Обґрунтуйте необхідність та шляхи забезпечення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні.

Одна з найважливіших умов побудови демократичної держави - фінансова незалежність органів місцевого самоврядування. Ступінь фінансової незалежності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян.

Оскільки органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції наділені правом самостійного вирішення всіх питань місцевого значення з метою забезпечення соціально-економічного розвитку своєї території, гарантією реалізації прав з боку держави має бути виділення фінансових коштів. Визначальне місце серед фінансових ресурсів, що нагромаджуватимуться на відповідній території, відводиться централізованому фонду коштів - місцевому бюджету, розмір якого й визначає безпосередньо реальний обсяг повноважень місцевих органів, що може бути реалізований протягом поточного бюджетного періоду.

Конституція закріплює, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Зазначені положення дістали розвиток у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні".

За результатами аналізу бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування та обмежень їхньої бюджетної самостійності обґрунтовано доцільність зменшення залежності цих органів від перебігу бюджетного процесу на загальнодержавному рівні; створення виконавчих комітетів районних та обласних рад і закріплення за ними відповідних бюджетних повноважень; спрощення порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів і процедур державних закупівель; послаблення державного бюджетного контролю за формуванням і використанням органами місцевого самоврядування коштів на виконання власних повноважень; надання місцевим радам права відмовлятися від виконання делегованих державою повноважень у разі недостатнього їх фінансування; посилення самостійності органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування та унеможливлення ухвалення державною владою рішень, які спричиняють втрати доходів місцевих бюджетів; дозволу здійснювати місцеві запозичення місцевим радам усіх рівнів.

155. Обґрунтуйте роль місцевих бюджетів у забезпеченні економічного та соціального розвитку територій.

Місцеві фінанси відіграють надзвичайно вагому і багатопланову роль в економічній системі кожної держави, де визнається і діє фінансово спроможне місцеве самоврядування. Місцеві фінанси, як специфічна сфера економічних відносин, впливають на соціально-економічне становище країни та її фінансову безпеку, сприяють розвитку демократії в суспільстві, визначають умови життєдіяльності громадян та рівень їх добробуту.

Протягом останніх років до 12 % вартості валового внутрішнього продукту України перерозподіляється через систему місцевих фінансів; закономірно, що основна частина цих коштів акумулюється у місцевих бюджетах. Зосередження досить значних грошових засобів у місцевих бюджетах відповідає новим більш широким і складним завданням, які постають перед органами місцевого самоврядування на сучасному етапі розвитку держави. Кошти, які надходять до місцевих бюджетів, використовуються на утримання установ соціально-культурної сфери, підприємств житлово-комунального господарства, спрямовуються на виплати допомог із соціального захисту і соціального забезпечення. Таким чином, місцеві фінанси, у тому числі місцеві бюджети, виступають як інструменти перерозподілу суспільного продукту між різними сферами діяльності, соціальними верствами населення, окремими адміністративно-територіальними формуваннями.

В умовах ринкових трансформацій місцеві фінанси і місцеві бюджети стають основними фінансовими гарантами існування і розвитку демократії та надання населенню суспільних послуг і благ, які недоцільно і неефективно задовольняти за рахунок державного бюджету. Місцеві бюджети перетворилися на основне джерело фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них функцій відповідно до чинного в державі розподілу повноважень між рівнями і гілками влади. У зв'язку з цим особливої ваги набувають проблеми забезпечення місцевого самоврядування фінансовими ресурсами адекватними новим завданням, які стоять перед ними.

156. Обґрунтуйте необхідність вертикального фінансового вирівнювання та методи його досягнення.

Конкретні механізми фінансового вирівнювання будуються виходячи з рівня децентралізації бюджетно–податкової системи, обсягу повноважень місцевих органів влади, політичного вибору між ефективністю та рівністю, глибини та масштабів міжтериторіальних диспропорцій.

