За ринкових умов господарювання дуже важливого (якщо не вирішального) значення набуває безпека всіх суб'єктів підприємницької та інших видів діяльності. Економічна безпека фірми (підприємства, організації) — це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).
Рівень безпеки фірми залежить від того, наскільки ефективно її керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.
Безпека суб’єктів господарювання на пряму залежить від грошово-кредитної безпекаи , безпеки фондового ринку, валютної безпеки, безпеки страхового ринку, боргової безпека а одже і від фінансової безпеки держави в цілому.
261.Податкові системи країн з розвиненою ринковою економікою, тенденції їх розвитку.
Сучасним податковим системам властива вагома частка податкових надходжень бюджетів в ВНП. Наприкінці 90-х років вона становила: у США – 30%, Японії – 31%, Англії – 37%, Канаді – 37%, Німеччині – 38%, Італії – 40%, Франції – 44%, Бельгії – 46,1%, Нідерландах – 48%, Норвегії – 48,3%, Данії – 52%, Швеції – 61%.
Так, найменші масштаби перерозподілу державою ВНП характерні для американського варіанта ліберальної ринкової економіки та японської моделі. У США це зумовлено використанням податкової політики як засобу державного регулювання економічних процесів, перш за все як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що потребує низького рівня податкового тягаря в країні. В Японії невелика частка податків у ВНП є наслідком того, що податкова політика як метод державного регулювання відіграє другорядну роль. Провідна роль належить іншим методам – державному програмуванню, прямій державній підтримці певних галузей і підприємств (цільові субсидії і т. ін.).
Найвища частка податкових надходжень у ВНП характерна для шведського варіанта моделі функціональної соціалізації з властивим їй державним втручанням передусім не у виробництво, а у відносини розподілу, що зумовлює необхідність акумуляції в руках держави значної частки ВНП з її подальшим використанням на соціальні цілі.
262.Склад і структура бюджетних доходів і видатків країн з розвиненою ринковою економікою.
263.Моделі фінансових відносин країн з розвиненою ринковою економікою.
Як державні фінанси загалом, так і бюджети розвинутих демократичних країн мають чітко виражений перерозподільний та соціальний і меншою мірою "виробничий" характер: частка трансфертів у видатках державного бюджету становить 55—70 %, а витрат на товари і послуги, витрат на постачання суспільних благ — 15—ЗО %. Державні видатки в Україні, навпаки, все ще більшою мірою спрямовуються на утримання та забезпечення діяльності бюджетних установ (витрати на товари і послуги становлять від близько 50 % усіх видатків бюджету). Для високо розвинутих держав переважно характерний не надто високий рівень участі держави у видатках капітального характеру. Цю функцію найбільш ефективно може виконувати лише ринок. Натомість аналіз структурних особливостей державних видатків вказує на чітко виражену їх соціальну спрямованість.
Характерною ознакою фінансової політики високо розвинутих держав є її інкременталістський, тобто стабільний, виважений характер. Так, обсяги фінансування видаткових програм змінюються з року в рік лише на незначний відсоток, і тенденція до зміни пропорцій є чіткою та прогнозованою. До питання змін у податковій системі також підходять виважено — ставки податків коригуються поступово лише на незначний відсоток, для запобігання негативному впливу на стан державних фінансів, ринкову та соціальну структуру. В Україні потреби швидкої трансформації привели до обрання іншого шляху — радикального реформування, що виявилось у динамічних, навіть хаотичних щорічних зрушеннях структури бюджетів.
Важливі питання функціонування державних фінансів пов'язані із розмежуванням їх між різними рівнями державного управління. Порівняти пропорції розмежування функцій між рівнями фінансової системи у різних країнах дає змогу показник централізації, який характеризує частку видатків центрального уряду в повному обсязі витрат бюджетної системи. Розвинуті держави мають різні моделі централізації фінансової системи. В унітарних державах загалом спостерігається дещо вищий рівень централізації, а у федеративних, де фінансова система є трирівневою, дещо менший. Так, у США цей показник становить 57 %, у Франції — 71 %, у Канаді — 40 %. В Україні показник централізації коливається на рівні 65—70 %.
