміст і призначення фінансового контролю, його об’єкти і суб’єкти.
Ефективність реалізації фінансової політики залежить від багатьох чинників, серед яких особлива роль належить фінансовому контролю. Саме він забезпечує зворотний зв'язок між наміченими і досягнутими результатами. Фінансовий к