Результати дослідження дозволяють визначити механізм фінансового вирівнювання як сукупність засобів регулювання відносин з приводу розподілу, перерозподілу та використання частини виробленого ВВП, спрямованих на скорочення міжтериторіальних фіскальних диспропорцій з метою фінансового забезпечення і фінансового регулювання соціально–економічного розвитку територій країни.

Наприкінці зазначимо, що в Україні з початком нового етапу суспільних перетворень перегляду потребують організаційно–правові засади здійснення фінансового вирівнювання, що передбачатиме внесення значних змін у чинні нормативно–правові акти та прийняття нових, в яких знайдуть правове врегулювання усі аспекти фінансового вирівнювання. Передусім, це питання міжвідомчої координації стосовно надання статистичної інформації, що використовується для ранжирування територій, розрахунку міжбюджетних трансфертів, здійснення усіх видів контролю, підзвітності та відповідальності залучених до цього процесу сторін, запровадження регулярних відкритих консультацій уряду з органами місцевого самоврядування щодо розв’язання поточних проблем.

157. Обґрунтуйте, в чому полягає необхідність бюджетної децентралізації та шляхи її забезпечення.

і Бюджетна децентралізація – це процес передання повноважень (функцій, компетенцій і відповідальності) від центрального уряду до місцевих урядів (органів місцевого самоврядування). Така передача повноважень має супроводжуватися передачею відповідних фінансових ресурсів на виконання цих повноважень через запровадження місцевих податків або трансформацію чи закріплення частини загальнодержавних податків за місцевими бюджетами, що отримали нові повноваження. Бюджетною децентралізацією також є передача повноважень від вищих органів управління до нижчих, наприклад, від реґіональних до муніципальних або місцевих.

Зазвичай бюджетна децентралізація зумовлена прагненням центрального уряду поліпшити систему управління державою. Центральний уряд намагається обмежити свою діяльність стратегічними функціями управління, а також загальнодержавними функціями, які важко диференціювати щодо потреб конкретного громадянина, який проживає наконкретній території.

Відповідно центральний уряд намагається “розвантажитися” від функцій, суть яких полягає в наданні послуг населенню і які потребують урахування особливостей потреб у цих послугах громадян залежно від місця їх проживання, етнічної належності, традицій та ін. Такі функції передаються реґіонам, муніципалітетам або їхнім об’єднанням із закріпленням частини фінансових ресурсів держави та певних прав щодо встановлення і стягнення податків, здійснення запозичень. Держава бере на себе функцію фінансового вирівнювання або забезпечення приблизно однакового рівня надання одних і тих самих послуг на території всієї країни. Для цього вона надає трансферти, а також здійснює контроль чи моніторинг стану надання таких послуг місцевими органами влади.

158. Поясніть відмінності між власними і закріпленими доходами місцевих бюджетів.

Місцеві доходи можна розділити на такі складові як власні, закріплені та регулюючі доходи. Власні та закріплені доходи-це ті види доходів, які направляються до конкретного рівня місцевих б-тів в залежності від відомчої підпорядкованості господарюючого суб’єкта і з врахуванням територіальної ознаки надходження коштів. Сюди належать місцеві податки та збори, податок на промисел, комунальні платежі, тощо.Закріплені доходи- це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі.Перелік закріплених доходів визначений законодавством про місцеве самоврядування та про бюджетну систему. До власних доходів належать мобілізовані місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел визначених місцевим органом влади. Регулюючі доходи-це ті доходи, які закріпляються за відповідними рівнями місцевих б-тів згідно законодавства, рішень відповідних загальнодерж. та місцевих органів влади і перерозподіляються між місцевими б-тами із загальнодерж. податків та місцевих податків. До них належать податок на додану вартість, податок на прибуток, прибутковий податок громадян.

159. Поясніть відмінності у джерелах формування доходів державного бюджету і місцевих бюджетів.