264.Боргова політика розвинених країн.
Багато вчених під борговою стратегією розуміють систему врегулювання боргових проблем країн, що мають труднощі в обслуговуванні боргових зобов’язань за зовнішніми запозиченнями і відновлення їх платоспроможності. Вважається, що боргова стратегія має включати три взаємозв’язані блоки заходів. Це, по-перше, заходи з макроекономічної стабілізації і структурних перетворень, спрямовані на формування адаптивної економіки, здатної функціонувати в умовах глобалізації, забезпечувати подальше зростання, соціально-економічний розвиток та підтримку екологічної рівноваги.
Другий блок заходів у межах боргової стратегії включає ринкові і неринкові, концесійні (з грант-елементом) і неконцесійні методи полегшення боргового навантаження і зниження зовнішнього боргу і платежів з його обслуговування.
Третій блок боргової стратегії стосується до збільшення припливу валютно-фінансових ресурсів у країни-боржники.
Але за твердженням Стенлі Фішера, світ досі не розробив вичерпної теорії управління державним боргом. Наприклад, Джеймс Тобін пропонує користуватися трьома критеріями, або цілями, якщо йдеться про розроблення стратегії управління державним боргом. Це: мінімізація суми процентних платежів; економічна стабілізація (підтримання фіскальної і монетарної політики шляхом регулювання рівня та складу сукупних витрат); нейтральність (мінімізація впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку).
265.Бюджет Європейського Союзу: джерела формування доходів і напрями використання бюджетних коштів.
Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи поділяються на дві групи; внески країн-членів та доходи бюджету ЄС, Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому ВНП. Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них належать, по-перше, мита і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу. По-друге, важливе місце займає податок на додану вартість, який встановлюється за єдиною для всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування (ставка податку не може перевищувати 1,4%). Установлено ліміт бюджету ЄС - він не може перевищувати 1,2% загального обсягу ВНП Союзу.
Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем - з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження доходів і фінансування видатків
266.Видатки бюджету Європейського Союзу, їх склад і структура.
Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (" 5%) та операційні (до 95%). Операційні видатки складаються з фінансування сільського господарства (до 50%), структурних перетворень в економіці країн Союзу, наукових досліджень і освіти, зовнішньої діяльності (реструктуризація економіки країн Центральної і Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання технічної і гуманітарної допомоги і т. ін.). Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем - з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження доходів і фінансування видатків.
267.Податкова політика Європейського Союзу.
Спершу бюджет ЄС формувався із внесків країн-членів, але на початку 1970-х років була створена система власних доходів бюджету ЄС. Сьогодні власні ресурси бюджету ЄС об'єднуються у три основні групи:
1) традиційно до власних коштів належать мито (на товари, імпортовані у ЄС з держав, які не є членами Союзу); сільськогосподарські збори; податки на виробництво і зберігання цукру та глюкозо місткої продукції, що справляються з метою регулювання ринку цукру в ЄС. Ця група доходів забезпечує у бюджеті 2007 р. 15 % надходжень;
2) країни-члени відраховують до бюджету ЄС певний відсоток від бази оподаткування податком на додану вартість. У бюджеті 2007 р. ця стаття доходів становить 15 %. Розмір платежів розраховується згідно з єдиною методикою. За першооснову розрахунку береться база оподаткування ПДВ у кожній країні; для попереднього визначення розміру платежів використовується єдина для всіх країн норма (з 1988 р. ця норма становила 1,4 % від бази оподаткування ПДВ, нині вона знижена до 1 %). Однак остаточний обсяг платежів окремої держави залежить від розмірів скоригованої бази (на що впливає рівень економічного розвитку кожної держави) та єдиної для усіх ставки, яка застосовується до скоригованої бази і не може перевищувати 50 % скоригованої бази, а на практиці є значно меншою;
3) найважливішу роль серед власних ресурсів бюджету ЄС відіграють відрахування певної частки валового національного доходу. Цей додатковий ресурс бюджету покликаний збалансувати бюджет, покриваючи всі видатки ЄС, на які не вистачає коштів із двох перших джерел. За основу розрахунку береться 1 % ВИД кожної держави, який перемножується на єдиний для усіх країн коефіцієнт, визначений відповідно до потреб поточного року (наприклад, у 2007 р. цей показник становив 0,67 і за рахунок вказаного джерела у цьому році сформовано 69 % дохідної частини бюджету ЄС).
