Загальна характеристика органів травлення. Основні закономірності будови трубчастих органів. Поділ травногого каналу (кишки) на відділи. Головна кишка. Розвиток, функції і будова губ, щік, твердого та м’якого піднебіння, зубів, язика, застінних слинних залоз і глотки.
Апарат травлення забезпечує організм поживними речовинами, які утворюються в процесі травлення. Органи, які утворюють цей апарат відносяться до нутрощів. Усі нутрощі залежно від їхньої будови поділяють на трубчасті й паренхіматозні.
Трубчасті органи порожнисті і сполучаються із зовнішнім середовищем. Так, травна трубка має два отвори — вхідний (ротовий) і вихідний (відхідник); дихальна трубка — один парний отвір (носовий), який одночасно є вхідним і вихідним. У сечовидільній і статевій трубці самців є тільки один вихідний отвір сечостатевого каналу, хоча протилежні, початкові кінці цих трубок також складаються з дрібних трубочок, які в цілому формують нирки або сім’яники. Статева система самок має особливості: лише провідні шляхи являють собою трубку з непарним вихідним отвором (статева щілина) і парним вхідним (яйцепровід).
Стінка трубчастих органів утворена трьома оболонками: внутрішньою слизовою, середньою м’язовою і зовнішньою серозною. Якщо орган знаходиться за межами порожнин тіла, то його зовнішня оболонка утворена пухкою сполучною тканиною і має назву адвентиції.
Слизова оболонка складається з чотирьох шарів: епітелію, власної пластинки, м’язової пластинки та підслизової основи. Епітелій у різних органах неоднаковий. Він може бути простим (одношаровим) чи багатошаровим. Власна пластинка утворена пухкою сполучною і ретикулярною тканинами. В ній є багато кровоносних і лімфатичних судин, нервів, які формують відповідні сплетення, та лімфоїдна тканина (лімфоїдні вузлики). У власній пластинці окремих органів (шлунок, кишки, матка) розміщені пристінні залози.
М’язова пластинка побудована з гладкої м’язової тканини, пучки міоцитів якої формують внутрішній коловий і зовнішній поздовжній шари. У слизовій оболонці окремих органів (губи, щоки, ясна, сечовід, матка) її немає.
Підслизова основа представлена пухкою сполучною тканиною. В ній також є багато кровоносних і лімфатичних судин та нервів. В окремих органах (стравохід, дванадцятипала кишка, трахея) в підслизовій основі містяться пристінні залози. У слизовій оболонці матки та деяких інших органів підслизова основа відсутня.
Поверхня слизової оболонки завжди волога і вкрита слизом, який продукують келихоподібні епітеліоцити, а також секретом залоз. Слизова оболонка утворює малі й великі складки. Малі складки утворюються внаслідок скорочення міоцитів м’язової пластинки. У формуванні великих складок беруть участь усі шари слизової оболонки. Особливо вони виражені в ділянках із сильно розвиненою підслизовою основою.
М’язова оболонка порівняно масивна і складається переважно з внутрішнього колового та зовнішнього поздовжнього шарів. Вона представлена гладкою м’язовою тканиною, проте в деяких органах утворена скелетною м’язовою тканиною (гортань, глотка), яка розділяється на окремі м’язи. В окремих трубчастих органах м’язової оболонки немає (носова порожнина). У прошарках пухкої сполучної тканини, розміщених між пучками міоцитів і шарами м’язової оболонки, є багато кровоносних, лімфатичних судин та нервів.
Серозна оболонка утворена пухкою сполучною тканиною, яка вкрита мезотелієм. Пухка сполучна тканина формує власну пластинку й підсерозну основу, в яких є численні кровоносні, лімфатичні судини та нерви. Клітини мезотелію виділяють невелику кількість серозної рідини, що вкриває гладеньку поверхню серозної оболонки і зменшує тертя між сусідніми органами.
У порожнину трубчастих органів можуть відкриватися протоки застінних залоз (печінка, підшлункова, слинні).
Паренхіматозні органи побудовані зі сполучнотканинної строми й паренхіми. Сполучнотканинна строма утворена волокнистою сполучною тканиною. Вона утворює остов (каркас) органа і представлена капсулою, трабекулами та ніжними прошарками сполучної тканини, розміщеними між елементами паренхіматозного органа. Капсула вкриває орган зовні. Від неї відходять трабекули, які ділять його на частки або часточки. В сполучнотканинну строму входять кровоносні судини й нерви, які розміщуються в органі. В ній містяться лімфатичні судини, лімфоїдна тканина та протоки залоз (залози зовнішньої секреції).
Паренхіма розміщена безпосередньо в часточках органа, які можуть об’єднуватися в частки. Це частина органа, що забезпечує його функцію (газообмін, утворення й виділення секрету тощо). Вона представлена морфофункціональними одиницями органів та їх допоміжними утворами (протоки залоз, повітроносні шляхи та ін.). Паренхіма органів утворена переважно епітеліальною тканиною. Паренхіматозні органи компактні, вони повністю або частково вкриті серозною оболонкою, яка щільно з’єднується з їхньою капсулою.
Стінка трубчастих органів травлення розвивається з усіх зародкових листків. Ектодермальна вистілка передньої частини ротової порожнини й задньої частини прямої кишки диференціюються в багатошаровий плоский епітелій, а ентодермальна — в епітелій слизової оболонки всіх інших відділів травної трубки.
З мезенхіми (похідна мезодерми) розвиваються сполучна тканина і гладка м’язова тканина органів травлення та їхні судини. Поперечно-посмугована скелетна м’язова тканина головної кишки і частково передньої та відхідникової частин прямої кишки диференціюється з міотомів сомітів. Вісцеральний листок спланхнотома (несегментована мезодерма) перетворюється на епітелій серозної оболонки. Печінка та підшлункова залоза розвиваються з епітелію передньої кишки й мезенхіми.
Апарат травлення ділять на головну, передню, середню і задню кишку. До головної кишки входять органи ротової порожнини і глотка. Передня кишка включає стравохід і шлунок. До складу середньої кишки відносять тонку кишку, печінку і підшлункову залозу. Задня кишка представлена товстою кишкою.