Основною ланкою державних фінансів є державний бюджет. Доходи державного бюджету України класифікуються за методами залучення коштів: податкові надходження(65-70%) – це податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості, збори за спеціальне використання природних ресурсів, внутрішні податки на товари й послуги, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції ,інші податки; неподаткові надходження – це доходи від власності та підприємницької діяльності(рентна плата за нафту і газ власного видобутку, за їх транзит територією України, дивіденди на акції господарських товариств, які є у державній власності),адміністративних зборів та платежів(плата за оренду держ майна, держ мито),надходження від штрафів та інших фінансових санкцій, інших неподаткових надходжень; доходи від операцій із капіталом(від продажу основного капіталу ,від реалізації держ запасів товарів, від продажу землі та нематеріальних активів); Офіційні трансферти(дотації, субвенції, субсидії); цільові фонди.

Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет та бюджет розвитку. Джерела доходів пот б-ту скл з податку на доходи фіз. Осіб, на власність, неподаткові надходження, місцеві податки та збори, ресурсні платежі ,субсидії, субвенції ,дотації. Джерела доходів б-ту розвитку: податок на прибуток з підприємств, адміністративні збори та платежі ,надходження від штрафів та фін санкцій, інші неподаткові надходження, частина планових перевищень доходів над видатками поточного б-ту, надходження сум дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств, збір за забруднення навколишнього середовища.

160. Необхідність створення та призначення державних позабюджетних фондів.

Чинне Українське законодавство дозволяє мати на території України державні позабюджетні кошти. За цільовим призначенням вони також можуть бути соціальними і економічними. За допомогою коштів цих фондів надається допомога як населенню, так і для розвитку економіки, окремих галузей виробництва. Особливу роль у сучасних умовах відіграють позабюджетні фонди соціального призначення. Особливе значення серед них мають соціальні позабюджетні фонди (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань). Специфікою позабюджетних фондів є чітке закріплення дохідних джерел і, як правило, суворе цільове їх використання. Джерелами формування позабюджетних фондів є: спеціальні податки і збори, асигнування із державного і місцевих бюджетів, спеціальні позики, добровільні поступлення. Поступлення можуть формуватися також від капіталізації частини тимчасово вільних засобів позабюджетних фондів (як, наприклад, покупка цінних паперів, інвестування тощо).

В управлінні та контролі за коштами бюджетних та позабюджетних фондів є певні відмінності: по-перше, використання коштів бюджетними фондами регламентується законодавством та органами влади, а використання коштів позабюджетних фондів — законодавством та виконавчими дирекціями фондів, при цьому є реальна можливість використання коштів в оперативному режимі; по-друге, контроль за діяльністю і використанням коштів бюджетних фондів здійснює Верховна Рада України, а позабюджетні фонди не підлягають контролю з боку законодавчих органів. Контроль здійснюється податковими інспекціями, фінансовими відділами і виконавчими дирекціями фондів.

161. Соціальні позабюджетні фонди, джерела формування їх доходів та напрями використання коштів.і

соціальні позабюджетні фонди (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Створюючи ці фонди, державу тим самим вишиковує цілу систему правових, економічних і організаційних мір, спрямованих на компенсацію або мінімізацію наслідків зміни матеріального або соціального стану працівника внаслідок визнання їх безробітними, трудового каліцтва або професійного захворювання, інвалідності, хвороби, травми, вагітності, пологів, втрати годувальника, а також настання старості, необхідності одержання медичної допомоги, санаторно-курортного лікування й т.п. Джерелами формування доходів бюджетів позабюджетних фондів можуть бути:— обов'язкові внески та збори;— добровільні внески і пожертвування;— цільові надходження з бюджету;— кредити;— доходи від розміщення тимчасово вільних коштів;— надходження з інших законодавчо визначених джерел.Обов'язкові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб є основним джерелом доходів бюджету соціального фонду і становлять близько 80 % його обсягу.

162. Джерела формування доходів і напрями видатків бюджету Пенсійного фонду України.