Крім власних ресурсів, до бюджету зараховують й інші доходи, роль яких є незначною (приблизно 1 % від загальних обсягів бюджету): відсотки за наданими кредитами; внески країн, які не є членами ЄС, до певних програм Союзу (наприклад, науково-дослідних); невикористані суми за результатами виконання бюджету в минулому році тощо.
268.Уніфікація та гармонізація податків у країнах Європейського Союзу.
Однією з найважливіших передумов, що дасть можливість говорити про становлення дійсно єдиної Європи (крім спільного бюджету ЄС та запровадження єдиної валюти), є гармонізація податкових систем країн — членів Європейського Союзу. Податкова уніфікація (зведення до єдиної форми, системи, єдиних нормативів) — введення обов'язкових однакових юридичних норм і правил у сфері оподаткування і формування на цій основі єдиної податкової системи. Натомість податкова гармонізація (приведення в стан відповідності, злагодженості) — вироблення загальної стратегії держав у сфері податкових правовідносин на відповідному етапі інтеграційної взаємодії, що передбачає координацію податкової політики, систематизацію та уніфікацію окремих податків і податкових систем країн, які входять до міжнародних регіональних угруповань. Відповідно податкова гармонізація передбачає приведення у відповідність структури податкових систем, порядку стягнення основних видів податків у всіх країнах співтовариства, а не повну їх уніфікацію, і базується на таких принципах:
— забезпечення нейтральності податків з позицій умов конкуренції на єдиному ринку, іншими словами, недискримінаційний податковий режим для всіх його учасників;
— усунення податкового (митного) контролю на внутрішніх кордонах співтовариства;
— виключення можливості подвійного оподаткування прибутку компаній, які здійснюють діяльність у двох або більше країнах ЄС;
— зведення до мінімуму можливості ухилення від сплати податків;
— існування гарантії надходження відповідних доходів у бюджети країн-учасниць.
Разом з тим, незважаючи на посилення інтеграційних тенденцій, податкова політика країн Євросоюзу досі характеризується суттєвими національними особливостями, що не дає підстав сподіватися на проведення повної уніфікації європейського оподаткування навіть у дуже віддаленій перспективі. Донині залишається відкритим питання щодо формування єдиного оптимального європейського оподаткування, яке б і надалі було передумовою стабільно високих темпів економічного зростання всіх інтегрованих національних економік. Ці проблеми щодо фундаментальних, наріжних каменів податкової політики ЄС залишаються відкритими і для більшості нових країн-членів.
269.Фінансові проблеми Європейського Союзу.
Розвиток ситуації на фондових ринках Євросоюзу показав, що інвестори як і раніше насторожено ставляться до можливостей урядів країн зони євро незабаром подолати виниклі на тлі боргової кризи нові і важкі фінансові проблеми.
Ряд аналітиків заявили, про можливе повторення різкого скорочення ділової активності на зразок ситуації 1929-1930 років через зростання обсягів продажів акцій на тлі кризи суверенних боргових зобов'язань.
Причина недовіри ринків – розмиті заходи урядів Усе говорить про те, що відносини між приватним бізнесом і урядами країн Заходу швидко погіршуються. Надавши на початку нинішньої кризи приватним банкам практично необмежені кошти, уряди багатьох країн майже нічого не отримали натомість. Більш того, керівництво банків почало знову виплачувати собі великі винагороди, що тільки ускладнило у низці країн суспільну обстановку.