Джерела формування доходів бюджету Пенсійного фонду:1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;2) внески добровільно застрахованих осіб;3) обов'язкові збори на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій;4) кошти Державного бюджету України та державних цільових орондів, що перераховуються до Пенсійного фонду України у випадках, передбачених законодавством;5) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;6) суми фінансових санкцій, застосованих до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених на посадових осіб та громадян за ці порушення;7) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;8) інші надходження відповідно до законодавства.Основне джерело формування доходів Пенсійного фонду України — страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які сплачують страхувальники та застраховані особи.

Кошти, акумульовані у бюджеті Пенсійного фонду України, спрямовуються на:— виплату пенсій, яка згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду. Пенсія — гарантована щомісячна грошова виплата для забезпечення громадян у старості, а також у випадку втрати годувальника або працездатності. За рахунок коштів Пенсійного фонду України на сьогодні виплачуються такі види пенсій: за віком (пенсійний вік в Україні для жінок — 55 років, для чоловіків — 60); за вислугу років; по інвалідності в результаті загального захворювання, інвалідності з дитинства; у зв'язку із втратою годувальника;— надання соціальних послуг, передбачених чинним законодавством (соціальна виплата — допомога на поховання непрацюючих пенсіонерів тощо);— погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;— фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;— оплату послуг з виплати та доставки пенсій;— формування резерву коштів Пенсійного фонду. Резерв коштів Пенсійного фонду України складається з резерву коштів для поточних потреб та резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах.

163. Система пенсійного забезпечення в Україні, її організаційна структура.(в 165)

164. Джерела доходів та видатки фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття та від нещасних випадків на виробництві.

Джерела формування доходів бюджету Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності:— страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством;— суми неприйнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до чинного законодавства;— благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;— асигнування з Державного бюджету України;— прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку;— інші надходження відповідно до законодавства.Основним джерелом формування доходів Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є відповідні страхові внески, які сплачують страхувальники (роботодавці) та застраховані особи.

Видатки: 1) на виплату застрахованим особам передбачених законодавством допомог:— у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї);— у зв'язку з вагітністю і пологами;— на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);2) фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;3) утворення резерву страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб у розрахунку на місяць;4) забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази.

на випадок безробіття здійснюють видатки:— на виплату матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, фінансування яких законодавчо передбачене за рахунок коштів Фонду;— відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію певних категорій осіб;- фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази;— створення резерву коштів Фонду. Види матеріального забезпечення:— допомога у разі безробіття, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітними підприємницької діяльності;— допомога у разі часткового безробіття;— матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;— допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

За рахунок коштів бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у разі настання страхового випадку здійснюються такі види виплат застрахованим особам:— пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;- пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;— допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;— одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого;— щомісячна грошова виплата у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;— грошова виплата за моральну шкоду за наявності факту заподіяння такої шкоди потерпілому;— виплата потерпілому в розмірі його середньомісячного заробітку за тимчасового переведення його на легшу роботу;— виплата потерпілому під час його професійної реабілітації;— одноразова допомога у разі смерті потерпілого;— щомісячна страхова виплата особам, які мають на неї право, у разі смерті потерпілого;— надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

165. Поясніть відмінності між солідарною та накопичувальною пенсійною системою.

Пенсійний фонд — спеціалізована фінансова установа, що займається мобілізацією та розподілом коштів пенсійного призначення. Пенсійний фонд України створений у 1991 р. як самостійна фінансова установа, що здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України з метою управління системою державного пенсійного забезпечення. Пенсійний фонд не входить до складу Державного бюджету України.Згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. № 1058-IV у нашій державі запроваджена трирівнева система пенсійного забезпечення:

— перший рівень: солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, побудована на принципі "солідарності поколінь". Солідарна відповідальність поколінь передбачає забезпечення заробленого громадянином рівня життєвих благ шляхом перерозподілу коштів у часі (сьогоднішні працівники утримують вчорашніх, завтрашні візьмуть на себе забезпечення сьогоднішніх) і просторі (незалежно від місця проживання громадянина, він своєю працею і сплаченими у минулому соціальними відрахуваннями гарантує собі певний прожитковий рівень у майбутньому);

— другий рівень: накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (внески обліковуються на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які їх сплачують, і за досягнення пенсійного віку можуть ними скористатися);

— третій рівень: система недержавного пенсійного забезпечення, що передбачає можливість додаткового добровільного страхування осіб у недержавних пенсійних фондах.На сьогодні в Україні ефективно функціонує лише перший рівень.

Органами управління Пенсійного фонду є правління (вищий орган управління) та виконавча дирекція. Правління Пенсійного фонду формується на основі паритетності представників держави, застрахованих осіб і роботодавців — по 5 осіб від кожної зазначеної представницької групи.

166. Обґрунтуйте необхідність розвитку недержавного пенсійного страхування.

Виходячи з досвіду НПЗ передових держав світу, керівництво нашої держави ставить за мету необхідність запровадження системи НПЗ в Україні. Це викликано незбалансованістю солідарної системи, що спричиняється:— високим рівнем демографічного навантаження на працездатне населення (частка пенсіонерів становить 28,6 відсотка всього населення країни, і надалі цей показник буде збільшуватись);— наявністю у значної частини працюючих пільг із сплати внесків до Пенсійного фонду України;— низькою заробітною платою (у третини працюючих не вище, ніж прожитковий мінімум);— дефіцитом коштів ПФУ на виплату пенсій, що покривається за рахунок державного бюджету;— великою заборгованістю із сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування підприємств;— зростанням рівня соціальної захищеності українських громадян. Посилена мотивація людини до продуктивної праці, результати якої гарантуватимуть їй матеріальну забезпеченість у старості. Дається взнаки обмеженість бюджетних ресурсів для вирішення соціальних потреб і, як наслідок, зменшення ролі держави у забезпеченні соціальних гарантій населення (світова тенденція).Україна занадто пізно долучилась до світового досвіду використання ринку недержавних пенсійних послуг для забезпечення соціальних потреб пенсіонерів та збільшення інвестиційного потенціалу країни. Якщо перші недержавні пенсійні фонди з’явились у світі понад 100 років тому, то в Україні — лише у 2004 році. У той же час це дає можливість Україні не повторювати помилок інших країн та запровадити кращий світовий досвід.

167. Економічна сутність фінансів суб’єктів господарювання . Об’єкти і суб’єкти фінансових відносин мікрорівня

Економічну природу фінансів підприємств розкриває сукупність грошових відносин, які виникають у господарюючих суб’єктів у процесі їх створення і здійснення виробничо-фінансової діяльності.

Фінанси підприємств – це система економічних відносин щодо формування, розподілу й ефективного використання фін. Ресурсів на усіх стадіях життєвого циклу.

Фінанси беруть участь у вартісному розподілі створеного ВВП, забезпеченні формування і використання доходів і грошових фондів. Вони безпосередньо пов’язані з іншими ек. категоріями господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом, бюджетом.

Обов’язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є: різноманітність форм власності; вільне ринкове ціноутворення і конкуренція; наявність ринків праці, товарів, капіталу; правове забезпечення правил ек. поведінки усіх суб’єктів господарювання; обмеження й регламентація держ. втручання в діяльність підприємств; свобода підприємництва та самостійність у прийнятті управлінських рішень; самофінансування підприємства; зацікавленість у результатах фін.-госп. діяльності;відповідальність за результати фін.-госп. діяльн ості;контроль за фін.-госп. діяльність підприємств.

Фінансові відносини на рівні підприємств обслуговують вихідну ланку всієї фін.системи держави. Головною метою фінансів підприємств є формування необхідності обсягу фін. ресурсів для використання їх у процесі виробничої діяльності.

Об’єктомфінансів підприємств є економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.

Суб’єкти:підприємства та організації, державне казначейство, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб’єкти господарювання, які є юридичними особами.

168. Функції фінансів суб’єктів господарювання

У процесі господарської діяльності фінанси підприємств як економічна категорія виявляються та виражають свою сутність. Свою внутрішню властивість через такі функції:

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, суб’єктами господарювання;

- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

169. Внутрішні та зовнішні фінансові відносини суб’єктів господарювання, їх характеристика

Фінанси підприємств – це сукупність обмінно-розподільних відносин, що виникають на підприємстві в процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів, здійснення витрат, отримання і розподілу доходів.

Фінансові відносини підприємств відображаються в грошових потоках, які характеризують їх різноманітні й різнобічні взаємозв’язки.

До зовнішніх фінансових відносин підприємства входять:

1) відносини обміну:

* взаємовідносини між суб’єктами господарювання, у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;

2) відносини розподілу:

* взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування;

* взаємовідносини з фондами цільового призначення: внески і надходження;

* взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі і страхове відшкодування;

* взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів тощо;

* взаємовідносини з інституціями фін. ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів;

* взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами: внески у централізовані органи і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини підприємства мають розподільний характер і включають:

- розподіл доходу і формування прибутку;

- розподіл чистого прибутку та його використання;

- формування та використання амортизаційних відрахувань;

- утворення та використання фондів підприємств.

170. Методи організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання

Фін. діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:-- комерційний розрахунок;

- неприбуткова діяльність;

- кошторисне фінансування.

Основою високоефективного функціонування підприємств в умовах ринкової економіки є здійснення фін. діяльності на засадах комерційного розрахунку. Цей метод спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фін. ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку.

Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах: повна господарська і юридична відокремленість; самоокупність; прибутковість; самофінансування; фінансова відповідальність.

Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, з допомогою якого визначають фінансові результати.

Самоокупність означає покриття витрат на просте відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Принцип самоокупності означає, що фін. діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів,я ке обов’язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів. Є повна і часткова самоокупність. Повна означає повне покриття витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Є непередбачена часткова самоокупність (веде до збитків) і запланована (потребує встановлення відповідних джерел відшкодування втрат доходів; визначається державною ціновою політикою для певних товарів і послуг).

Прибутковість означає, що отримані доходи мають покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток – це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства; критерій ефективності діяльності підприємства; є основним джерелом нарощування фін. ресурсів і розширення виробництва.

Самофінансування передбачає покриття витрат та розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

Принцип фінансова відповідальність полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності.

Метод неприбуткова діяльністьне передбачає принципу прибутковості (установи соціальної сфери та підприємства муніципального господарства). Відсутність прибутку дає змогу знизити рівень цін і зробити відповідні товари та послуги більш доступними. Використання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети підприємницької діяльності – отримання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибуткових галузях,так і забезпечення соціально значущих потреб суспільства.

Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах: господарська і юридична відособленість; самоокупність; фінансова відповідальність (див. вище).

Кошторисне фінансуванняполягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Воно може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету(ці установи називаються бюджетними) і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств(на цьому фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення).

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами: плановість; цільовий характер виділених коштів; виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи; підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (це документ, у якому розраховані і затверджені планові витрати на відповідний плановий період чи відповідні заходи). Складання кошторису ґрунтується на оперативно-сітьових показниках, які характеризують обсяги діяльності установи, та нормативах витрат за окремими статтями.

Сутність цільового характеру кошторисного фінансування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-цільових показників.

Підзвітність передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування.

В окремих випадках у межах одного підприємства чи організації може застосовуватися одночасно кошторисне фінансування і комерційна діяльність (державні вищі навчальні заклади).

171. Принципи організації фінансів суб’єктів підприємницької діяльності

Підзвітність передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування.